Розділ 16.3

Дівчина швидко пішла до брили, що потрапила на очі, і сховалася за нею. Дихалося важко, сили в ногах закінчувалися. Майя почувала себе в капкані: Ельдара схопили, вона залишилася серед усіх цих істот одна. Де він? Чи живий ще? І звідки це чудовисько знало про її коронацію?

Майя глибоко вдихнула. Паніка душила, але дівчина намагалася не давати їй скувати себе. Батько вчив її всі ці місяці. Вона не беззахисне дівчисько. Та що там вона вижила після зустрічі з двома привидами!

«Отож-бо, тільки двома примарами, – зауважив внутрішній голос, – а тут сотні ворожих тварюк, що не проти тобою перекусити».

Хтось схопив її за руку. Зойкнув, Майя що сили врізала нелюду з червоним волоссям. Той похитнувся, та не впав.

– А ну не підходь, звірюга! – відскочивши, сплела в руках вогняні клинки Майя. – Ти не отримаєш мою печінку!

"Звірюга" вражено глянув на неї, а Майя тільки ще раз вразилася, як він схожий на Ельдара. Такі ж високі вилиці, вигин губ і сині очі з вертикальними зіницями, що здивовано дивилися на неї. Нелюд примружився і зміряв її поглядом.

– Як багато ти випила їхніх напоїв? – напружено запитав він. – Майя, я ж тебе попереджав!

Майя на мить розгубилася. Потім уважно вдивилася в обличчя юнака.

– Це ти… – видихнула вона. – Ельдар, це справді ти!

– А хто ще? – не зрозумів той. – Я шукав тебе усюди. – Він видихнув, запустивши руку у волосся. – Вже не знав, що думати. Все оббігав, поки тебе вчув. А ти он, вже здичавіти встигла.

Майя посміхнулася, але одразу посерйознішала і взяла в долоні його обличчя, бажаючи краще розглянути рідні риси. Вони не пливли, лише підбита нижня губа трохи припухла. Його шкіра виявилася гарячою та трохи вологою. Він справді бігав по всьому бенкету в її пошуках.

– Справжній, – не могла перестати посміхатися Майя. – Слава Небесам! Тебе не з'їли!

– Як бачиш, – зауважив Ельдар, насторожено дивлячись на трохи шалену усмішку дівчини.

– Де Кароліна? А її не з'їли?

– Ні, це її дім навіть більше, ніж мій, – нагадав хлопець. – Вона одразу втекла до свого сімейства.

– Ти покинув мене, – схаменувшись, сказала Майя. Вийшло різкіше, ніж вона хотіла.

– Ти йшла за мною, я думав, без проблем пройдеш слідом. Мабуть, брами чомусь відправили тебе до іншого місця. Дика магія буває непередбачуваною.

Майя різко відступила.

– Він сказав те саме, – випалила вона. – Ти точно Ельдар?

– Та я це, – запевнив хлопець, але помітно приготувався, щоб у разі чого ухилитися від нового удару. – Що з тобою трапилося? Хто "він"?

Майя спішно розповіла про іншого Ельдара, що потяг її танцювати, мабуть, щоб послабити її сили та пильність, а потім хотів закусити нею.

– Він знав, хто я, – нарешті прошепотіла Майя. – Знав, що мене коронували!

Ельдар, який до цього її уважно слухав, задумався.

– Майя, а ти точно не пила? – Зловивши її погляд з попередженням, він спішно сказав: – Гаразд, вірю. Тоді, може, щось дивне трапилося до цього? Згадуй, хто б це не був, він не міг тебе випадково помітити. Ти з кимось розмовляла? Сказала щось зайве?

– З такого, – спробувала згадати Майя. – Одна сумнівна дама запропонувала продати свою майбутню дитину.

– Ти ж не погодилася, – одразу напружився хлопець.

Дівчина вп'ялася в нього скривдженим поглядом.

– Ні, я розумію, що у твоїх очах я лиходійка, що продала душу за владу, але хоч не думай, що я зовсім без серця.

Ельдар полегшено посміхнувся.

– Я так ніколи не думав, – сказав він несподівано лагідно. – Що ще дивного ти бачила?

Майя знову замислилась. Та все тут дивне! – хотілося крикнути їй. Однак тут згадала, що збентежило її з самого початку. А потім ахнула, усвідомивши, що саме пропустила.

– Перед тим, як я стрибнула, за мною стежила змія із золотим кільцем! Її ж я колись бачила на коронації!

Обличчя Ельдара похмурніло.

– Ти знаєш її? – зрозуміла Майя.

– Так, це Скоропея. Готовий битися об заклад, це її рук ... хвоста справа, що тебе викинуло в іншому місці. І я знаю, кого ти зустріла в моїй подобі, – він посміхнувся, хоча голос його став напруженим. – Вітаю, тебе вшанував своєю увагою Той, Хто У Сутінку Таїться.

Майя вилупилася на Ельдар. Той, хто в Сутінку Таїться був легендарною істотою, про яку в місті ходило стільки ж легенд, скільки про трьох засновників або Маскарона. Великий дух лісу вселяв Цвіточу страх і пошану одночасно. Коли восени починали дмухати крижані вітри, казали, що це дихання Того, Хто У Сутінку Таїться. Коли налітала буря чи гинув урожай, вважали, що давній та могутній дух гнівається. Йому приносили дари на свята на честь посіву та збирання врожаю. Він був тим, кому підпорядковувалися майже всі тварі найжахливішого лісу в гірському краю. Підкорювалися та боялися.

Варто було Майї подумати, що таке створіння вирішило нею закусити, до горла підійшла нудота.

– Не дивно, що ти не одразу помітила його ілюзію, – продовжував казати Ельдар. – Навіть твоя інтуїтивна магія не така надійна проти нього.

– Але я пішла від нього досить легко, – із сумнівом замислилася Майя. – Це точно він?

– Він не любить вбивати одразу, – сказав хлопець. — Якщо він дозволив тобі піти, то щоб ще більше налякати. Він воліє спочатку пограти зі здобиччю.

– А йому обов'язково мене їсти? – не хотіла вірити у таку долю Майя. – Може вдасться домовитись? У лісі повно поживних кабанчиків. Я сама йому наловлю їх, якщо на те пішло. Чому він узагалі прийшов за мною?!

– Ти тепер панночка видна, з короною та приданим у вигляді армії монстрів, – нагадав Ельдар. – Звикай до уваги впливових людей… і нелюдів.

Майя відчайдушно подивилася на нього. Не те щоб вона була проти уваги поважних осіб, але коли всі вони хочуть зжити тебе зі світу, це мало лестить.

– Що мені робити? – тихо спитала Майя. – Я не хочу, щоб мене зжерли! Не тут… Не так!

– Я не очікував, що він знає про тебе. Найкраще зараз взяти тебе і полетіти звідси.