Розділ 27.2

Майя спантеличено подивилася на нього. Він мовчав, а потім опустив очі їй на руку. Вона глянула на зап'ястя лівої руки. Стрічки там немає, останній вузлик розв'язаний.

Вона зрозуміла, що Маскарон все ще чекає від неї відповіді. Адже він обіцяв прийти та прийшов. Тепер її черга виконати умови та сказати йому своє рішення.

– Ти запитуєш, чи стану я Темною Княгинею? Навіть тепер після всіх моїх помилок? Ти бачиш, я невдаха! Я нічого не змогла!

– Ти не зламалася там, де не кожен вистояв би.

– У мене не було вибору, інакше я б загинула, – скривилася Майя.

– Саме так. Але ти вижила. І повернулася до мене. Майя, ти можеш ще все змінити, – він стиснув її здорову руку, а потім підвівся і потягнув її, підштовхуючи слідувати за ним.

Дівчина встала, чоловік підвів її до трельяжа. Три бульвари спалахнули за склом яскравими вогнями, показавши червону вулицю в центральному дзеркалі, а потім синю і жовту в бічних. Майя бачила, як бульвари простягаються до трьох високих будівель на пагорбах, як гуляють жителі міста та їздять вулицями карети. Звідси і Академія, і Скляна Арена, і Оперний Театр виглядали іграшковими, хоч на долоню клади.

– Ти можеш ще врятувати це місто, – тихо промовив Маскарон, ставши за нею і дбайливо взявши за плечі. – Якщо наважишся…

– Наважусь розпочати війну?

– Вона і так почнеться, але ти можеш вплинути на її результат. Я дам тобі силу. Цілу Армію.

– Якщо в місті вибухне битва, загинуть невинні, – насупилась Майя і повела головою, наче боялася, що власна думка, як настирлива бджола, вжалить її.

– Невинні загинуть у будь-якому разі.

– Тоді я не хочу в цьому брати участь.

– Залишиш все напризволяще?

– Ні, але…

– Я поверну Армію у будь-якому разі. Питання в тому, хто вирішуватиме, за що вона боротиметься. – Маскарон понизив голос майже до шепоту. – Що вона захищатиме чи знищуватиме?

Майя напружено глянула на чоловіка, потім повернула погляд до дзеркала. Там гуляли мешканці міста. Он у натовпі показалася молода жінка з коляскою. Повз неї пробігли двоє дітлахів: братик з молодшою сестрою поспішали до зупинки трамвая. Ось старий біля лави під ліхтарем гладить такого ж літнього пса з довгими вухами й щось шепоче вірному другу, від чого тварина радісно виляє хвостом.

Звичайні люди зі звичайними справами. Подібні картини Майя багато разів бачила, і нічим вони їй не здавалися примітними. Але зараз вона згадувала обличчя пана Ждана, коли той дивився на небо. Лише небо. Його можна побачити щодня. Але батько Луки на багато місяців втратив його для себе. А ці люди незабаром втратять своє звичайне життя та дім, як він небо…

– Війна неминуча, але заради чого проллється кров? – чула тим часом Майя тихий голос мага біля самого вуха. – Заради наживи королів та жадібних магів Ковена? Чи заради нового світу, вільного від жадібності та жорстокості чужинців? Прийми свою роль, і ти зможеш захистити те, заради чого твій батько бився. Захистити те, що він збудував за останні сім років.

Маг подивився на центральне дзеркало, де горіли червоні вогні. Погляд Майї прикувався до замку на пагорбі на самому кінці вулиці. Вночі Тайлогос здавалася ще чарівнішою, купаючись у теплих вогнях міста, і з тим ще таємничіша, закутана тінями ночі.

– Захистити, – повторила Майя з придихом.

Вона згадала, з якою гордістю батько дивився на статтю, де Тайлогос визнали однією з найкращих у королівстві. Він ніколи не говорив, але Майя розуміла, що Академія стала йому рятівним храмом від минулого його життя. Від жахів, що бачив і які сам робив.

– Якщо місто буде твоє, то й Академія зможе процвітати. Мрія твого батька збережеться, і нехай він не зрозуміє, але потім буде вдячний тобі за те, що ти захистила його замок.

– Думаєш, він справді зрозуміє? – напружено запитала Майя.

– Звичайно. Подумай сама, у минулому він не один десяток років теж вів війну. Незриму для простих людей, але не менш кровопролитну. Та що, якщо я скажу, – повернув обличчя дівчини за підборіддя до себе Маскарон, – що Армія не вб'є нікого із простих городян чи туристів. І підпорядковуватиметься Темній Княгині, яка нехай і стане злом, але злом на благо. Вона зруйнує, щоби збудувати. Вб'є, щоби інші жили.

Майя стиснула губи. Її серце билося в грудях, як маленька пташка. М'який голос Маскарона немов шовкова стрічка вплітався в її думки, полонив яскравими картинами вільного міста, краю та Академії, яку війна не занапастила у вогні.

– Ти ще можеш все змінити, – сказав маг, дивлячись на Майю з-під напівопущених вій. – І ти знаєш, що для цього потрібно.

Він звернув погляд Майї до дзеркала. Бульвари зникли, і у відбитку вона тепер бачила себе поряд із Маскароном. Її обличчя зараз так сильно схоже на вираз батька. Коли вона хмурилася, їхня схожість ставала найявнішою.

І Майя згадала, як батько йшов ночами й пропадав на тижні, а то й більше. Довгі роки він убивав, щоби зберегти світ. Йому не подобалося, але він жертвував своїми бажаннями та почуттями, щоб захищати це місто та все Чарогір'я. І ніколи не скаржився. Як ніколи й не намагався уникнути своїх обов'язків, адже таким він був народжений: з даром до темної магії. Як і вона…

«Хочеш миру, готуйся до війни», – якось сказав їй батько на черговому занятті. Тоді Майя не зрозуміла, що він має на увазі. Але зараз усвідомила сенс кожного слова.

Вона має стати злом. Злом, щоб дати відсіч іншому злу, страшнішому і ненаситному.

– Яка твоя відповідь, Майя Семироз? – запитав Маскарон, стоячи за Майєю і пильно дивлячись на дівчину у відбитку. Очі його блищали зеленим вогнем. – Ти згодна допомогти мені в цій війні? Згодна побудувати зі мною новий світ?

Майя напружено вдихнула, наче її поставили на край бездонної прірви. І раптом чи то від гри світла, чи просто їй здалося, але вона побачила такий же зелений проблиск полум'я у своїх очах. Наступної миті з губ її злетіло:

– Так я згодна.