Розділ 15. 2

Ельдар затамував подих, коли між дерев з'явилася величезна висока постать. Нічого більш потворного хлопчик ще ніколи не бачив: широка блідо-зелена морда з чотирма рогами, заплутане липке від дощу волосся зі шматочками кісток замість шпильок, сплюснутий, огидний ніс і паща на півобличчя з опущеними куточками.

Ельдар широко розплющеними очима дивився на огра, вдвічі більшого за будь-якого лісового ведмедя. Йому про них розповідали. Казали, вони живуть біля боліт та люблять їсти дітей. Але в лісі Тисячі Шепотів діє договір, де лісовий народ не чіпає людей, які не сходять з особливих доріг. Тому Ельдар стояв і не рухався, чекаючи, коли огр продовжить свій шлях.

Але огр не йшов. Жовті очі вп'ялися в хлопця. Ніздрі розширилися. Ельдар помітив, що за спиною громила ніс мішок, просочений чимось темним. Огр опустив його. Мішок повалився на бік, звідти вислизнув обрубок закривавленої руки.

– Пахне смачно… – констатував огр і рушив до хлопчика.

Зрозумівши, що огр явно не в курсі договору, Ельдар відкинув велосипед і побіг. Він не мав захисних амулетів, якими були обвішані інші діти. Всі ці речі дратували його або навіть завдавали болю.

Хлопчик побіг дорогою, але нелюд заступив йому шлях і спробував упіймати величезною пазуристою долонею. Ельдар відскочив убік, посковзнувся на промоклій землі й покотився схилом гори, обдираючи руки й ноги.

Він врізався в якесь дерево і хрипнув. З зусиллям підняв голову, що пішла обертом. Огр спускався за ним, сповзаючи крутим ухилом.

Насилу вставши, хлопчик пошкутильгав до гаю. Його гнав звірячий жах та важкі кроки позаду. Огр був не такий вправний, але зріст у півтори людини й широкий крок у три людські не давали йому відставати від спритної, але кульгавої здобичі.

Ельдар біг вперед, доки різко не зупинився. Перед ним розгорнулося урвище. У цей час огр вже вийшов з-під сіні дерев.

Хлопчик спробував прослизнути повз людожера, але обпалена нога підвела. Огр схопив його за руку і різко смикнув на себе. Вже не усвідомлюючи, що робить, Ельдар вчепився гострими зубами в холодну, смердючу плоть нелюда і що сили стиснув.

Огр завив і відкинув хлопчика, як мале кошеня. Той покотився землею. Голова гуділа, у роті застиг залізний присмак. Ельдар не знав, це кров огра чи його. Розплющивши очі, він побачив навислого над ним нелюда. Той стиснув величезний кулак і заніс його, приготувавшись розколоти череп здобичі.

Час застиг. Дивлячись на кулак, Ельдар подумав, що може це правильно. Якщо він не повернеться, у мами через нього більше не буде проблем. Адже сім'я давно хоче, щоб він зник...

Але попри все це він все одно не хоче зникати! Не хоче лишати маму.

Хлопчик завмер з цією думкою, навіть не в змозі заплющити очі в останні секунди.

Небо розрубала блискавка, заливши все довкола сліпучим світлом. Ельдар зажмурився, а коли розплющив очі, побачив у небі широкі чорні крила. Вони затулили його від огра. Відрубаний кулак плюхнувся на землю, як великий плід, що впав.

Огр заволав, розлючено замахнувся другою рукою на істоту, яка спустилася з неба. Крилатий зробив випад уперед, підрізав чорним мечем коліна громили. Чудовисько повалилося на землю і завило ще голосніше. Ельдарові навіть здалося, що в цьому реві проступили невиразні слова.

– Ти сказав-гррр... Я його їсти-гррр! – вив огр.

– Більше він не твоя здобич… – відгукнувся в шумі дощу сухий шепіт.

Огр злобно загарчав, але одразу рев урвався, коли у відкриту пащу нелюда увійшов меч і проткнув його голову наскрізь.

Це все трапилося за лічені секунди, але Ельдар це виразно бачив. Він підвівся, вражено дивлячись на постать у темній мантії. Меч у руці незнайомця розчинився. Чоловік обернувся на хлопчика, його обличчя приховував глибокий капюшон.

Схопивши якусь палицю, Ельдар виставив її вперед. Він вже зрозумів, що не виживе. Але щось звіряче і відчайдушне не давало йому прийняти такий кінець. Він трясся і ледве стояв. Не зводячи очей з незнайомця позадкував.

Тут нога зіслизнула. Ельдар полетів назад. Він зовсім забув про урвище. Його впіймала холодна рука за зап'ястя. Хлопчик так і повис над прірвою, дивно дивлячись на нерухомі білі губи маски, що виднілися з-під темної тканини.

Чоловік поставив хлопчика на землю. Ельдар відійшов, напружено стежачи за незнайомцем. Голова ще гуділа, а тіло нило від саден і опіку.

– Хто ви?

– Тобі моє ім'я не сподобається, – відповів тихий голос. – Їм дітей у твоєму домі, напевно, лякають на ніч.

Ельдар примружився, а потім ще дужче напружився.

– Маскарон.

– До ваших послуг, – схилився у привітанні маг.

– Ти існуєш? – здивовано спитав хлопчик.

– Не для всіх, – вирівнявся чоловік.

– Ти прийшов мене вбити?

Маг глянув на мертву тушу огра.

– Думаєш? – повернув він голову на хлопчика. Ельдар теж глянув на мертвого людожера. – Він не місцевий, – сказав маг. – Місцеві не нападають на тих, хто не сходить із дороги.

Ельдар насилу відірвав погляд від мертвого нелюда.

– Спасибі вам, – згадав він, що мама вчила завжди дякувати за допомогу, але потім ще згадав, з ким саме говорить. – То ви самі хочете мене з'їсти?

– У мене немає наміру робити твій день ще гірше, ніж тобі його вже зробили, – сказав маг, пройшов і сів на спину огра, як на звичайну колоду. – Не можу не спитати, чому ти не наздогнав того довготелесого півня і не побив? Ти ж можеш, навіть якщо він буде на велосипеді.

– Ви стежили за мною?

– Проходив повз.

Хлопчик насторожено зміряв чоловіка поглядом. Його серце, як і раніше, билося, але спокій мага поступово його розслабляв. Цей чоловік за пару секунд завалив величезне чудовисько. Якби маг хотів нашкодити йому, вже це зробив би.

– Іваре старший, його треба слухатися, – повторив Ельдар те, що постійно кажуть йому дорослі.

– Вік не показник розуму, – зауважив чоловік. — Але ж ти й сам це вже зрозумів. Інша річ, що, маючи більше сили за своїх кривдників, ти миришся з їхнім знущанням, щоб у твоєї мами не було проблем. Це досить по-дорослому: думати не тільки про себе.