Розділ 20.3

Сівши за парту в кабінеті Алхімії, Майя так задумалася про розмову з учителем, що не помітила, як до неї підійшла Лаура.

– У класі історії після уроку, – тихо промовила вона. – Я буду чекати.

Майя здивовано глянула на однокурсницю. Її бліде обличчя не віщувало нічого доброго. Після закінчення заняття Лаура швидко покинула клас. Майя зібрала речі та поспішила до призначеного місця зустрічі.

Клас Історії Чарогір'я розташовувався наприкінці західного корпусу дорогою до музею. Кабінет рідко закривали, тому що небезпечного в ньому нічого не зберігалося. Ідучи по порожньому коридору Майя все крутила в голові, що так стурбувало однокурсницю. З Лаурою вона останні дні не особливо розмовляла, все ж таки посвячувати її в розслідування з руною було сумнівно, нехай вони і зійшлися у деяких спільних інтересах. Можливо, її брат знову загрожує їй.

Коли Майя пройшла повз два обладунки й потрапила до класу, Лаура сиділа за першою партою, нетерпляче крутячи в руках шкіряну лямку сумки. Красуня встала.

– У тебе щось сталося? – тривожно запитала Майя, прямуючи до неї через аудиторію.

– Не в мене, – тихо відповіла Лаура та подивилася їй за спину.

Майя зупинилася, нахмурилася, а потім все усвідомила. Їй варто було одразу подумати, хто ще окрім брата міг так налякати однокурсницю, що вона стала біліша за примару.

Дівчина обернулася. До класу увійшов високий чоловік у темній мантії. Обличчя його приховувала біла маска.

– Залиш нас, – промовив маг Лаурі своїм голосом, що холодив душу.

Багачка стиснула губи й кинула погляд на Майю.

«Що ти вже зробила?» – читалося у її зляканих очах.

– Іди, Лаура. Все гаразд, – видавила усмішку Майя, хоч не вірила своїм словам.

Однокурсниця вклонилася їй і окремо магу, а потім зникла в коридорі. Маскарон обернувся зачинити за нею двері. Клацнув замок. Варто було йому розвернутися, як у горло йому вперлося вістря ножиць.

– Не ворушись, – холодно наказала Майя, стоячи до нього впритул, щоб встигнути завдати удару. Те, що її застали зненацька, не означає, що вона не нападе першою. Вона глянула в чорні западини і постаралася сказати якомога різкіше, щоб не видати жах, що пробирає її: – Я знаю, що ти зробив.

– Я багато чого зробив. Що ти знаєш? – сухий ламкий голос звучав спокійно і тим більше лякав.

– Якщо думаєш, що я дозволю тобі так само зруйнувати моє життя, як Яхонтам Червоним, то знай, я переріжу тобі горло прямо тут. – Якась частина Майї вразилася її словами. Вона ніколи не говорила нікому нічого подібного. Ніколи навіть не думала такого казати. Але зараз відчайдушно намагалася обернути страх у злість. Намагалася переконати себе, що зможе зробити все, що потрібно, щоб захиститися.

– Він розповів тобі, – зрозумів Маскарон. – Що ж, я не заперечуватиму того, що зробив.

– Тобі так подобається ламати долі людей?

– Вони самі їх ламають. Мені лише подобається за цим спостерігати.

– Що? – нахмурилася Майя і притиснула вістря до шиї мага щільніше. Руки зрадливо тремтіли. – Ти використав дитину, щоб убити цілу родину!

– Що вдієш, вони самі винні. Не я зробив так, що маленький півкровка боявся більше рідну сім'ю, а не мене. І причиною цього був їхній дріб'язковий страх втратити владу. Я лише робив те, що повинен.

– Зрадивши того, хто тобі вірив?!

– Я нікого не зраджував, – впевнено заперечив Маскарон. – Я ж не клявся у вірності жодному Яхонту Червоному. Я їхній ворог. І залишався ним завжди. То в чому ж моя зрада?

Майя здивовано подивилася на мага. Він говорив це з такою впевненістю у своїй правоті, що його слова здавались очевидними, як очевидно те, що вранці сонце встає, а ввечері – заходить. Начебто це природний порядок речей, який дивно було б порушити.

– Що ж, у чомусь ти маєш рацію, – сказала Майя. – Ворогів належить знищувати. А ти – мій ворог.

– Я не ворог тобі.

– Хіба?

– Я знаю, що ти покидала місто з Яхонтом Червоним, – не без ноток роздратування сказав Маскарон. – Але це марно. Трюки лісового народу не розірвуть наш зв'язок з тобою.

– То може достатньо цих ножиць? – примружилася дівчина, натиснувши на вістря сильніше. Тонка багряна цівка потекла по блідій шиї. Вид крові спочатку жахнув. Але Майя переконала себе, що це добре. Її противник уразливий. Наразі перевага на її боці. – Я не стану твоєю черговою іграшкою. І не дозволю нашкодити ні Ельдарові, ні батькові, ні його Академії.

Маскарон тихо видихнув. Вона побачила, як його плечі обм'якнули, а тіло розслабилося. Він трохи опустив голову, ніби збирався вклонитися.

– Це несправедливо, Майя, – промовив він тихо. – Історію Яхонта Червоного ти вислухала, а мою не хочеш знати.

Майя на мить завмерла, але не встигла відповісти, як Маскарон взяв маску і зняв її. Дівчина глянула на його обличчя, в очі зелені, як весняна трава.

– Якщо хочеш мене вбити, я не зупинятиму тебе, – сказав він своїм м'яким голосом. – Бажаєш розірвати договір – давай. Як я вже сказав, моє життя належить тобі. Розпоряджуйся ним, як забажаєш, моя Княгиня.

Майя здригнулася. Звернення ніби закинуло за комір кубик льоду, викликавши мурашки по спині.

Вдихнувши, вона стиснула ножиці до болю. Тепер вона могла все закінчити. Могла врятувати місто від війни. Могла скасувати небезпечний договір. Могла звільнити Ельдара від необхідності мститися... Досить лише втиснути вістря в тіло ворога, його артерію. Майя бачила її на шиї, бачила, як швидко пульсує жилка.

Дивлячись на цю жилку, Майя раптом зрозуміла – Маскарон хвилюється. Вона звела на нього очі. Маг дивився на неї з-під напівопущених повік. Довгі вії пускають на шкіру під очима тіні, теж довгі у світлі сонця, що повзе до горизонту. Вираз спокійний, як у статуї у соборі. Гарне та смиренне. Маг не намагався вирватися або зупинити її.

Тремтіння пробило сильніше. Секунди перетворилися у вічність. Майя не знала, скільки так простояла, тримаючи погляд мага. Але рука здригнулася. Вона повільно опустила ножиці.