Розділ 16. Ліс Тисячі Шепотів

Небо плавно поринало в сутінки. Кутаючись у плащ, Майя швидко йшла і думала: яка нормальна дівчина проти ночі піде в дрімучий ліс, сповнений небезпечних тварин?

"Та, якій не щастить в угодах", – підказав внутрішній голос.

Як Ельдар і сказав, ввечері до неї навідалася Кароліна із запискою в пащі. Розгорнувши послання, Майя прочитала: «Приходь туди, де камінню з іменами дарують квіти». Ще раз переглянувши повідомлення, дівчина зиркнула на ящірку.

– Я знаю, що нелюди люблять грати в загадки, але чи не рано він почав? – іронічно запитала вона.

Кароліна тільки кліпнула золотистими очима, обережно піднялася їй на коліна і запитливо на неї подивилася. Дівчина хвилину спостерігала за нею, а потім зрозуміла, що ящірка намагається зрозуміти, чи сердиться Майя на неї після того, що сталося.

– Він твій господар, і ти вірна йому, – трохи посміхнулася вона. – Я не збираюся дутися на тебе за це.

Ящірка одразу ж пожвавішала, спритно заповзла на її плече і потерлася носом об шию дівчини. Майя погладила її у відповідь. Ну хоч одна стара дружба не постраждала у світлі останніх подій.

Майї знадобилася хвилина, щоб до неї дійшла відповідь у листі. І якщо вона не помилилася, то її випробування на рішучість розпочнеться ще у місті. Одяглася швидко і зручніше: штани та біла туніка, ботфорти, волосся зав'язала у тугий хвіст. Деякий час міркувала, чи брати накидку академії, але потім зрозуміла, що краще не привертати до себе зайву увагу, тому одягла непомітний плащ кольору старого моху.

І ось вона йшла крайньою вулицею міста, що закінчувалася гаєм, через який виднілися ті самі камені з іменами – надгробки.

Міський цвинтар у Цвіточі був лише один. Він ділився на дві частини: де покоїлася еліта та прості жителі. Розпізнати кордон досить просто. На першому боці стояли розкішні пам'ятники, склепи та кам'яні статуї з великими хрестами, на другому – звичайні плити.

Майя зупинилася перед кам'яною брамою. Це Ельдар так навмисно вирішив її ще раз попередити, чим може обернутися похід на бенкет нелюдів? Чи може розраховував, що вона побачить це і передумає?

Дівчина напружено окинула похмурі силуети надгробків. Навколо вона нікого не бачила, що в принципі зрозуміло: яка нормальна людина з власної волі припреться сюди вночі?

Втім, те, що людям страх і сум, іншим – благодать. То тут, то там спалахували вогники і миготіли маленькі тіні: дикі фейрі та духи любили такі місця. На пагорбах під упокоєними вони часто влаштовували свої палаци з просторими бру і садами. Місцева охорона ледве встигала їх відганяти, як мух від меду.

– Ще є час передумати. – Майя здригнулася і різко обернулася. Ельдар стояв за крок від неї. Вона навіть не чула, як він наблизився. Як і при їхній останній розмові, його обличчя здавалося лячно байдужим і непроникним. Лише в очах грав дивний вогник.

Кароліна вислизнула з-під плаща дівчини, стрибнула в долоню господаря, а потім пробігла по руці й примостилася на плечі.

– Я не втрачу такий шанс, – намагалася Майя приховати за рішучим тоном страх, що холодить кров.

– Там теж не люблять упускати шанс поласувати смачними дівчинками, – криво посміхнувся Ельдар. – Не будемо ж їх томити.

Майя примружилася. Ось же противний нелюд! Вона хотіла зреагувати на його слова якимось дотепним зауваженням, але тут він зробив крок до неї, схилився і вдихнув. Це позбавило Майю всіх думок як дотепних, так і інших.

– Витягай, – скомандував він.

– Що? – розгублено відступила Майя.

– Оберіг. Тобі він там не допоможе. А ось грубості та неповаги вони не стануть терпіти на своїй землі. Нерозумно злити їх, якщо хочеш просити про допомогу.

– Як ти…

– Магія теж має запах. Особливо ворожа для нас.

Майя напружено глянула на хлопця. Потім неохоче відтягла комір плаща і зняла кришталевий кулон у формі крапельки – оберіг від нелюдів, подарований ще в дитинстві батьком.

– І куди мені його? – буркнула вона, коли амулет повис у її руці.

– Залиш тут десь. Вранці забереш.

Майя поклала його під найближчий кущ і прикрила листком подорожника. Навряд чи вночі його тут хтось знайде. Ельдар пішов в обхід цвинтаря до густого гаю папороті. Майя поспішила за ним. Вузькою і непримітною стежкою вони йшли хвилин п'ять. Юнак крокував досить швидко, Майї, яка була нижчою, доводилося майже бігти за ним, відводячи пишне листя з дороги. Вона мимоволі все косилася на похмурі контури плит і подумки дякувала долі, що їм таки не довелося йти туди вночі.

– Не варто боятися мертвих. Без допомоги живих вони не підуть, – сказав Ельдар, невідомо як зрозумівши, куди вона поглядає, та ще й про що думає.

Майя подивилася на потилицю хлопця і не стримала нервової посмішки. Він навіть не здогадувався, наскільки добре їй це вже показали.

Попереду за молодими ялинами проступило блідо-зелене світло. Вони вийшли до невеликої галявини, з іншого боку якої стояв ліхтар із зеленим вогнем у п'ятикутній головці – магічний артефакт міського значення. Такі зелені ліхтарі розташовувалися по всьому периметру Цвіточа та утримували бар'єр, не пускаючи на вулиці міста небезпечних гостей з лісу. Дрібні фейрі, духи та тварини через нього спокійно проходять, але от більших тварюк бар'єр зупиняє, як кам'яна стіна.

Неподалік ліхтаря стояв невеликий пагорб зі старим дубом. У ньому зяяло чорне дупло, від чого дерево в напівтемряві було схоже на кривого застиглого циклопа. Ельдар підійшов до дуба, вийняв з кишені монетку, вивів на ній якусь руну, постукав по краю дупла тричі й закинув монетку в темряву отвору. Усередині почувся шерех, а потім у темряві спалахнули два ока. З дупла щось викинули, Ельдар упіймав це. У його руці виявився великий жолудь. Знявши шапочку, хлопець вийняв із порожньої середини записку.

– Хм, подорожчало, – тихо зауважив він, потім дістав із кишені штанів ще одну монетку і закинув у дупло.

Очі там зникли. Ельдар кивнув Майї йти за ним. Вони обійшли пагорб, з іншого боку схил різко обривався в крутий яр. Широке коріння стирчало з розмитого дощами ґрунту. Коли Ельдар і Майя підійшли до незадернованого боку схилу, товсте коріння поповзло в боки, подібно до змій, відкривши погляду вузький прохід. Запахло сирою землею та гниллю. Майя з недовірою окинула отвір печери, що нагадала більше пащу підземного чудовиська.