Розділ 26.2

Вираз обличчя супутника вона не побачила, він просто стиснув її лікоть і повів уперед. Вони зустріли пару вартових, Майя чула їхні кроки. І щоразу, коли вони проходили повз, батько Луки стискав її руку до болю від напруження. Та й у неї серце ледве через горло не вистрибувало. Але за всю дорогу їх жодного разу ні про що не запитали. Все-таки зустріти тут людину з мішком на голові у супроводі вартового, чия особа прихована під тінню шолома чи капюшона, справа звичайна.

Коли голоси довкола збільшилися, Майя зрозуміла, що вони вийшли до холу. Вона пам'ятала це місце, коли проходила тут минулого разу, шукаючи батька. Вони попрямували до виходу. Там охоронцю біля дверей пан Ждан повідомив, що переводить дрібну злодійку до північного корпусу, як і порадила йому Майя. Кишенькові злодії завжди мало кого хвилюють.

Страж тільки ліниво запитав ім’я ув'язненої. І Майя скам'яніла, зрозумівши, що тут не може допомогти своєму супутнику так, щоб охоронець не помітив. Пан Ждан після невеликої паузи, що здалася дівчині вічністю, видав чиєсь невідоме прізвище.

– Але такої у списку немає, – зауважив охоронець.

– Її тільки вчора привезли, – квапливо відповів пан Ждан.

– Але вчора нікого не привозили, – заперечив чоловік.

Майя забула дихати, розуміючи, що це провал. Вона вже подумала скинути мішок і назвати своє прізвище, а потім голосно вимагати зустрічі з батьком. Але її випередили.

– Семироз.

– Що? – не зрозумів охоронець.

– Велизар Семироз мене просив доставити її йому. Негайно, – уточнив пан Ждан, і його голос раптом став твердішим.

– Але…

– Тоді самі поясніть йому, чому він повинен відкладати всі справи та нестись сюди за ув'язненою особисто.

І пан Ждан грубо підштовхнув Майю охоронцю, наче вручав йому качку на базарі.

– Ні… Добре, так одразу б і сказали, що справа для витирача, – трохи сконфужено озвався охоронець. – Підозрюваних у їхній справі на вході не записують.

І більше без жодного запитання поступився дорогою вартовому з ув'язненою. Схоже, як і підозрювала Майя, витирачів побоюються навіть працівники темниці. Що не дивно: всі витирачі так чи інакше темні маги.

Батько Луки знову нетерпляче штовхнув дівчину йти вперед, та так несподівано, що та ледь не впала. Майї навіть стало цікаво, це він так нервує чи вжився у роль?

Стукнули двері, і вона відчула тілом свіже повітря вулиці. Тут виявилося набагато тепліше, ніж у підземеллі та в самій будівлі. Майя і не думала, що з таким трепетом ловитиме шкірою прохолодний вечірній вітер, чиї дотики здавались приємнішими за шовк.

– Ще трохи, – шепнув їй пан Ждан. – Зараз пройдемо ворота.

Майя ледь помітно кивнула. Вона напружилася, почувши знайомий голос обличчя із шипів. Хранитель воріт за звичкою запитав перепустку. Вона почула, як батько Луки дістає з кишені медальйон вартового.

А потім почула клацання декількох важких замків і звук стулок воріт, що відкриваються. Чоловік швидко провів Майю вперед, сам ледве стримуючись, щоб не зірватися і не помчати з усіх ніг. Шум коліс і голоси перехожих вплинули на неї майже як ігристе вино, закрутивши голову. У них вийшло! Вони вибралися!

Пан Ждан завів її у провулок. Озирнувся, а потім зняв із неї мішок. Дівчина одразу ж підвела очі. Небо згасало, останні промені сонця облизували дахи та фронтони будинків. Майя скинула кайдани, ті з дзвоном впали на бруківку. Рани боліли сильніше, схоже дія знеболювального зілля переставала працювати. А може, вона занадто багато ходила. Але для Майї все це стало дрібницями, які ніяк не завадять їй зітхнути з полегшенням. Найважче позаду!

Вона хотіла похвалити пана Ждана, що той не розгубився з охоронцем, але побачила, як чоловік дивиться нагору і не моргає. І так здивовано, ніби вперше спостерігає рум'яні від заходу хмари. І тут Майя здогадалася: за всі ті довгі місяці в тісній камері, можливо, він вперше дивиться на небо.

– Пане Ждан, – обережно покликала вона, – нам треба йти. Нас можуть кинутися шукати у будь-яку хвилину, і краще нам у цей момент опинитися якнайдалі звідси.

Той моргнув, ніби прийшовши до тями, опустив на неї очі й серйозно кивнув. Потім почав щось шукати, бігаючи поглядом по провулку. Він зупинився за баками зі сміттям. Майя підійшла до нього і побачила круглий люк.

– Він веде до підземних тунелів, – пояснив батько Луки, – я знаю, як дістатися ними до мого будинку.

Майя здивовано глянула на чарівника, а потім згадала, що він не один рік провів, вивчаючи підземелля Цвіточа. Звичайно, він багато знав про шляхи під містом!

– А до Академії можна дійти? – запитала Майя. Отримавши кивок, вона схвильовано промовила: – Тоді підемо туди, там нам допоможуть. Вас, напевно, шукатимуть у вас вдома, коли виявлять нашу втечу.

Чоловік не став сперечатися, знову довірившись її вибору. Дістав кинджал і підчепив край кришки. Їм обом знадобилася не одна хвилина, щоб зрушити чавунний диск. Майя вже боялася, що їхні виснажені тіла не подужають цієї ваги навіть удвох.

– Прошу, – віддихавшись, показав пан Ждан Майї лізти сходами у темряву тунелю, звідки несло гниллю та каналізацією. – Сподіваюся, вас не лякають павутиння та щури?

Майя виразно глянула на супутника, і той зніяковіло посміхнувся, зрозумівши, що після баченого нею менше пів години тому навряд чи в ній щось здригнеться від павуків і гризунів. Але тут пан Ждан сам щось побачив. Його обличчя з жахом перекосилося. Майя розвернулась і примерзла до місця.

Біля входу в провулок стояв Морган. Вечірні тіні обводили його викривлене люттю обличчя з блискучими очима. Очі черепа тростини горять, даючи знати, що маг ось-ось запустить у втікачів заклинанням.

– Майя Семироз, – промовив він м'яко, не дивлячись на м'ясоїдну гримасу. – Ти зібралася піти навіть після всіх тих квітів, що я тобі подарував? Так і знав, що тобі мало...

– Як ви… – видихнула Майя, коли дар мови повернувся до неї.