Розділ 19.2

Перескочивши через огорожу гуртожитку, вони попрямували вздовж міського бар'єра. Ельдар летів низько, намагаючись триматися вершин ялин, щоб не привертати увагу з боку містян. Минувши хвіртку і тримаючись тіні дерев, вони вийшли до тренувального поля Академії. Там пані Роксан зі свистом била по землі батогом і ганяла учнів, обурюючись, що перебирають вони ногами гірше, ніж її тітонька у свої вісімдесят.

Як зауважила Майя, останнім часом на уроках Бойової Магії все більше приділяється часу командному бою, призначеному для битви з великими чудовиськами, на кшталт велетнів чи мантикорів. На лекціях учням раз у раз нагадують, як надавати першу допомогу і поводитись у надзвичайних ситуаціях. Видно додалося захисних заклинань у самій Академії, які успішно живило посилене Джерело. Загроза війни залишала відбиток на усьому. Усвідомлення майбутньої біди поступово впліталося в будні чарівників, як щось цілком природне, подібне до неминучої зими.

Майя й Ельдар дісталися стін замку, коли дівчина помітила тінь, що повзла слідом за ними. Зиркнула на хлопця, той теж спостерігав за темною масою під покровом дерев.

Тінь наблизилась, і Майя побачила сотні ящірок. Вони повзли між травою, подібно до живої стежки, що розчищала собі шлях під підліском. Очі у кожного горять золотим блиском, їхня кількість лякає. Вони спіраллю почали обминати Майю та Ельдара, поступово звужуючи кільце. Дівчина вже сплела заклинання, але Ельдар узяв її руку і похитав головою.

З наближенням полчища від землі почала підійматися маса з повзучих, ніби голова великої змії. Вони завмерли перед Ельдаром, уп'явшись у нього пильними блискучими очима.

– Привели, – посміхнувся він, підставивши руку.

Ящірки на вершині розповзлися і в долоню Ельдару повільно виповзла Кароліна з мішечком, прив'язаним до спини. На її перекошену корону насаджено листочок дуба з написом.

– Добре погуляла, як бачу, – криво усміхнувся Ельдар. – Підданим довелося нести тебе під самий замок.

Та ікнула у відповідь і перевалилася на бік, показавши круглий ситий животик.

– Дякую, що супроводжували Господиню Нижнього Двору, – сказав Ельдар безлічі очей, що горіли.

Сотні ящірок швидко розбіглися по тінях хащ. Хлопець зняв листок з корони Кароліни й пробігся поглядом. Майя теж зазирнула.

«Юний Лорде, все, як ви підозрювали. Для пробудження потрібен ритуал. З повагою, Той, Хто Падає Зіркою»

– Падає Зіркою? – запитала Майя. – Хто це написав?

– Перелесник. Вони так звуть себе, тому що люди часто плутають їх з зірками, що падають. Пам'ятаєш, я показував тобі ілюзію його музики.

– Це він? Я думала, що ти його не знаєш.

– Я не знаю його імені, – уточнив хлопець. – Лісовий народ не любить представлятися справжніми іменами. Але з ним я знайомий. Він добре розуміється на зачарованих коштовностях нелюдів.

Майя глянула на мішечок, який Ельдар став відв'язувати від спини Кароліни. Вона згадала, як хлопець відлучався під час розмови з його батьком і повернувся без торбинки на поясі. Виходить, на лісовий бенкет він вирушив перевірити Цар Самоцвітів? Адже точно, раніше камінь носив на лобі король змій, який навчав Яхонта Червоного. Заклинатель Рубінів точно розбирався в чарах лісових духів, можливо знання цієї магії й робило його таким сильним.

Ельдар вийняв камінь і підніс його. Він був такий, яким Майя його запам'ятала: криваво-червоний, із голкоподібними вкрапленнями, що переливалися оксамитовим світлом. Найбільший рубін, який Майя будь-коли бачила. І найчарівніший.

Хлопець поклав його в мішечок та закріпив на поясі. Підхопивши Майю на руки, піднісся до найближчої тераси, звідки вони прослизнули в замок, а там порожнім коридором попрямували до західного корпусу.

Оскільки Тайлогос була молодою академією чарівних мистецтв, вона продовжувала активно розвиватися. Поступово замок розростався, подібно до саду, наповнюючись новими можливостями для учнів та вчителів. Як зауважила Майя, батькові все здавалося, що він має зробити більше та краще. Він організовував нові майстерні та навчальні класи, невпинно поповнював бібліотеку. Музей Академії не був винятком, і можливість збагатити колекцію головою голема також не прогаяли.

Музей являв собою довгий павільйон з високими стрілчастими вікнами та склепінною стелею, підпертою великими круглими колонами. Коли Майя увійшла до нього, його прошивали денні промені, у світлі яких поблискували золоті порошинки.

Павільйон ділився на три зони. Один належав культурній стороні міста: тут стояли експонати з одягом минулих поколінь, від простих пастухів до заможних чарівників: мантії, гострі ковпаки, палиці, чарівні палички та інші атрибути, які нині майже не зустрічаються у сучасних магів.

Друга зала присвячувалась мешканцям гірського краю. Тут знаходилися опудало кікімор, горгулій та інших нелюдів, а також створені їхньою магією речі, на кшталт кришталевої арфи зі струнами з людського волосся, що розповідали історію загибелі їхніх господарів, або ткацький верстат. З чуток, майстрині лісового народу могли на таких ткати матерію так само вміло, як і чиюсь долю. Подібні речі стояли за бар'єрами, щоб адепти не надумали використовувати їх для забавки.

Посеред на п'єдесталі стояв зібраний скелет кентавра. Був тут і величезний череп дракона-глибоїда: найдорожчий експонат, виторгуваний батьком в одного колекціонера зі Скалібрії – сусіднього королівства ельфів.

Найдальша зала повністю присвячувалась історії Цвіточа, вагому частину якого займали пам'ятки Війни Трьох Магів. Саме до нього попрямували Ельдар та Майя. Їм пощастило, відвідувачів вони не зустріли, бо був розпал навчального дня.

Йдучи між вітрин, Майя розглядаючи обладунки лицарів, мечі та щити з різними гравіюваннями гербів – в основному дуже покривлені та подряпані. Дивлячись на сліди пазурів та зубів на пластинах броні, дівчина відчула на спині сироти. Навряд чи з такими ушкодженнями їхні власники повернулися з війни живими.