Розділ 17. Монстри теж люблять казки

Майя переводила погляд від Ельдара до чоловіка. Тільки тепер вона помітила, що очі лісового Лорда залишилися синіми з вертикальними зіницями. Так вона зрозуміла, чому навіть під ілюзією, що пливе, бачила їх чітко і ясно. Зараз же, спостерігаючи за двома нелюдами, вона помітила й іншу їхню схожість: схожа форма носа, високих вилиць і підборіддя.

– Не приймай за грубість мою невеличку витівку, – сказав Лорд Сутінок дівчині, і Майя впізнала на його губах грайливу усмішку Ельдара. – Я зовсім не збирався тебе їсти. Лише трохи спробувати. Шийка у тебе тоненька і довга, так і запрошує її вкусити.

Майя напружено глянула на нього.

– Перестань, ти лякаєш її, – докірливо сказав Ельдар.

– Не шийка, так не шийка, – не став наполягати чоловік. – Але данину за вхід треба заплатити, то кажи, голубонько, куди хочеш, щоб я в тебе вчепився? – Окинув він зацікавленим поглядом дівчину у весь зріст. – Вибір, як я бачу, тут багатий.

Майя зблідла і вже з відкритою панікою подивилася на хлопця.

– Батько, – став голос Ельдара попереджувальним, і він зробив крок між даймоном і Майєю. – Досить, ти й так повеселився, влаштувавши цей фарс. Навіщо нас розділив, навіть не давши мені все пояснити?

– Не сердься, – легко схопився на камінь Лорд і сів, закинувши ногу на ногу. – По-перше, лякати гарненьких дівчат завжди весело. А по-друге, ти рік був у полоні у людей. Я відчув, як ти відчинив браму і навіть спочатку не повірив, тому послав Скоропею дізнатися, чи це ти. Який був мій подив, коли разом з тобою її очима я побачив відьму, яку коронував Маскарон. Не приймай на свій рахунок, – обернувся нелюд до Майї. – Але якби ти потрапила мені в руки без Ельдара, я, мабуть, відірвав би тобі голову і прислав твоєму покровителю з вінком з терну і жабою в роті.

– Ем, дякую за чесність, – намагаючись дотримуватися ввічливості, видавила Майя.

– Все не так просто з коронацією, – сказав Ельдар. – Тож ми прийшли сюди.

– Але ти міг мене заздалегідь попередити, – трохи зачеплено зауважив Лорд, а зловивши напружений погляд сина, обурено вдихнув. – Як жорстоко! Ти сумнівався, чи варто мені її показувати?

– Ти сам сказав, що охоче б надіслав її голову Маскаронові.

– Це тому, що я не люблю довгі записки, – відмахнувся Лорд. – Навіщо щось писати, коли можна показати? Як кажуть: стислість – сестра таланту.

– Це не до цієї ситуації йдеться, – зауважив Ельдар.

– У будь-якому разі, побачивши тебе в компанії відьми Маскарона, я повинен був сам її перевірити. Раптом вона зачарувала тебе чи хитрістю розвела на якийсь поганий договір.

– Я не з тих, хто укладає невигідні для себе угоди.

– Думав я, коли зустрів твою маму, – буркнув Лорд. – І подивися, тепер мушу пускати цих мавп із міста у свій ліс і мовчати.

– Не жалійся, ти отримав, що хотів, – не надто перейнявся трагедією батька Ельдар і глянув на дівчину, чиє обличчя залишалося білим, як крейда. – Нам би відпочити з дороги перед діловою розмовою.

Лорд Сутінок посміхнувся і підвівся, розправивши срібні крила.

– Це легко організувати. Всі блага мого двору до ваших послуг, – звернувся він до дівчини. – Скоропеє, проведи нашу гостю.

Змія поманила дівчину хвостом із золотим кільцем слідувати за нею. Майя глянула на Ельдара.

– Сину мій, а ти залишаєшся, – сказав Лорд, побачивши, що хлопець зібрався йти зі супутницею. – На нас чекає невелика піднебесна прогулянка. Адже тебе так довго не було. – Він глянув на дівчину. – І тепер, коли ти повернувся, я маю до тебе багато запитань.

Ельдар трохи повів краями губ і повернувся до Майї.

– Іди зі Скоропеєю і не бійся, – стиснув він її долоню. – Тебе більше ніхто не чіпатиме.

Дівчина видавила усмішку, глянула на Лорда Сутінок, який уважно спостерігав за ними, і присіла в реверансі, не знаючи, як належить тут покидати важливих персон. Вона пішла за змією, коли почула шум від помаху крил за спиною. Піднявши очі, Майя побачила, як два даймони злетіли у щедро всипане зірками небо.

Ідучи за Скоропеєю, вона прийшла до столу зі срібними стравами. Поруч стояв фонтан із питною водою. Дівчина схилилася до нього і почала жадібно пити. Полонена танцем, а потім гнана страхом, вона й не помітила спрагу, що давно стиснула горло. Скоропея кудись заповзла, а Майя зупинилася біля столу, заставленого їжею з фруктів, маленьких сердець якихось птахів та прикрашених кольоровою глазур'ю кексів та пряників.

Поруч красуня з короною з рудих кіс і зеленими губами наколювала на гострі нігті синій виноград і відправляла в рот, де був такий самий зелений язик. Її співрозмовник, привабливий юнак із чорним волоссям до самої землі й повністю чорними очима без білків задоволено розповідав:

– Вона сіла на мене і міцно вчепилася в гриву. Я відчував, як вона тремтить від хвилювання. Я поніс її вздовж берега, вона сміялася, як мале дитя – безтурботно. Все сміялася і сміялася і навіть не помітила, коли я почав забігати в озеро дедалі глибше. Вона продовжувала сміятися, навіть коли її легені наповнила вода. Я спускався в темряву і відчував, як її тіло сіпалося в останніх спробах вдихнути. І коли я розвернувся, побачив, як витяглося її обличчя від усвідомлення неминучого кінця. І яка ж вона була прекрасна: її пшеничне волосся, що розвивається під водою, і застиглий у великих очах жах. Такою я її залишив на дні, там, з рештою. І милувався нею щовечора, поки її очі не виїли риби.

Дівчина із зеленими губами розсміялася, чисто й гучно, як дзвін скла. Майю пробило тремтіння від думки, що такий чарівний сміх може бути викликаний чиєюсь смертю. Помітивши погляд Майї на собі, юнак обернувся до неї й простяг руку.

– Що, сподобалась моя історія? Я й тебе можу покатати. Ти колись купалася в нічному озері? Ці враження коштують цілого життя.

Його довге чорне волосся потяглося до неї, як щупальця. Майя інстинктивно підняла руку, де на кінчиках її пальців спалахнули іскорки. Нелюд спішно прибрав від неї локони.