Розділ 24.2

Шановні читачі, у цій частині буде серйозне випробування для героїні на стійкість. Буде невелике катування. Вирішила вас попередити про всяк випадок. Якщо такі сцени вас лякають, читайте лише кінець розділу.

Очі пташиного черепа спалахнули. Майя почула тріск тканини. Її блузка та комісоль стали розриватися і падати їй під ноги лахміттям.

– Стійте! – злякалася Майя, коли в обличчя вдарив жар сорому. – Припиніть!

Майя забажала провалитися крізь землю. Але намагалася виглядати спокійною настільки, наскільки могла виглядати, знаючи, що її насильно роздягають, а вона нічого не може зробити. Наче це все паршивий сон, адже вона не могла опинитися в такій ситуації. Адже вона нічого не зробила, за що могла опинитися тут. Але дивлячись, як падають під ноги шматки її одягу, вона все більше усвідомлювала, що так само рветься на шматки її шанс вибратися звідси. Її не відпустять, доки не витрусять із неї відповіді. Відповіді, які не можна їй давати, інакше війни не уникнути.

– Якщо мій батько дізнається… – у розпачі люто видихнула Майя, чіпляючись за останню рятівну ниточку.

– Ключове слово "якщо", – посміхнувся Морган. – Та й хто сказав, що він не опиниться тут із тобою?

Майя скам'яніла.

Батька також схопили? Тому він не прийшов до неї на зустріч?

– Де він? – процідила Майя. – Що ви з ним зробили?

Але Морган проігнорував її запитання. Він розглядав її і явно насолоджувався безпорадністю і соромом своєї здобичі. А ще її страхом. Він провів рукою по талії дівчини, від чого Майя здригнулася.

– Як шкода, що в такого гарного тіла таке темне серце, – неприховано жадібним поглядом ковзав по ній поглядом маг. – Але не буду брехати, саме з такими бранками найцікавіше працювати.

– Пане Морган, я ж сказала, що гадки не маю, де Армія! – відчайдушно випалила Майя. – Клянусь, не знаю!

– Ти ж не думаєш, що я повірю Темній Княгині, – усміхнувся ще ширше Морган. – Майя Семироз, ти продала душу темряві. За це доведеться поплатитись. Або відповідями, або болем. Але я від природи естет, і не люблю псувати гарні речі. Натомість прикрашати їх я вмію. Навіть кров'ю, – вишкірився витирач.

Майя незрозуміло насупилась, проте слова мага викликали ще більше паніки. Морган витяг з кишені коробочку, схожу на сірникову. Вийняв із неї золоту шпильку з круглою головкою. Майя дивилася на маленьку голочку. Виглядала та не дуже жахливо, не скальпель чи щипці. Хоча від її гострого кінця таки стало тривожно.

– Тобі подобаються троянди? – раптом спитав Морган.

Брови Майї поповзли вгору. Таке запитання зараз вона очікувала почути найменше.

– Твоє прізвище одразу наштовхує на думки про троянди, – вів далі маг. – Дівчатам належить дарувати квіти. А я з найпершої нашої зустрічі був заінтригований тобою, Майя Семироз.

Майя моргнула, все менше розуміючи стрибки думок мага. Але той не чекав її відповіді, а підніс шпильку до її правої долоні й вколов посередині. Майя сіпнулася, відчувши секундний гострий біль. Дівчина глянула на руку. На шкірі виступила крапелька крові.

– Ем ... Ай, – видавила Майя, намагаючись зрозуміти, як має реагувати. Якщо Морган вирішив, що вона з тих панянок, які непритомніють від виду крові, то може все не так погано. Це «жахливе випробування» вона переживе.

– Квітни, Кривава Троянда, – наказав Морган.

Навколо місця уколу на мить з'явилося магічне коло. Майя здригнулася, коли шкіру знову пронизав гострий біль. Але цього разу вона увійшла у долоню глибше. Дівчина смикнула рукою, бачачи, як крапля крові швидко росте. А потім шкіру навколо уколу розірвало. Кров бризнула на підлогу.

Майя скрикнула від несподіванки, вогненний біль пробив всю її долоню, ніби її занурили в киплячу олію. Дівчина вражено дивилася, як повільно рветься її шкіра. А потім вона відчула тріскотіння.

Майя закричала ще дужче. На краю свідомості майнуло: це тріщить її кістка.

На мить усе довкола померкло. А коли прояснилося, Майя вражено дивилася, як на долоні росте червоний бутон. Бутон із її крові.

Рука горіла, кров капала на підлогу, доки повільно розпускалися пелюстки великої квітки. І весь цей час боляче було настільки, що це навіть не було схоже на вирваний без анестезії зуб. Майя кричала, поки відчувала, наче через її руку повільно просовують тупий розпечений цвях.

Коли троянда повністю розцвіла, вона кристалізувалась і застигла. Її пелюстки відбивали багряні відблиски в мертвому світлі підвалу.

– Тобі нічого мені сказати, Майя Семироз? – поцікавився Морган, милуючись своєю роботою.

Він доторкнувся до квітки й трохи натиснув. Майю від того пробила нова хвиля болю.

Вона з жахом подивилася на Моргана. Її пробирало тремтіння, ноги підкосило. До горла підступила нудота.

Першим бажанням стало зізнатися у всьому. Сказати, що вона знає, як Моргану дати відповіді, нехай дозволить покликати мага в масці! Вона віддасть йому Маскарона, і хай вони самі розбираються! Нехай спалять один одного, якщо так бажають війни! Чому вона має когось захищати?! Чому має страждати через тих, хто хоче завдати ще більшого болю іншим?!

Інша блискавична думка була з напливом агресії. Вона злилася на Маскарона, злилася на Моргана, злилася на себе і знову на себе. Майя прямо розлютилася від себе. На свою слабкість і безглуздість! На свою безпорадність та безтурботність! На те, що, бажаючи так багато змінити, нічого вдіяти так і не змогла. Весь її пройдений шлях нічого не вартий, якщо вона зараз все розповість Моргану. Почнеться війна через те, що вона виявилася слабкою. Виявилася лялькою у чужій грі.

«Не хочу бути лялькою! – Кричало все в ній. – Не хочу бути нічиєю лялькою!»

– Не знаю, – випалила вона швидше, ніж язик повернеться сказати щось непоправне. І стиснула зуби, зрозумівши, що буде після цього.

І воно не забарилося. Морган уколов шпилькою їй у шию. І Майя знову не стримала крику.

***