Розділ 19. Загадка кам'яної голови

Розплющивши очі, Майя примружилася від денного світла, що заливає кімнату. Ельдар, повністю одягнений і причесаний, сидів біля письмового столу. Очі без вертикальних зіниць, плащ лягає по тілу гладкою темно-синьою шкірою, жодної луски. Він викладав на столі шматки хліба з паперового пакета. Поруч вже лежали кілька помідорів і баночка плавленого сиру зі шматочками горіха.

Майя скинула покривало, сіла і добре потяглася.

– Доброго ранку.

Ельдар на мить скам'янів. Повільно відклав пакет і з бурмотінням «Доброго ранку-одягайся-я-за-чашками-і-чаєм» швидко вийшов.

Так, з її боку, це було чистим хуліганством. Але цієї ночі вона пізнала, до якого божевілля може довести Ельдара... і так хотілося ще раз відчути це бентежне почуття влади... Але варто згадати, що її все ще пов'язує небезпечний договір, а місту загрожує війна, й ейфорію одразу здуло, як пух з головки кульбаби.

Ніч залишилася позаду, а з нею і час таємного щастя. День, хоч би яким ясним і спокійним він був, повернув головний спогад – її битва ще триває.

Прийнявши душ, вона одягнулася в сизу туніку зі срібною орнаментною вишивкою на комірі, зав'язала на талії плетений пояс із вкрапленням срібних ниток. Натягла штани. Останнім часом усі її сукні припадають пилом у шафі. Коли у твоєму житті може статися будь-що, краще зіткнуться з цим не в довгій спідниці, що заважає битися.

Розчісуючи вологе волосся, вона мимоволі згадала, як раніше Ельдар розпустив його і провів по ньому пальцями, наче пробував шовк. Як спостерігав отуманеними очима за її розчервонілим обличчям і відзначав уривчасте дихання. І погляд цей був більш інтимним, ніж дотик його рук. А душа її більш оголена, ніж тіло.

Вона думала, Маскарон змінював її. Але насправді той, з ким вона змінювалася найбільше і найнебезпечніше – це Ельдар. Ніхто інший не перевертав її світ так ніжно та жорстоко водночас. Ніяка магічна угода не могла затьмарити ту силу, що тягла її до нього.

Ельдар повернувся, коли вона доплітала косу з блакитною стрічкою і намагалася виглядати незворушно спокійною.

– Мені сподобалося те, що ти зараз зробила, – уважно подивився він на неї, ставлячи пакетик із заваркою та порцелянові чашки на стіл, – і навіть дуже. Але це… вибиває мене з колії. Зараз мені потрібно зосередитись на розслідуванні.

– Зрозуміла, – слухняно кивнула Майя. – Не заважаю.

– Повтори іншим разом. Тобто я хотів сказати… – Ельдар затнувся і запустив руку у волосся, підбираючи слова. А Майя не без цікавості дивилася, як він чи збентежений, чи розгублений. Вона рідко за ним це спостерігала, бо іноді забувала, що він одного з нею віку. Він умів і знав більше, ніж вона, але все ж таки багато чого пізнавав вперше. – Минула ніч була… дивовижною. Однією з найкращих, що я переживав. Але поки що я мушу повернутися до колишніх невирішених справ. Мені не можна розслаблятися. Не зараз.

Майя кивнула, розуміючи його думки. Вони не повинні забувати, яку ведуть гру. Навіть якщо дуже хочеться забути. Війну ще не виграно.

В неї самої залишилося багато запитань. З усіх загадок, що накопичилися, вона поки отримала відповідь тільки на одну: як Ельдар став учнем Маскарона. Їхній зв'язок виявився куди глибшим і складнішим, ніж вона уявляла. І зрозумівши це, Майя задумалася, як багато чого Ельдар навчився у мага в масці? І наскільки більше навчився, щоб його вбити.

Вона налила з графина води у склянку і піднесла до губ.

— Але це не означає, що я відкладу розмову про нас із професором Семирозом, — зауважив Ельдар.

Майя різко оббризкала водою зошити на краю столу. Відкашлявшись, вона швидко витерла губи тильною стороною долоні та широко розкритими очима подивилася на спантеличеного хлопця.

– Не найкраща думка, – стримано помітила вона.

– Він має знати. Нам більше не доведеться ховатись.

– Великий ризик, що нам ще більше доведеться ховатися, – напружено виправила Майя. – Я сама йому скажу, але не зараз. Він і так розривається між обов'язками ректора та мисливця. Не треба його приголомшувати і цим, коли він втомлений, злий та ще й не проти тебе побити за зухвалість.

Ельдар посміхнувся. Це навело на думку, що він не проти влаштувати сутичку з чарівником, у пастку якого одного разу потрапив.

«Ви забрали у мене свободу. Чому вирішили, що я не захочу забрати щось у вас?

– Не треба, – уперла в нього погляд Майя, у якої від спогаду поповзли мурашки по шкірі. Вона пам'ятала, як батько накинувся на парубка. Тоді обидва розігрували сцену, щоб звільнитися від найманців. Батько ніколи не кидається на інших з кулаками, як вуличний бешкетник. По-справжньому він б'є лише кілька влучних разів, де останнім відокремлює голову від тіла. На що ж здатний Ельдар… вона не могла сказати, напевно, навіть зараз. – Я сама з ним поговорю, – суворо зиркнула вона на юнака.

– Як скажете, моя Княгиня, – трохи схилив голову хлопець.

Брови Майї поповзли вгору. Вона не знала, обуритися жарту або прийняти за комплімент. Важко зрозуміти, що Ельдар вкладає у ці слова. Ті самі, які вона не раз чула від його найлютішого ворога. Тому вона вдала, що не надала цьому значення.

Глянула на годинник. Майже обід, а в них лише сніданок. Вона вперше проспала навчальний день. Утім, уроки зараз останнє, про що варто хвилюватися.

Сівши за письмовий стіл, вони почали намазувати на свіжий хліб сир і класти зверху нарізані помідори. Ельдар закип'ятив заклинанням воду у чашках, запахло жасмином. Обидва за лічені хвилини закінчили й бутерброди, і чай.

– Я можу чимось допомогти? – запитала Майя, витираючи крихти зі столу.

Ельдар пильно подивився на неї.

– Знаю, мені не можна знати хід твого розслідування, але якщо я можу бути корисною… Мені просто не хочеться бути некорисною, – видихнула вона. – Хоч щось я маю зробити.

Думка залишатися осторонь, поки Ельдар і батько намагаються захистити місто, здавалося неприпустимою.

– Взагалі з розслідуванням великих змін немає, як я вже сказав, – неохоче нагадав юнак, підійшовши до вікна і глянувши на Академію. – Основні деталі ти знаєш.