1.2

Хазяїн Скляної Арени та заодно брат Лаури – Валеріан Кламоріс – з наповненим до країв кубком у руках розвалився в кріслі. На щоках легкий рум'янець від алкоголю. Поруч із ним Беатріче з Неблагого Двору – фея, чия жорстокість могла зрівнятися лише з її красою. На її намисто нанизані живі нічні метелики, що відчайдушно тріпочуться, а синє волосся зібране в корону з кіс.

Тут і сутулий Крюк Буревій, з яким Майя познайомилася ще в ніч коронації, коли обпоїла чаклунка беладоною. Як виявилося, старий промишляє забороненими товарами з чорною магією, і за роки дуже добре встиг збагатитися на ошуканих простолюдинах. Директор Оперного Театру – Лабберт Ланзо – захоплено розглядає своє відбиття на гладкій поверхні столу та поправляє намащену лаком шевелюру білих локонів. Він любив ельфів, тому сам усіляко намагався бути схожим на них. Тому носив на вухах гострі кафи. Займався написанням збірок заборонених заклинань.

Навпроти крісла княгині сидить товстун Агідіус – лідер найбільшої темної гільдії "Ловці Душ". Чаклун тримає долоні сплетеними над столом, демонстративно показуючи персні з дорогоцінним камінням на всіх пухких пальцях. Під впливом Агідіуса землі біля самого кордону Чарогір'я та ельфійського королівства. У списку найнебезпечніших злочинців у обох держав.

Майя дивилася на стіл, де зібралися найгірші представники Чарогір'я. Для неї тут виготовлено своє місце.

Вона сіла у крісло з високою спинкою, прикрашеною інтарсією чорного лебедя. Маскарон зайняв місце праворуч, зняв маску, що розчинилася у його руці. Сміх поспішила наповнити кубки обох, але Майя свого не торкнулася.

– Панове та прекрасна дама, – усміхнувся Маскарон феї, – вітаю вас. Сподіваюся, Валеріан забезпечує вас усім, чого ви забажаєте, – глянув він на брата Лаури.

– Валеріан щедрий господар, – усміхнулася Беатріче. Вона мала синювату шкіру і великий червоний рот. І виглядала чарівно і відверто у своєму напівпрозорому бордовому одязі, що навіть за відсутності протяга розвивалося наче проти вітру. – Хоча не менш самовпевнений, ніж Стригой. Також наївно вважає, що мене цікавлять людські чоловіки.

Валеріан посміхнувся і трохи відпив із кубка. І Майя подумала, чи не стала причиною його сп’яніння ще до півночі любовна невдача з гостею?

– Чим зобов'язані раді, що раптово зібралася? – поцікавився Маскарон. Він говорив спокійно, але його м'який голос звучав владно.

– Це я запросив усіх, – подав голос Агідіус, розтиснувши пальці з перстнями. – Я обдумав вашу пропозицію про союз і вирішив, за яку плату готовий зі своїми людьми підтримати вас у майбутній війні.

– І що ж це? – запитав Маскарон.

Агідіус звернув погляд на середину столу. Білі рукавички слуг-примар, що виникли в повітрі, одразу посунули страви, відкривши стільницю з чорним круглим дзеркалом. Поверхня запливла серпанком, але згодом на ній вималювалася карта Чарогор'я. Агідіус посунув свій кубок уперед, і той став над назвою неподалік Цвіточа.

– Ліс Тисячі Шепотів, – оголосив чаклун.

Присутні глянули на його кубок на карті. Тиша висіла недовго.

– Найбільший і найдавніший ліс? – здивувався старий Крюк. – Великий же у вас апетит, Агідіусе.

– Тому що я велика людина, – зауважив чаклун, підхоплюючи кубок і роблячи смачний ковток.

– Це точно, – тихо хмикнув Валеріан, що сидів ліворуч від Майї, тому тільки вона та Беатріче почули коментар.

Великий і заїлий, Агідіус дійсно займав найбільше місце за столом.

– Навіщо вам ліс Тисячі Шепотів? – запитав Маскарон.

– До того ж ліс вже має господаря, – зауважила Майя.

Агідіус пропустив зауваження дівчини, дивлячись лише на мага.

– Ліс Тисячі Шепот один із найбагатших лісів Чарогор'я. Там багато магічних джерел і прихованих скарбів.

– Проте ви не шукаєте скарбів, – зауважив Маскарон. – Скажіть чесно, у чому ваш інтерес саме до цього лісу.

Агідіус посміхнувся, його золотий верхній зуб відбив світло відьомських свічок, що зависли над столом.

– У товарі, за який можна часом отримати куди більше, ніж за якусь скриню з магічними дрібничками, – протягнув чаклун.

Маскарон вигнув брову, Майя ж похмурніла. Вона нарешті згадала, чому Агідіуса розшукують цілих два королівства. Він работоргівець. До того ж як людей, так і нелюдів. Батько якось згадував його і як безрезультатно намагався його вистежити. Що дивно, зважаючи на те, як Агідіуса важко не помітити або не запам'ятати.

– З чого ви взяли, що ми нападатимемо на ліс Тисячі Шепотів? – запитала Майя. Їй не подобалося, як чаклун показово розмовляє з Маскароном, тримаючи її за порожнє місце. – У його господаря договір з містом, він не буде втручатися в конфлікти королівства, доки його землю не чіпають.

– Але й немає гарантій, що він визнає нового господаря Чарогір'я, – продовжував Агідіус дивитися на Маскарона. І тим самим даючи зрозуміти, що веде розмову саме з чоловіком.

Майя стиснула кулаки, на мить порадівши, що її руки під столом. Шрам від кривавої рози в правій долоні відгукнувся тупим болем.

Якщо звичайні темні маги та відьми беззаперечно кланялися перед нею, визнавши вибір Маскарона, то з такими китами темного світу, як Агідіус, було важче. В очах його вона виглядала лише дівчиськом, яке маг у масці тримає поруч через свої дивні забаганки. От тільки такий розклад її не влаштовував.

Її дратувала сама думка, на яку платню натякає Агідіус. Його цікавила зовсім не земля чи джерела лісу, а жителі – найцінніша нажива для работорговця. І немає кращої нагоди збагатитися таким «товаром», ніж війна.

– Ми не збираємося воювати з лісовим народом, – зауважила Майя голосніше, сподіваючись, що почервонілі щоки не дуже видно при приглушеному світлі. – Лісовий народ нейтральна сторона, не бачу сенсу чіпати їхні володіння.

– Загалом, моя Княгиня, пан Агідіус має рацію, – зауважив Маскарон. – Господар лісу Тисячі Шепотів не визнає нашої з тобою влади, і виступить проти нас.