Розділ 18.2

– Я народився напівкровкою. Сама розумієш, у яке становище цей факт ставив мій рід та його вплив у місті. Вороги Яхонтів Червоних не прогаяли б такого скандалу, щоб підточити нашу владу.

Майя вражено дивилася на юнака. Вона багато речей ще не знала про Ельдара, але його вірність роду ніколи не викликала сумніву. Він завжди залишався відданий пам'яті про сім'ю та її цінностям.

– Як і всі інші історії з Маскароном, мене з ним пов'язало моє бажання.

– Ти забажав захиститись від рідних? – припустила Майя.

Ельдар хмикнув, слова дівчини його раптом потішили.

– Все ще гірше, – іронічно зауважив він. – Я намагався їх захистити.

Він повернувся вперед, погляд його спрямувався кудись у темряву лісу.

– Як не дивно, але саме поряд з Маскароном я забував, що народжений чудовиськом. Він добрий учитель, я б сказав, навіть дуже добрий. Він навчав мене магії, хитрощам і фокусам, говорив, як обставляти противника розумом, а не тільки силою.

Майя мало не пирхнула. Шкода, не могла сказати Ельдару, що обидва вони разом висиділи не один урок, слухаючи на всі вуха мага в масці, поки той виступав перед ними з відкритим благодушним обличчям – куди небезпечнішою його маскою.

– Це тривало майже рік. Всі знання, що він мені дав, допомагали мені жити в замку і не попадатися у пастки своїх рідних. Я дуже пишався, адже перестав бути безпорадним. Став вірити, що можу досягти всього, чого захочу. Став вірити самому Маскаронові, адже саме він це все мені дав, – хлопець глянув на Майю, наче загнаний звір. Так дивляться, коли збираються сказати щось до болю відверте. – Думаю, я любив його. Любив як вчителя і... як друга. Його доброта стала другою смертельною отрутою в моєму житті.

Жовна на його обличчі смикнулися, наче останні його слова принесли йому фізичний біль.

– Настав день, коли він вирішив винагородити мене за заслуги та виконати моє бажання. Тоді я бажав лише одного. Припинити розбрат у Рубіновому Замку, що так засмучував маму.

Ельдар глянув на дівчину. Майя зрозуміла, що він чекає, чи вона зрозуміє, що означає це бажання. І вона зрозуміла: розбрат легко припинити, якщо його нікому влаштовувати.

– Він багато мені розповів про чарівництво, але не навчив найголовнішого: є речі, які магія не може дати, якою б не була жертва. Але тоді мені здавалося інакше. – Хлопець взявся за комір сорочки. Майя здивовано завмерла, дивлячись, як він спритно розстібає ґудзик за ґудзиком. – Подивися через Завісу, щоб краще побачити, – промовив він, розкривши сорочку.

– Краще побачити, – безглуздо повторила Майя. Вона цілком добре бачила підтягнуті м'язи на його широких грудях та животі. Сп'яніння пройшло, але думки її знову заплуталися, давши їй вкотре зрозуміти, наскільки вона безнадійна поряд з Ельдаром.

– Через Завісу, – повторив хлопець.

Майя послухалася, сподіваючись, що він не помітив у її виразі нічого зайвого.

Коли дивишся магічним зором на світ, він змінюється, набуває ще більше фарб та форм. Видно потоки магії, приховані від звичайних очей знаки або непомітні зв'язки. Подивившись на хлопця, Майя примружилася, а потім знову підняла брови: на його грудях виднілося темне коло. Його майже було не розрізнити, але його контур так і проступав під шкірою, подібно до тавра.

– Магія завжди залишає сліди, – сказав Ельдар. – Це пам'ять мого гріха та його тріумфу.

Дівчина посунулася ближче до нього. У діаметрі магічне коло не більше долоні. Мимоволі вона потяглася рукою, бажаючи доторкнутися до незнайомих візерунків, вловити їхню ауру, якщо вона ще залишилася. Але потім відсмикнула її, не наважившись доторкнутися до Ельдара. Тож вона просто розглядала незнайомі руни, назавжди випалені заклинанням у шкірі хлопця.

– Він створив прокляття, що мало знищити все, в чому жевріє магія Яхонтів Червоних. Потрібен був лише дурний хлопчик, якого магія Засновника не чіпатиме. Ключ до неприступного замку.

Дівчина підняла на Ельдара погляд і подивилася звичайним зором. Сидячи перед ним так близько, вона бачила, як вогники у листі дерев відкидають тінь від його вій. В очах з вертикальними зіницями промайнула насмішка.

– Я сам нарисував прокляття на собі за його вказівкою. Він дав мені кинджал і сказав, що останній інгредієнт заклинання моя хоробрість.

– Він сказав тобі себе вбити? – нахмурилася Майя.

– Ножем мене було і в дитинстві не вбити, – заперечив той і почав застібати сорочку. – Але заклинанню потрібна була жертва носія родової магії Яхонта Червоного. Добровільна жертва крові та шлях до джерела. У моєму випадку живого, що б'ється всередині мене. Маскарон пояснив – біль, не така велика плата за мир у моєму домі. І я вірив йому. Вірив, бо до цього він жодного разу не підвів мене. Мені здавалося, що магія здатна на все, якщо так каже Маскарон.

"Магія зробила тебе щасливою?"

Майя насупилася, згадавши білу маску перед собою. Там, у її сні, Маскарон несподівано поставив їй дивне запитання. І що дивніше, її серце так відчайдушно заскакало в грудях, наче хотіло відповісти замість неї.

– Я дочекався вечері, щоб усі зібралися за столом. А потім встромив кинджал. У груди він увійшов досить легко, навіть болю особливо не пам'ятаю. Але добре пам'ятаю, як у проміжках між забуттям я чув стогін та крики. Вдихав обгорілу плоть. Бачив людські тіла, чия шкіра обвуглювалася за лічені секунди. Вони корчилися від болю, а я лежав під столом і ворухнутися не міг. Заціпенів від зачарованої сталі ножа, поки мою душу вижирало прокляття.

Майя згадала, як Лісана намагалася вийняти її магічну душу. Немов виривають серце, поки ти ще дихаєш, бачиш і що найгірше – відчуваєш.

– Я не мусив вижити. Мені належало загинути разом із ними. Але того дня моя мама запізнювалася на вечерю, як і завжди. Вона часто йшла працювати в сад на задньому дворі, любила проводити час із феями. Вона була єдиним Яхонтом Червоним, хто міг того дня вижити. Вогонь не зачепив би її, якби вона не увійшла до замку.