Розділ 21. Сліпа пляма історії

– Стоятимеш біля дверей? – спитав Маскарон, бачачи, що Майя не зводить з нього підозрілого погляду.

– Так.

– Двері замкнено.

– Ненадовго, – повела пальцями Майя, де спалахнули зелені іскорки.

Маскарон знизав плечима, мовляв, діло твоє, підійшов до вікна і помахом руки зачинив усі штори. На стінах спалахнули канделябри, освітивши кімнату приглушеним світлом. Майя насторожено глянула на мага.

– Зараз в Академії надто багато вух та очей, – зауважив маг. – Не хочу, щоби нас перервали.

Він спокійно сів на край першої парти. Дістав хустинку, витер смужку крові на шиї. Майя відчула легкий укол провини. Думка, що вона могла встромити ножиці в чиюсь шию здавалася все більш нереальною.

– І так, Майя Семироз, як ти впоралася з моїм домашнім завданням? – усміхнувся Маскарон тією усмішкою, з якою часто починав свої уроки.

– Що? – насупилася дівчина. – Ти не давав мені жодних домашніх завдань.

– Давав, і впевнений, ти намагалася його виконати, – м'яко зауважив маг. – Ти знайшла, хто такі Акротер?

Майя здивовано моргнула, поки не зрозуміла сенсу його слів. Він не випадково після ночі коронації згадав про свій народ. Він знав, що вона намагатиметься знайти відповіді.

– Я нічого не знайшла, – неохоче зізналася Майя. Це злило: вона виконувала те, що хотів від неї Маскарон, навіть коли про це не підозрювала. – Хоча шукала й у бібліотеці Академії, і у бібліотеці гуртожитку.

– Я так і думав. Мій народ минуле, про яке вам було зручно забути. – Маг звернув погляд на прапор Чарогір'я, де сонце та місяць знаходилися по різні боки високої ялини. – Чи ти, Майя, замислювалася, хто жив і правив цим краєм до того, як люди назвали його своїм?

Майя постаралася згадати заняття історії у школі та у Тайлогос. На шкільних уроках їхній вчитель, старенький, але жвавий професор Вурліоз з густими вусами і з гострою указкою, якою давав по шиї всім неуважним базікам, захоплено розповідав про подвиги військ Оскарії.

З того Майя пам'ятала, як багато століть королівство, бувши державою людей і для людей, зростало та розширювалося. Брало під своє крило нові невеликі князівства та окремі містечка. Чарогір'я було не винятком. Сотні років тому Оскарія приєднала до себе гірський край, щоб захистити місцевих людей від гніту лісових монстрів. Втім, Майя не могла сказати, що щось змінилося з того часу, хіба що люди тепер до монстрів бігали не тільки битися, а й розважатися.

– Чарогір'ям правили клани лісових народів, – сказала Майя.

– Чарогір'я населяли клани лісових народів, – поправив Маскарон. – Їх було багато, від диких піксі до цілих дворів фей та ельфів. Але панував у Чарогір'ї на той час Благий Двір, відомий як Акротер. У ньому я народився. У ньому служив своїй Княгині.

– То Стратос не перший твій князь? – запитала Майя.

– Так, від самого народження я служив Великій Княгині. Справедливій, чесній, добрій… Навіть дуже. Настільки, що одного разу вона вручила одному смертному знання, що він не заслуговував, – похмуро мовив чоловік. – Так, сестра була надто доброю до вас, – понизив він голос.

– Сестра? – здивовано перепитала Майя.

– Що, несподівано, що в мене могла бути сім'я? – криво усміхнувся маг.

– Ні, не те щоб… Я про це ніколи не думала, – зніяковіло зізналася дівчина.

– Астра повністю виправдовувала своє ім'я, – продовжив маг, голос якого звучав м'якше, ніж раніше. – Вона була такою ж світлою, як зірка, і такою ж сліпучою. Вона мала білі крила, подібно лебединим, і ще світлішу душу. Вона розчісувала мені волосся вечорами, вчила магії стародавніх. Співала балади перед сном. Я бачив її частіше, ніж своїх батьків, котрі з владою віддали Астрі турботу про подвір'я, землю та про мене. Вона дала мені ім'я при народженні: Аллан.

Брови Майї знову поповзли вгору.

– Невже ти думала, що у мене й імені не було? – вже відверто скривджено спитав маг.

– Ні, швидше думала, що в тебе було дуже багато імен.

Маг посміхнувся.

– Якось до сестри прийшов юнак і запропонував своє життя замість порятунку дітей у його селі від Короля Тролей із Неблагого Двору. Його життя сестра не прийняла, але щось по доброті душевної подарувала.

Маскарон глянув на Майю, і та зрозуміла, що він чекає від неї відповіді.

– Я повинна знати?

– Ти знаєш. З нашого першого уроку знаєш.

Майя недовірливо зігнула брову. Вона спробувала згадати той день, коли вперше прийшла до кабінету. Згадала Лауру, що поважно розповідала, як відпочиваючи в якомусь своєму маєтку біля села з поетичною назвою Колиска Відьми. Згадала, як однокурсниця переповіла легенду про юнака, якому уві сні з'явився ангел і показав образ магічного кола.

– То тим ангелом зі сну була твоя сестра, – здогадалася Майя. – Твоя сестра подарувала людям перше магічне коло?

– Я ж сказав, вона була доброю. – Маг замовк, а потім продовжив тихіше. – І поплатилася за свою доброту. Вони прийшли багато зим потому. Я пам'ятаю ту ніч: найдовшу у своєму житті. Тоді теплою ніччю в небі спалахнули їхні перші вогні. Я пам'ятаю, як біг серед дерев. Пам'ятаю, як кликав Астру, адже вона не повернулася додому, до нашого палацу під пагорбом.

Незабаром між деревами я побачив їх: безліч вершників у блискучих пластинах. На їхніх щитах, мечах та списах я бачив кола. Кола, що були такі схожі на ті, які одного разу моя сестра дарувала юнакові у відчаї. Їхня зброя спливала прокльонами й роз'їдала крила і тіло моїх побратимів. Копита їхніх коней топтали поранених на землі. А потім я побачив серед них вершника, що скакав. У руці він тримав довгий вогняний спис, а до нього були прив'язані вони, – маг стиснув губи, його очі помутніли. Простеживши його поглядом, Майя подивилася на прапор королівства, – її крила. Цей вершник прив'язав до свого списа її крила.

Майя невідривно дивилася на прапор королівства: вогняний спис і два білі крила.

– Ти хочеш сказати… – не одразу повірила Майя у те, у що складалися пазли історії.