Розділ 25.2

Дівчина спробувала підвестися і попросила сусіда по камері допомогти їй одягнутися. У пана Ждана, зрозуміло, зайвого одягу не було, тому він трохи зніяковіло запропонував свою запасну поношену сорочку. На що Майя охоче погодилася, все ж таки краще, ніж лежати тут напівроздягненою.

На ній сорочка виглядала як мішок, майже до колін дістала. Майя сіла на ліжку. Голова трохи закружляла. Пан Ждан притримав її, хоч і бурчав, що їй краще поки не рухатися. Однак вона не могла лягти й просто заснути. Їй терміново треба щось вигадати. Знайти вихід, поки Морган не повернувся до неї. Думка про нову зустріч із ним у тій кам'яній кімнаті вже сама по собі здавалася тортурою.

Майя глянула на кайдани на лівій руці. Вузлик зеленої стрічки виявився саме під залізним обручем. Дівчина спробувала його витягти, проте пальці правої руки розпухли від перелому та відмовлялися слухатися. Психанув, вона постаралася дістати зубами до вузлика.

– Це не спрацює, – зауважив пан Ждан, в очах якого наміри Майї виглядали не чим іншим, як дурним наміром перегризти кайдани.

Майя невдоволено опустила зап'ястя.

– Тобі краще лежати та набиратися сил.

– Щоб знову гарно кричати? Ні, обійдуся. І мені не боляче.

– Це поки що зілля з кісточок золотих яблук діє. Але твої рани можуть відкритися, якщо будеш необережною.

– Я не засмучуся, якщо крові в мені не вистачить на сто троянд, – буркнула Майя, чим викликала спантеличений погляд сусіда по камері.

Батько розповідав, як одного разу потрапив у полон до темного мага-канібала. Він пробув у нього чотири дні, спостерігаючи, як той готує рештки інших чарівників, і вже вирішив, що його зжеруть. Потім випадково намацав на стільці, до якого був прив'язаний цвях. Він вийняв цей цвях, здерши пальці в кров, і відімкнув на собі ним кайдани, як відмичкою. А потім зіштовхнув чаклуна в його ж киплячий казан, чим врятував себе від долі вечері.

Не та дитяча казочка, яку варто розповідати дитині на ніч, але батько хотів, щоб Майя запам'ятала одну мораль: цвях, що стирчить, є скрізь.

Майя оглянула табуретку і навіть спробувала відколупати один цвях, проте той був намертво вбитий у деревину. Та й не вміла вона працювати цвяхами як відмичкою.

– Ти нічого не зміниш, – видихнув пан Ждан. – Не поки тут. Це місце не просто назвали Пожирач Долі.

Майя напружено глянула на чоловіка.

«Навіть якщо тебе з'їли, у тебе щонайменше два виходи».

Ох, тоді, на лісовому бенкеті з Ельдаром, вона вважала, що вона не матиме проблем серйозніших, ніж з Маскароном. І як вона помилялася...

– Послухай, дитино, – бачачи її зморшку між брів, зрозумів про її важкі думки бранець, – у такому місці, як це, вияв волі карається. Іноді, щоб вижити, треба прикинутися слабким.

Майя глянула на пана Ждана, намагаючись зрозуміти, що його слова означають. Чи натякав він їй розповісти все Моргану? Програти, щоб вижити. Ось тільки чи залишить маг Ковена її живою, якщо отримає від неї відповіді?

У глибині коридору почулися кроки. Пан Ждан одразу напружився і став очікувано дивитись у напівтемряву за ґратами.

– Сиди тихо і не говори з ним, – раптом обернувся ув'язнений до неї. Він став швидко збирати баночки та ставити їх під ліжко. Його тривога була схожа на ту, що виникає у худоби, коли вони чують наближення вовка і метушаться в хліві.

У темному коридорі з'явилася постать у сірому плащі: низька та кремезна. І тут від стін відбився хрипкий голос.

– О, пальчики! Тонкі пальчики красунь! Я люблю їх цілувати, люблю їх ламати. Вони так приємно хрумтять, а дівчата так зворушливо кричать.

Очі Майї мало не вистрибнули з орбіт. Вона впізнала цей голос. І тепер також впізнала невисоку постать. Похмура тінь повільно наближалася, а дівчина не могла відірвати від неї враженого погляду.

Силует підійшов ближче. Шолом приховував голову, ховаючи обличчя його господаря завісою тіні. Але Майя вже й так знала, хто перед нею.

– Донечка ректора прокинулася, – промуркотів страж.

– Хрип-Костелом, – нервово посміхнулася Майя. І відчувала, як голосно розбивається надія домовитись із вартовим.

Чоловік зняв шолом. У світлі відьминої свічки стало видно бліде, ні, навіть біле обличчя. Кривий ніс, маленькі шалені очі. І неприємна усмішка кривих губ.

– Я сумував, – сказав Хрип-Костелом. – Дуже сумував, але вірив, що ми обов'язково зустрінемося, донечка ректора.

– Ви знаєте одне одного? – здивувався батько Луки.

– Пару разів бачилися, – стримано відповіла Майя.

– Дивлюся, з нашої останньої зустрічі ти встигла поміняти бік гри, – зауважив Хріп-Костелом.

– Як і ти… – окинула його поглядом дівчина. – Чому ти у формі вартового?

– Запитуєш, чому я ще не «стертий»? – зігнув губи чоловік. – Так я «стертий», як слабка людина, і відроджений у новому, кращому житті! Пан Морган щедро надав мені шанс спокутувати гріхи перед королівством!

– Він вампір, – тихо озвався батько Луки. – Новонавернений.

Майя здивовано глянула на сусіда, а потім на вартового, тепер зрозумівши, що збентежило її в блідості старого знайомого. Одразу вона помітила гострі нігті на руках і посилений блиск в очах, який спочатку сприйняла як відбиток вогника свічки. Але варто було чоловікові посміхнутися, як вона побачила ряд гострих зубів замість зіпсованих жовтих.

Вона чула, що часом варта наймає нелюдів. Проте вперше бачила, щоби спеціально перетворювали у демона для служби. Та ще й небезпечного злочинця…

– Життя Хрипа-Костелома, як низькосортного мага, закінчено! Тепер же я володар ночі! – Оголосив Хрип-Костелом, розправивши плечі. – Тепер я зброя пана Моргана проти сил пітьми! – він розреготався прямо як та гієна, високо та заливисто. Гострі зуби блиснули в напівтемряві.

Майя похмуро стежила за ним. Про звернених вампірів у демонології є окремий розділ. Вампіри, які колись були людьми, але стали монстрами. Деякі проти своєї волі, але найнебезпечнішими вважалися саме ті, хто став такими свідомо. На відміну від вовкулаків і перевертнів, які втрачали свідомість і зверталися до кровожерливого звіра, звернені вампіри вважаються куди гіршими. Це здебільшого ті люди, які усвідомлено відкинули у собі людське заради спокус тваринного життя. Навіть душу.