Розділ 18.3

– Я збрешу, якщо не визнаю, що мені сподобалося бачити, як одне моє слово може поставити на коліна найвпливовіших темних магів міста. Я так довго жила, відчуваючи себе ніким, а потім так зі шкіри лізла в Академії, щоб довести, що я хтось. І ось знайшовся той, хто хоче піднести мене на ту висоту, про яку я й мріяти не могла. Хтось готовий дати мені те, що не кожен король може собі дозволити. І це жахає мене настільки ж сильно, як і захоплює, – вона стиснула руку юнака сильніше, ніби триматися за неї – в ці секунди єдиний вихід не впасти в безодню. – Після таких думок я ненавиджу себе. Але прокручую його шалені слова в голові знову і знову.

— Будь-яка людина думала б про це, — сказав Ельдар. Її зізнання його не дуже здивувало. Здається, він давно зрозумів її почуття. Може, навіть раніше, ніж вона сама. – Влада п'янить не гірше за напої фейрі. І значно швидше викликає звикання.

– Це не виправдовує мене, – палко заперечила Майя. – Ти міняєшся поруч зі своїм народом, тому що це частково твоя природа. Я ж відчуваю, як змінююсь через нього. Як дедалі більше захоплююсь його грою.

Чи це були залишки в крові вина або присутність Ельдара, але поки їй вистачає сміливості, вона хотіла зізнатися в тому, у чому боялася зізнаватись навіть собі. Нехай у місті війна ще не розпочалася, вона давно вже йде у її серці. І вона так утомилася вести цей бій на самоті.

– Вся складність у тому, що не я вибрала бік, а бік – мене. Маскарон завжди отримує те, що хоче. А я ні.

Ельдар примружився, потім нахилився до неї.

– Є ще я, – нагадав він.

Майя подивилася у вічі хлопця. Їхній синій колір плутав думки без усякої магії. І вина не треба.

Так, все правильно. Ельдар теж умів отримувати те, що хоче. За ним вона бачила це частіше, ніж за Маскароном.

– І чого ти хочеш? – запитала вона ледве чутно.

Ельдар не відповів, але вона вловила, як потягнулося його тіло. І як у відповідь потягнулося її.

З сусіднього дерева зірвалася сова і злетіла в небо. Майя злякано обернулася на шум, а коли повернула погляд до Ельдара, той уже стояв на ногах.

– Ходімо, нема чого сидіти на холодній землі. – Говорячи це, він не дивився на неї. – Нам треба повернутись у місто, якщо не хочемо потрапити під дощ.

Майя ледве приховала розчарування. Вона глянула на небо, що пробивалося через крону. Так багато зірок, набагато більше, ніж видно у місті. Ні натяку на грозу.

Вони йшли мовчки. Плащ Ельдара виявився досить легким, шкіра з лускою тонкою і гладкою, подібно до шовку. Але все-одно напрочуд теплою. Намагаючись ще більше зігрітися, Майя просунула руки в рукави й загорнулася щільніше. Поділ плаща волочився по землі. Тремтіння в тілі пройшло, тільки сирі ботфорти приносили дискомфорт.

– Де Кароліна? – схаменулась дівчина.

– Залишилась на бенкеті. Я дозволив їй веселитись до ранку.

Совість знову боляче кольнула. Ельдар напевно сам хотів гуляти до перших променів світанку, а натомість зараз веде додому ту, що й так півночі влаштовувала йому геєнну вогненну.

Вони вийшли із лісу на схил. Внизу з'явилася долина з містом та його вогнями. Цвіточ був зовсім близько. Побачивши його далекі вулиці Майю охопила туга. Незабаром вони перетнуть бар'єр, продовжать колишнє життя, а точніше виживання. Ельдар повернеться до полювання і її уникатиме, вона – остерігатися кожної нової ночі. Смертельна гра мага в масці знову поглине обох, поставивши їхні фігури на різні боки шахівниці.

Як і казав Ельдар, над містом збирався розпочатися дощ. Коли вони пройшли підземний лаз і наблизилися до перших будинків Цвіточа, вгорі прогриміло. Бачачи, як хлопець напружено глянув на небо, Майя згадала: Маскарон любить гуляти за такої погоди. Мимоволі стиснула кулон-оберіг у кишені, що забрала після повернення. Чи не дізнався маг у масці про її вилазку до лісу? Чи не з'явиться до неї в кімнату, як вона повернеться.

Ідучи на бенкет, щоб звільнитися від нього, вона так сподівалася на успіх, що не подумала: у разі невдачі доведеться зіткнутися з наслідками своєї зради.

– Не встигнемо, все одно попадемо під дощ, – нервово зауважила Майя.

– Ходімо коротким шляхом, – сказав Ельдар дивним тоном. Чи не поділяв він її побоювання?

Юнак попросив повернути йому плащ, швидко застебнувся.

– Не думаю, що варто…

Договорити Майє не дали. Не витрачаючи час на попередження Ельдар підхопив її і злетів у небо. Вони помчали над вулицями міста, ховаючись у темряві. Чорноту над головами розсікла біла блискавка. І знову гримнуло так, що озвалося в грудній клітці. Майя заплющила очі і притулилася до Ельдара. Їй хотілося закричати, щоб він зупинився. Спустився, доки їх не вдарило. Може, його блискавка не вб'є, але вона людина. Її серце зупинити набагато легше, ніж його. Та воно й так зараз ось-ось розірветься від жаху!

Все припинилося так само несподівано, як почалося. Глухий стукіт, і виття вітру залишилося позаду. Майя розплющила очі. Ельдар стояв у її кімнаті. Позаду відчинене вікно навстіж, а за ним стіна галасливої зливи. Хлопець встиг до кімнати за секунду до початку.

Серце Майї шалено билося. Тіло пробивало легке тремтіння. Цікаво, це Ельдар їй помстився за зіпсовану ніч?

– Що ти робиш?! – спалахнула вона. – А якби в нас потрапила блискавка?

Ельдар глянув на неї, вона побачила темне кільце кобальтового кольору по краю райдужної оболонки його синіх очей. І лише тоді усвідомила, що він все ще тримає її на руках. Вона ж вчепилася в його шию такою хваткою, що в неї заніміли пальці.

– Я б не дозволив цьому статися, – впевнено відповів Ельдар. Ставити на підлогу він її не поспішав.

І знову, як і в лісі, момент недомовленості незримо натягнув секунди між ними.

– Постав мене, – першою заговорила Майя, хоча все в ній хотіло, щоб Ельдар цього не робив.

Поспішивши, хлопець відпустив її. Майя трохи похитнулася і відступила. Погляд її наткнувся на свій відбиток у дзеркалі туалетного столика в напівтемряві. Скуйовджена і розгублена, як бездомна з підворіття. Хвіст набік і майже розплутався. Штани та туніка брудні від землі та трави. Ось такою Ельдар бачив її півночі.