Розділ 22. Вибір Майї

Майя приголомшено дивилася на Ельдара. У півтемряві його звірячі очі хижо горіли. Глянувши на Маскарона, вона зрозуміла, що той так само розгублений.

– Не дивись на мене так здивовано, – сказав юнак, не без задоволення спостерігаючи за виразом мага. – Місто – твоя сцена для ефектних появ. Ліс же – моя.

Чоловік насупився й окинув морок гущавини. Мабуть, турбувався, що звідти ще хтось вилізе.

– Ми тут самі, – запевнив Ельдар. – Я не з тих, хто ділиться своєю здобиччю. – Він звернув погляд до дівчини. – Ти чудово впоралася, Майя. А зараз тобі треба піти звідси якомога далі.

Маскарон запитливо глянув на ту. Майя розгублено кліпнула, тепер ще більше не розуміючи, що відбувається.

– О, ось воно як… – похмурнів чоловік, відкинув мішечок із попелом і роздратовано зміряв юнака поглядом. – Вистачило нахабства грати моїми фігурами.

– Вона не твоя фігура, – відрізав Ельдар, і його звірячі очі спалахнули яскравіше.

Майя дивилася то на нього, то на мага, намагаючись зрозуміти, про що обоє говорять. Як Ельдар їх знайшов? Точніше, він вже на них чекав? Але хіба він не був на полюванні весь цей час? І чим вона допомогла йому, якщо Маскарон виявив його схованку?

"Ти все одно не знаєш, де це..."

Майя знову вражено подивилася на хлопця, раптом усвідомивши: полювання Ельдар почав ще з того моменту, як вона почула його застереження! Не зумівши розірвати її договір із магом у масці, він на ньому зіграв, залишивши в недбало кинутих словах послання, що, схоже, тільки Маскарон міг зрозуміти.

Це пояснило Майї, що відбувалося ці три дні після уходу Ельдара. Він закинув вудочку і весь цей час чекав, коли ворог заковтне наживку. А принадою виявилася вона сама. Чи не через це Ельдар дозволив їй брати участь у розслідуванні? Хотів, щоб Маскарон дізнався, що сила Засновника пробуджена, занервував і одразу поспішив до схованки з попелом.

– Знову бавимося у ролі вчителя? – не зводив Ельдар погляду з лиця мага. Він не виглядав здивованим від того, що бачить перед собою професора Лана, який прочитав йому не одну лекцію у стінах Академії. Він взагалі був напрочуд спокійний, але в цьому ніби таїлося ще більше загрози. Так спокійний удав перед тим, як стиснути жертву у смертельні лещата.

– Я хороший у цьому амплуа, ти ж знаєш, – криво усміхнувся маг, струшуючи попіл з долоні. І хоча він теж говорив у своїй колишній розслабленій манері, у погляді його відбивалося сум'яття. – Зізнаюся, ти мене здивував, чого не вдавалося нікому вже давно. З якого часу навчився так грати?

– Друзі можуть стати добрими вчителями, – холодно озвався хлопець. – Але вороги – ще кращими.

Маг підняв брови, а потім блиск у його очах відбив інтерес. Ельдар повільно став їх обминати, як обминає вовк, прикидаючи, куди краще вчепитися. Ступав він тихо, не дивно, що ні вона, ні навіть маг його не помітили, поки він сам не озвався.

Хлопець став навпроти Маскарона за кілька кроків. Досить близько, щоб завдати удару мечем, на руків'ї якого хлопець тримав долоню. Це був той самий клинок, родова зброя, з якою він повернувся до Академії, як витирач і господар землі. На шкіряному гирлі піхв поблискувала мідна змія, що хапає себе за хвіст. Але хустку на шиї хлопець не носив з того часу, як зняв нашийник. А зараз тканина винного кольору знову пов'язана на своєму місці.

– Але навіть так, – промовив Маскарон, примружившись, – ти не доріс тягатися зі мною, дурний плазун.

– Я не збираюся з тобою тягатися, я збираюся тебе вбити. – Ельдар вийняв меч і відкинув піхви.

– Тоді доведеться дати тобі останній урок, нахабна напівкровка. – Маг вийняв маску та надів. Зняв мантію, залишившись у білій сорочці. У долоні його з'явився меч із чорним лезом. – Моя Княгиня, – почувся змінений маскою голос, – раджу сховатися за мною.

– Ні, Майю, іди сюди, – суворо глянув на неї хлопець.

Дівчина напружено роззирнулася на обох. Побачивши їхні вимогливі погляди, вона почувала себе м'ячем, який час від часу перекидали з одних рук до інших. Така собі іграшка, яку можна котити у будь-який бік. Але цього разу вона не хотіла котитися!

– Опустіть зброю, – відкинувши пропозицію обох, вона стала між ними. – Опустіть обоє! Ви що, так одразу мордобій влаштуєте?

Чарівники подивилися на неї з виразною відповіддю у поглядах. Майя зрозуміла, наскільки безглуздо сподіватися, що вони зараз мирно сядуть на березі й чемно обговорять усі питання. Обидва хотіли крові... І якщо щось не зробити, її проллється багато.

– Ельдар, – зробила крок Майя до хлопця, твердо вирішивши, що цього разу гра буде і з її правилами. – Маскарон мені все розповів. Війни можна уникнути.

– Не сумніваюся. Я тут якраз, щоб усунути її причину, – хижо глянув він на мага.

– Усе трохи складніше, – похитала головою Майя. – Я можу пояснити.

Ельдар вигнув брову, і повернув погляд до Маскарона.

– Що ти вже їй наплів? – у його голосі прослизнула лють.

– Сказав лише те, що варто їй знати, як майбутній Великій Княгині.

– Я не давала своєї згоди, – спішно нагадала Майя магу. – Просто розкажи Ельдару те, що сказав мені. Нехай він дізнається, через що ти борешся і заради чого.

– Це даремно, він мені не повірить.

– Звичайно, не повірю, – холодно промовив Ельдар, спрямувавши на чоловіка вістря клинка. – Жодному його слову я не повірю. І ти не смій вірити, Майю.

– Я хочу розібратися, – заявила дівчина. – Адже якщо те, що він сказав, правда, то винний не тільки він. І все можна вирішити мирно.

Договорити вона не встигла. Ельдар зірвався з місця, пронісся повз неї. Наступної секунди дзвін металу розрубав нічний спокій лісу. У цьому брязкоті потонуло й слово Майї «мирно».

Вона різко розвернулася. Маскарон відскочив назад, на край крутого берега, відбивши першу атаку. За його спиною виросло два чорні крила, він злетів у небо. Ельдар, розправивши темно-сині крила з кігтями, помчав за ним слідом.