Розділ 20.2

Дівчина усвідомила, що все ще сидить на тумбі, підібгав ноги. Вона злізла, обійшла скам'янілу калюжу і сіла перед деканом, що зайняв місце через стіл.

– Нашого лускатого друга давненько не видно, – сказав професор, глянувши у вікно. – Він надіслав мені записку про полювання і повідомив, що буде деякий час відсутній.

– Мені він передав те саме, – кивнула Майя, а потім схаменулась. Чи варто було говорити вчителю, що вони з Ельдаром знову працюють разом?

Професор Білозор уважно глянув на неї. Майя бачила відбиття кімнати та себе на стільці у його круглих чорних окулярах. У такі моменти вона завжди запитувала себе, як багато знає про неї вчитель? Як багато вже їй сказав і про що ще більше промовчав. Майя подумала, що зараз може поставити запитання, про яке не раз міркувала раніше. Пора б і їй дізнатися про професора більше.

– Чому ви здали Ельдара батькові? – спитала вона. – Бачу, вам не подобається, що він працює з вартою. Але хіба не цього ви домагалися, коли допомогли ув'язнити його в Академії? Після закінчення навчання на нього чекало те саме життя.

Професор відповів не одразу. Майя відчувала, як він розглядає її через чорне скло. Тепер вона могла уявити, як на неї дивляться його дзеркальні очі, здатні обернути за секунду на шматок каменю.

– Якщо я скажу, що збирався зрадити вашого батька, що ви подумаєте? – тихо спитав він.

– Як швидко ви перетворите мене в брилу, якщо зізналися, – одразу відповіла Майя.

Чоловік хмикнув, підвівся і підійшов до вікна. За легенькими тюлями виднілися зелені гори.

– Знаєте, яку фразу часто каже ваш батько, коли справа стосується честі? – запитав чоловік, повернувшись до Майї. – Великому чарівнику багато недозволенно, бо дозволено все.

Майя трохи кивнула, пригадуючи слова батька.

– Професор Семироз, як ніхто інший, знає, наскільки важливо не забувати, що за силою завжди йде відповідальність. І заснував він Академію не стільки заради магії, як заради бажання навчити наступні покоління розумінню: чародій – це насамперед людина.

Декілька миттєвостей Майя дивилася на декана, поки не зрозуміла, що він намагається їй сказати. Чи можливо, що він хотів дати Ельдару пожити життям, яке могло б бути в нього, якби він не втратив однієї ночі і дім, і сім'ю. Життя, яке могло б бути в нього, якби він був тільки людиною.

– Ви планували відпустити Ельдара, як закінчиться його навчання в Академії? – раптом усвідомила Майя, про яку зраду сказав професор Білозор. І ця думка ніби перевернула в очах дівчини всю пісочну картину, і по крихтах почала збирати нову. – Ви збиралися зрадити батька з самого початку, – хмикнула Майя. Їй час перестати дивуватися з того, що не все навколо неї те, чим здається. Як не всі ті, ким здаються.

Але вона не відчула ні гніву, ні роздратування. Лише враження від самопожертви, на яке виявився здатний чарівник перед нею. Адже відпустити Ельдара означало втратити й роботу, і довіру батька. А, можливо, і власну свободу.

– Ви так налаштуєте проти себе всіх друзів, – зауважила Майя.

– Так буває, коли намагаєшся чинити правильно.

– Але навіщо ви все це розповідаєте? Адже я можу здати вас батькові.

– Маєте право, – посміхнувся професор Білозір.

Дівчина примружилася. Вона здогадувалася, що вчитель розповів їй все це зовсім не через бажання вилити душу.

– Про що ви хочете мене попросити? – запитала Майя прямо.

Професор обійшов стіл і сперся корпусом на його край, ставши поруч із нею.

– Ельдар вже не прив'язаний до Академії. Але є в цих стінах те, до чого він прив'язаний набагато сильніше, ніж будь-якою магією.

– Земля, де стояв Рубіновий замок? Це його дім, – припустила Майя.

– Ви, леді Майя, – усміхнувся декан.

Дівчина скинула брови.

– Маскарон той, через кого Ельдар готовий стати чудовиськом. Заради вас він ще хоче залишатися людиною. Напевно, я не маю права вас просити про це як вчитель, адже це небезпечно. Але зараз я говорю, як його друг. Прошу лише стримувати його шалені пориви, коли справа стосується Маскарона. Якщо когось він і послухає, вас, леді Майя.

Дівчина напружено дивилася на декана. Вона навіть не була впевнена, що утримати Ельдара здатний її батько. Що має зробити вона?

– Я можу йти? – запитала Майя, витримавши паузу.

– Звісно, – не став вимагати відповіді чоловік.

Майя попрямувала до дверей. На порозі вона розвернулася.

– Чи можна поставити особисте запитання?

– Хіба вся наша розмова не тим відрізняється сьогодні? – повернувся у крісло декан.

– Чому ви це все робите для Ельдара?

Професор відповів не одразу. Губ його торкнулася посмішка з відтінком гіркоти.

– Як часто буває, найвідчайдушніші речі ми робимо через жінок. І найгірше, що це здатне входити у звичку, – трохи приречено зітхнув він. — Я дав їй слово, що оберігатиму його. Мені він дорогий так само як і пам'ять про неї.

Майя напружено подивилася на вчителя, а потім не стримала у виразі жалю. І зрозумівши це, спішно покинула кабінет. Ідучи коридором, вона думала, чи знав Ельдар, що професор Білозор кохав його маму? Напевно знав, він досить розумний і це зрозумів би.

___________________

Зі святами, дорогі читачі! :)

Чи цікаво б було вам почитати блог з цікавими фактами про головних героїв? Якщо так, то пишіть відповідь у коментарях. Тоді я напишу найближчими днями про те, як придумувала головних героїв історії, та й трохи про саму історію. Чекаю вашої відповіді))