Розділ 27. Відповідь

Знайомий дзвінкий сміх змусив Майю обернутися. Вона здивовано подивилася на маму, що присіла біля чагарнику з великими червоними трояндами. Майя часто бачила її ось так, коли вона гуляє по саду їхнього будинку і любується квітами. Розпущене каштанове волосся жінки блищало на сонці золотом, на губах грала та м'яка посмішка, від якої на душі ставало так само приємно, як від ковтка теплого молока.

– Мені завжди стає сумно від цього, – промовила жінка, погладжуючи великі червоні пелюстки тонкими пальцями. – Завжди так сумно, коли вони в'януть та опадають.

Майя хотіла підійти до матері та обійняти її, нагадати, що пройдуть холоди і троянди зацвітуть знову. Але вона не змогла зрушити з місця. З боку почувся дзвін. Опустивши очі, Майя побачила на зап'ястях важкі пута. Вона злякалася і спробувала вирватись, але марно. Озирнулась і зрозуміла, що стоїть у кам'яній кімнаті із засохлими слідами крові на стінах. З темряви перед нею вийшов Морган, що тріумфально вискалився.

– Я знаю, які троянди ніколи не в'януть, – потяглася його рука до Майї. – Я подарую тобі багато таких троянд, темна чаклунка…

Дівчина закричала, ставши вириватися та метатися. Але марно, ланцюги тільки брязкали гучніше, наче сміялися над її відчайдушними спробами уникнути неминучого…

***

Майя різко підвела голову, задихаючись від крику. Плеча торкнулася чиясь холодна долоня, і дівчина швидко відповзла якнайдалі від силуету, що навис над нею в темряві.

– Майя, спокійно, ти в безпеці, – прозвучав чоловічий лагідний голос.

– Маскарон? – завмерла дівчина.

Почулося клацання пальців. Яскраве світло залило кімнату, ударивши по очах Майї. Та часто заморгала.

– Як себе почуваєш? – стурбовано схилився до неї чоловік.

Він стояв біля ліжка. Сама ж Майя сиділа майже на краю, ще пару рухів і впала б на підлогу. Через напівпрозорий балдахін вона побачила покої мага з темними масивними меблями та гобеленами.

– А що сталося? – запитала Майя розгублено. Вона відчувала, як тканина на спині прилипла до шкіри від холодного поту. Неясний страх плутав думки.

– Це ти мені скажи, – трохи звів брови чоловік. – Ти покликала мене, коли тебе майже схопив витирач. Твоє тіло в порізах, та й вигляд був такий, наче тебе у бруді виваляли. Що сталося? Вони не повірили тобі?

Дівчина розгублено глянула на Маскарона. Потім її увагу привернула власна забинтована рука, засіяна лікувальними рунами. Марлю зачарували так, щоб вона стала твердою, і не давала дівчині ворушити опухлими пальцями.

І тут спогади повалилися на Майю, немов хтось відкрутив шлюз і пустив величезний потік останніх подій до свідомості. Те, що спочатку спалахнуло в пам'яті окремими шматками, як картинки дивного та місцями кошмарного сну, тепер набуло яскравих контурів. І ніби перед Майєю протерли запотіле скло, вона побачила чітко і ясно все, що пережила протягом останніх двох діб.

Живіт пронизали сотні крижаних голок. Майя різко відкинула покривало і спішно зіскочила з ліжка, ігноруючи біль, що відгукнувся в порізах. Виявилося, на ній була нічна сорочка до колін. А рани наново оброблені та перев'язані. Тільки одяг та травми були останніми, що зараз Майю хвилювало.

– Скільки я проспала?

– Майже два дні.

– Майже два дні? – жахнулася Майя. – Мені терміново треба до батька! Його ж могли схопити! – вона почала шукати по кімнаті собі одяг, але крім оксамитового чорного халата на дивані нічого не побачила.

– Твій батько в Академії, ніхто його не схопив, – зауважив Маскарон, узяв графин біля ліжка і склянку. Побачивши воду, Майя зрозуміла, що горло палить від спраги. За кілька секунд вона осушила віддану їй склянку. – Заспокойся та розкажи, що трапилося, – попросив маг, уважно спостерігаючи за нею. – Чому витирач із Ковена гнався за тобою. Я думав, ти покличеш мене, коли розповіси про мій народ своєму батькові.

Майя відставила склянку та затримала погляд на чоловікові. Деякий час вона дивилася на Маскарона. Дивилася та усвідомлювала, як помилялася. З самого початку її бажання зупинити війну було приречене на провал... Верховний Ковен і король хочуть війни не менше, ніж Маскарон. Може, навіть більше.

Ця правда різала приблизно так само, як кривава троянда. Майя сіла на край ліжка, опустивши свої коліна. Вона згадала майстерню прокляття та тіла на столах. Ковен наказав Моргану готуватися до бійні та створювати заклинання для вбивств. Всі навколо вже давно чекають битв і лише вона одна по сліпій наївності ще думала, що цього можна уникнути.

Маскарон тим часом очікувано спостерігав за дівчиною. Коли він підійшов до неї, Майя підняла на нього похмурий погляд.

– Тепер я знаю, – подивилася вона в очі мага, – все, що ти сказав, правда. Твоя сестра та народ… Морган це знав. Весь Верховний Ковен знав. Вони не погодяться на мир. Пробач…

Вона прикрила очі й знову опустилася на коліна. Яка ж вона була дурна! До чого ж сліпа!

Маскарон трохи примружився, а потім присів перед Майєю, зазирнувши їй в обличчя.

– Тобі нема за що вибачатися, ти намагалася зробити правильно. Розкажи мені, що пішло не так. Ти встигла побачитись з батьком?

Майя трохи вимучено відвела погляд. Не хотілося ще раз проходити через усе те, що вона пережила. Але Маскарон дбайливо стиснув її долоню, і хоч рука в нього виявилася прохолодною, його ніжний дотик подіяв заспокійливо. Вона вже в безпеці, тут Моргану до неї не дістатися.

Зібравшись із силами, Майя повідала, як маг Ковена її зловив, як катував у кам'яній кімнаті, і як потім їй пощастило вибратися з в'язниці з одним ув'язненим, доки витирач не наздогнав їх.

– Йому хтось розповів про мене, – тихо промовила Майя. – Він знав про мої шрами на грудях, ось тільки гадки не маю, звідки.

– А хто про них ще знав? – примружився маг.

– Батько, Ельдар і один учитель... Але вони б мене не здали.

— Яхонт Червоний працює на витирача Ковена, — зауважив Маскарон. – Хіба не Морган дав йому право на вільне полювання?