Розділ 17.2

Змія привела дівчину на берег озера, де тривали галасливі гуляння навколо яскравого багаття. По крутій стежці Майя піднялася за Скоропеєю до невеликої галявини, звідки виднілося весь бенкет на березі. Лорд і Ельдар сиділи у своєрідній альтанці, чия задня стінка складалася з порожнього і неймовірно широкого стовбура сухого дуба. Настільки широкого, що щоб його обхопити, знадобиться з десяток людей. Стіл та лави були вирізані прямо з серцевини дуба, на лавах був постелений мох, що заміняв покривала.

Лорд тримав кришталевий кубок із червоним напоєм. Майя сподівалася, що це просто вино. Чоловік щось говорив зосередженому синові. Дівчина знову подумала, що, якщо не брати до уваги темно-червоного волосся, Ельдар помітно пішов у батька: в обох широкі плечі, гоструваті риси обличчя і яскраві сині очі, які зачаровували й жахали одночасно.

Скоропея заповзла по нозі Ельдара, переповзла на його плечі і примостила голову біля шиї юнака. Хлопець ласкаво погладив ту. Схоже, не лише Кароліна любить пригріватись на руках Ельдара.

– Сідай, відьма Майя Семироз, – показав Лорд на місце навпроти себе. – Ти добре поїла?

Майя сіла перед даймонами. Вона не знала, чи буде надто неввічливо сказати Лорду, що не довіряє тутешній їжі. Хоча її живіт вже давно пустував і вимагав хоч маленького шматочка.

– Я сказав їй не їсти тут нічого самій, – правильно зрозумів її сум'яття Ельдар.

– У такому разі це потрібно терміново виправити. Що я за господар, якщо тримаю гостей голодними, – усміхнувся Лорд. – А тим більше таких почесних, як Княгиня.

Він клацнув пальцями. До них підскочив низький чоловік із носом-шишкою, якого Майя одразу впізнала. Лорд наказав принести їжі для людської дівчини. Слуга вклонився і побіг виконувати наказ.

– Мій син пояснив мені твою ситуацію, – сказав Даймон. – Маю сказати, якби не він розповідав мені це, я б нізащо не повірив, що коронація сталася проти твоєї волі. Важко бачити жертву в тій, якій пропонують корону, Армію та владу над таким багатим краєм, як Чарогір'я.

– Мені не потрібна ні корона, ні війна, – відрізала Майя.

– А що ж тобі потрібно, чарівниця Майя Семироз?

– Повернути собі свободу вибору. І безпека для батька та його Академії… мілорд, – не знала вона, як має звертатися до господаря лісу.

– Так, ти ж ще дочка чарівника, який спіймав мого сина, – хмикнув Лорд і глянув на Ельдара. – Дуже цікавий набір.

У цей момент до них повернувся слуга зі срібною тацею. Він поставив перед Майєю на стіл тарілку з круглою випічкою, присипаною свіжими ягодами та листками м'яти.

– Сирно-ягідне суфле, – поважно оголосив низький чоловічок і пішов.

Уловивши запах свіжої випічки, Майя відчула, як рот наповнила слина. Розуміючи, що не зможе вести важливу бесіду, поки цей аромат лоскоче їй ніс, вона подякувала за частування, відрізала шматочок і відправила його в рот. І не стримала тихий стогін від захоплення, коли м'який сир ніби розтанув на язику. Швидко з’їла суфле з ягодами, а наприкінці зажувала все м'ятою.

– Якому Княгиня віддає перевагу напою? – запитав Лорд, з усмішкою спостерігаючи за нею. – Є вино з кульбаб, зоряний нектар, сосновий лікер.

– Княгиня буде чай з мелісою, – сказав Ельдар. – Принеси, будь ласка.

Слуга вклонився хлопцеві та втік.

– Сам вино розпиваєш, а гостю чаєм зібрався пригощати, – хмикнув Лорд. – Хіба так я тебе виховував?

– На щастя, мене виховував не тільки ти, – криво усміхнувся Ельдар і відпив із кубка.

Лорд підтиснув губу, явно зачеплений зауваженням. Зловивши погляд Майї, яка спішно відвела очі, він повів краєм губ.

– Тебе це дивує, чарівниця, чи не так? Ви, смертні, не приймаєте зв'язків між людьми й нелюдами.

– Не мені про це судити, – усміхнулася Майя, але одразу прикусила язика. Вона зиркнула на Ельдара і зустріла його погляд, в якому промайнув незрозумілий блиск. Вона не знала, скільки хлопець розповів про них батькові. Можливо, він багато й не хотів йому говорити з огляду на її теперішнє становище.

Лорд глянув на сина та дівчину, між якими повисло напружене мовчання.

– Ельдар не розповідав, як я зустрів його маму? – раптом запитав даймон, вирішивши, що настав час розбавити тишу, що затяглася.

Майя похитала головою.

– Не думаю, що гості цікаво слухати про твої пригоди, – кинув Ельдар, спостерігаючи, як фея в повітряній сукні, усипаній пелюстками тюльпанів, підливає йому вино в кубок.

– Мені цікаво, – сказала Майя, і зловивши новий не зовсім зрозумілий погляд хлопця, демонстративно глянула на його батька, показавши, що готова слухати дуже уважно. Буде чесно, якщо вона дізнається трохи більше про Ельдара, навіть якщо він не хоче.

Їй якраз принесли чай, який наповнив повітря ароматом меліси та гірських трав.

– Це сталося багато років тому, – з почуттям почав Лорд. – У ті часи я був безневинний і наївний…

– Тобі чотириста з гаком років, безневинний і наївний, – нагадав тому Ельдар.

– За мірками нелюдів не так й багато, – зауважив даймон. – У будь-якому разі в ті роки між людьми та нелюдами особливо загострилися стосунки. Смертні мавпи з міста полізли вирубувати мій ліс, і я не залишився в боргу. Насилав на них бурі, пускав у місто полчища змій та ящерів, щоб ті кусали місцевих.

– Тоді до вас на битву вирушив Люцій Яхонт Червоний, – згадала Майя, що їм розповідали на уроках історії про події, що передували договору.

– Мабуть, славетний воїн і чародій у місті. Але видно слави йому було замало. А коли подвигів у місті на всіх не вистачає, ваші герої із цією справою йдуть буянити до нас. Це досить стомлює, – зітхнув Лорд. – Люцій був не першим, хто присягнувся принести мою голову на піку. Зазвичай я вбивав їх ще до того, як вони доходили до брами Лісових пісень. До Люція я відправив двох найсильніших тролів.

– Люцій був першим, хто пробрався у ваш палац, – згадала з уроку Майя.

– Якби тільки до палацу, – з почуттям зітхнув Лорд. – Я не забуду того ранку, коли виявив у своєму ліжку червонобородого спітнілого мужика. Чесно слово, у житті так не лякався. – Він здригнувся, відганяючи страшний образ. – Недооцінив я впертість бородача, визнаю. Але того ранку занадто втомився, щоб влаштовувати публічні страти, тому відправив його до Підземелля. Та й з людьми можна буде поторгуватися за його життя, наприклад, виторгую кілька десятків років спокійного життя. Але не тут було. Через тиждень мої шпигуни повідомили, що до лісу пробрався ще один червонявий чарівник. Тоді я вже, навчений помилками минулого, відправив чотирьох тролів зустріти його. І як завжди, зі спокійною душею ліг спати. На ранок у своєму ліжку я виявив дівчину. Куди краще, ніж бородатий мужик, не сперечаюся. Але кинджал біля мого горла дещо псував романтичний момент.