Розділ 17.4

Вона все більше вірила, що її план може спрацювати й вона позбавиться останнього вузлика. Заради цього і в душу пустити не шкода! Та й звучить менш болісно, ніж віддавати руку на відсікання.

Вона зняла плащ, Лорд поклав долоню над її серцем. Коли він прикривав очі, Майя побачила срібний вогник. Той, що з'являвся в Ельдар, коли він намагався застосовувати до неї навіювання. І магія, нелюдська і лоскочуча, просочилася через одяг під її шкіру, як туман.

Тіло обм'якло. Майя відчувала себе паперовим корабликом, який все сильніше просочує прохолодна вода і тягне вниз. По шкірі поповзли сироти. У Лорда Сутінок виявилася холодна магія, подібна до гірського струмка.

Майя майже занурилася в прохолоду, що її наповнила. Але тут з грудей прийшов удар, обгорнувши її жаром. Кров наче завирувала. Дівчина вдихнула, скинувши голову. Краєм ока Майя побачила, як Ельдар підскочив, зачепив кубок і той перекинувся, заливши стіл вином.

– Батьку! – крикнув він.

Майя моргнула. Жар відступив так само несподівано, як прийшов. Вона вражено подивилася на даймона, що тримав руку за зап'ястя. Долоня його димілася, наче від горобини.

– Мілорд! – теж підскочила Майя.

– Все добре, – стиснув кулак і розтиснув чоловік, а потім струсив дим, наче він лише пил. – Ось чого не очікував, що в такому юному тілі душа вже вміє кусатись.

– Що сталося? – похмуро запитав Ельдар. – Ти щось побачив?

– Не встиг, – спантеличено зізнався Лорд, підхопив кубок і відпив. – Як бачиш, мені ясно дали зрозуміти, що нічого тикатися далі, – повів він рукою, з якою поступово зникав дим.

– Це через договір? – похмуро припустив хлопець.

– Ні, мене відштовхнув зовсім не він.

– Що тоді? – не зрозуміла Майя.

– Твоя магічна душа, голубонько. Варто було мені наблизитися, як вона збунтувалася, – даймон іронічно посміхнувся. – Душа у тебе з характером, ще та недоторка.

Майя незрозуміло звела брови й подивилася на Ельдара. Той теж хмурився, явно спантеличений. Почервоніння на долоні Лорда пройшло, шкіра знову виглядала нормальною.

– Корнелій назвав це інтуїтивною магією, – сказав хлопець. – На Майю не працює навіювання і в неї загострене чуття на ілюзії. Іноді може використовувати заклинання, які навіть не знає. Чисто інтуїтивно.

Лорд глянув на того і трохи примружився.

– Тобі це знайоме? – зрозумів зміну на його обличчі Ельдар.

– Не те щоб знайоме. Але ніщо не береться з нізвідки. І знання, усвідомлені чи ні, теж не беруться з пустого місця. У тебе розвинене серце не по роках, – сказав він дівчині. – Принаймні, я до багатьох сердець торкався. І твоя душа... Вона не схожа на душу юної чарівниці.

– Я тільки рік навчаюсь в Академії, – похитала головою Майя. – І спочатку навіть не мала якихось успіхів в магії. Ельдар вчив мене контролювати її.

– Вчив, значить, – глянув на хлопця Лорд. – І що скажеш?

– У неї сильне внутрішнє джерело, не як у новачка, – підтвердив слова отця Ельдар. – Складність була в тому, що вона не вміла поводитися з ним.

– А зараз? – обернувся Лорд на дівчину.

Майя замислилась. Зараз вона його контролювала і більше ні капелюхів вчителів, ні дахів веж не зносила. Тільки недавно випадково послала в батька прокляття через надлишок почуттів. І ось тепер знову завдала комусь біль проти своєї волі.

– Іноді мені здається, що не я спрямовую свою магію, а вона мене, – не знайшла Майя, як ще точніше пояснити такі дива. – Мені дуже шкода за вашу руку. Вибачте! – випалила вона.

Лорд похитав головою, показуючи, що не звинувачує її.

– Твоя душа самовільно захищає свої секрети. До цього я тільки один раз не зміг зазирнути в чиєсь серце. Це був минулий господар мого народу – старий дух і перевертень-ведмідь, відомий вашим предкам, як Той, Хто У Скелі Сидить. Я вбив його, щоб очолити ліс Тисячі Шепотів. Так, мені ця земля не в спадок дісталася, – криво посміхнувся даймон на круглі очі Майї. – Ми ж довгожителі. Найчастіше господарі на зразок нас змінюються не по родовій лінії. А душа того старого мені трохи руку не відгризла. Вона виявилася не менш кровожерливою за свого клишоногого господаря, – напружено посміхнувся Лорд.

– Є інший спосіб зазирнути в її душу? – нетерпляче запитав Ельдар.

– Такий, щоб не зашкодив їй, – я не знаю, – похитав головою Лорд.

Хлопець невдоволено стиснув зуби. Майя дивилася на долоню чоловіка, і її щоки палали від сорому. Їй хотіли допомогти, а вона все зіпсувала... І смирно ж сиділа, не сіпалася!

Ельдар сказав батькові, що відведе Майю додому. Дівчина розгублено вийшла з альтанки. Коли за нею хотів вийти юнак, його батько підвівся і потягнув руки до сина. Той напружився.

– Ми вже обіймалися.

– Я рік тебе не бачив. Треба надолужувати, – поманив його до себе Лорд.

Ельдар повів краєм губ і обійняв батька.

– Не розслабляйся, – тихо промовив лісовий господар на вухо синові. – Перед тим, як її серце відштовхнуло мене, я на мить відчув тінь.

– Тінь? – відсунувся від батька Ельдар.

– Тінь, схожу на маску. – Чоловік криво усміхнувся, зазирнувши у вічі синові. – Упевнений, що знаєш цю дівчину так добре, як гадаєш?

Ельдар промовчав. Даймон поплескав того по плечу і спустився до Майї.

– Жаль, що не зміг тобі допомогти, відьма Майя Семироз.

Майя ще раз подякувала лісовому господарю за гостинність, схилившись у реверансі. Вони з Ельдаром попрямували крутою стежкою до берега озера. Тепер, коли вони залишилися самі, повернулася натягнута тиша між ними. Хлопець йшов задумливим та відчуженим. Майя – стомленою та спустошеною.

Попри всі її зусилля, візит до нелюдів нічого не дав. Вона все ще у владі мага у масці. Все ще його лялька. Адже в якийсь момент вона повірила, що має шанс звільнитися. Хто ж міг знати, що навіть її магічна душа зіграє проти неї? Врешті весь пройдений шлях сюди даремний.

На березі невпинно танцювали нелюди у примарних та сяйнистих вбраннях. Як легко було серед них, як безтурботно... Ні болю, ні страху, ні розчарування. Лише музика наповнювала до країв та жар у тілі від шаленого танцю.