Розділ 23.2

У руці він тримав свою тростину з руків’ям з орлиного черепа. Позолочений дзьоб відбивав різнобарвні вогні фонтану подібно до його волосся. На кілька секунд чоловік затримав погляд на Майї, ніби вперше бачив. Дівчина вловила в його янтарних очах незрозумілий блиск.

– Вибачте за незручності, – зніяковіла вона від думки, що така важлива людина, як архімаг Ковена, проїхав заради неї пів міста. Не кажучи, що він міг подумати, знайшовши дочку колеги вночі на вулиці з таким скуйовдженим виглядом, ніби вона тільки з нічного шабаша.

– Мені не важко. Краще поквапимося, – посміхнувся пан Морган і жестом запросив Майю йти з ним.

Люди на площі розступалися перед ним, даючи дорогу його фігурі, що впевнено крокувала. Майя тінню слідувала за ним, так і не знявши каптур. Вона все поглядала на герб королівства, вишитий на плащі мага, особливо білі крила, прикріплені до вогняного списа. Символ, який вона впізнавала з дитинства, який стільки разів вітала на парадах, тепер викликав почуття, що виникає при погляді на гнилий плід.

Пан Морган підвів її до коляски, запряженої парою гнідих коней, і подав руку, допомагаючи сісти.

– Ви сьогодні не на своїй кареті, – зауважила Майя.

– Мій пернатий спить, запрягати його було б довго, – пояснив маг, чому з'явився не в екіпажі з грифоном.

Він подав знак кучеру, і вони поїхали однією з невеликих вулиць, залишаючи площу з фонтаном позаду. Спочатку Майя мовчала, думаючи, чим міг бути таким зайнятий батько, що прислав замість себе іншого витирача.

– Батька не поранено? – одразу ж прийшов здогад до дівчини.

– Він здоровий, – запевнив маг. – Що мене турбує, то чому ви в глибоку ніч одна в місті?

Майя напружено глянула на Моргана. Чи можна йому розповісти, що вона дізналася? Батько йому довіряє, раз, отримавши її повідомлення про термінову зустріч, надіслав замість себе давнього друга. Але зваживши варіанти, вирішила не відхилятися від плану.

– Не прийміть за грубість, спочатку мені треба поговорити з батьком, – відповіла вона ввічливо.

Маг кивнув, показуючи, що не зачеплений її скритністю. Повисла нова незграбна тиша. Майя вдала, що захоплено розглядає місто. Вони проїжджали яскраві магазини й вивіски, що запрошували нічних мандрівників скуштувати вишукане вино зі сліз дріад або випробувати чарівного порошку фей, від яких вже після однієї порції можна без жодних крил відлетіти в солодкі краї.

Магазини з відьомськими знаками тримали на вітринах сумнівні флакони та амулети. Біля входів у деякі будинки без вивісок рекламою працювали яскраво вбрані пані з віялами. І Майя не була певна, що всі вони люди.

Цвіточ дивовижно змінювався з приходом темряви. Вдягався в кольори спокус і розваг, дихав свободою і шахрайським сміхом гарних жінок. Настільки знайомі вулиці ставали невпізнанними й чужими, не дивлячись на всі ті вогні. Немов гуляєш по саду, повному стиглих і яскравих ягід, але знаєш, що, попри всю свою привабливість, більшість з них отруйні.

– Ви змерзли? – висмикнув Майю з думок голос пана Моргана.

Вона не одразу зрозуміла, що тре руки, намагаючись зігріти пальці. Витирач дістав з-під плаща флягу і простяг Майї.

– Візьміть, це трохи зігріє.

Майя подумала відмовитися, але її справді пробирало тремтіння, і здається не тільки від холоду. Вона сиділа на голках. Подумавши, що трохи заспокоїтись буде до речі, вона прийняла флягу і зробила ковток. Горло обпалило, змусивши її закашлятися.

– Вибачте, вам заміцний, – посміхнувся чоловік.

– Що це? – кривлячись, глянула на флягу Майя.

– Ром. Той самий, що так люблять розпивати моряки та пірати, коли їхні кораблі відправляються від пристані Золотосхилу. – Майя повернула йому флягу і витерла губи. Попри огидний смак, по тілу справді почало розтікатися приємне тепло. Пан Морган сховав напій під плащ. – Вночі вони ще страшніші, ніж удень.

Простеживши за поглядом чоловіка, Майя підняла очі до кам'яних чудовиськ на фасадах будинків.

– Я з дитинства чув про місто у чарівному краї, де справджуються заповітні мрії. І все думав, що ж це за таке місце, куди з усього королівства їдуть з надією виконати свої бажання, – з неприкритою іронією промовив маг. – Але чим більше тут живу, тим більше бачу, як усе тут неоднозначно, – він опустив до Майї очі, що знову спалахнули дивним блиском. – Недарма кажуть: чим яскравіші вогні, то глибші від них тіні. Це місто при всьому його сяйві мені нагадує ту хижу квітку, що приваблює маленьких комах яскравими фарбами надій і мрій. Але варто вдуматися в одну його назву, як одразу видно каверзу. Ви знаєте, що означає «Місто Химер»?

– Місто з усілякими моторошними гримасами на будинках, – кивнула Майя у бік кам'яних страховиськ.

– Хімера з давніх-давен означає «нездійсненна, необґрунтована ідея». Тепер бачите, – усміхнувся маг, – це місто, яке прийшло минулим поколінням зі снів, можливо такий самий монстр, як і чудовиська в лісі: і його казка не більше, ніж майстерна маска.

Майя зігнула брову. Ром справив на неї більше ефекту, ніж вона очікувала. Голова стала чавунною, думки плуталися, навіть сконцентруватися на обличчі Моргана стало складно.

– Місто здебільшого відбиття його жителів, – сказала Майя, чинячи опір слабкості, що несподівано накотила. Невже вона так втомилася, що ось-ось звалиться в сон? – І жахливий він буде настільки, наскільки люди в ньому його таким зроблять.

– Цікаво, що впливає: місто на нас чи ми на місто? – задумався пан Морган. – Але хай там як, Цвіточ точно місце чудес. Тут навіть юна чарівниця може виявитися найнебезпечнішою чаклункою в місті.

– О, та ви як батько – вважаєте, що більше руйнувань, ніж темний маг, може наробити тільки маг-недоучка, – безглуздо посміхнулася Майя. Але згодом усвідомила його слова і широкими очима подивилася на витирача.

Погляд його бурштинових очей вчепився в неї, подібно до хижого птаха. Знадобилося кілька миттєвостей, щоб Майя зрозуміла сенс його висловлювання. Вона швидко постаралася відчинити дверцята коляски і вискочити, але тіло зрадливо ослабло, і її руку легко відвели в бік дзьобом тростини.