Розділ 13. Слово привида

Коли Майя розплющила очі, всі предмети довкола здавалися дещо нереальними. Наче вона все ще спала. Тіло трохи морозило, ніби від температури. Дівчина обернулася і зрозуміла, що знову лежить у покоях Маскарона. У вікні, що виглядає з-за штори, як і раніше стояла ніч.

Майя згадала про події у театрі. Її хотіли вбити... Але навіть це виявилося не настільки важливим, ніж те, що сталося після цього.

Вона бачила її! Бачила маму!

– Ви прокинулися, Ваша Темність?

Майя повернулася на Сміх, що увійшла до кімнати.

– Що сталося? Як я довго тут?

– За годину світанок, – підійшла до ліжка Сміх. – Ходімо, я все приготувала, – простягла руку дівчині лялька.

Вона повела дівчину до кінця коридору. Майя трохи сонно дивилася на всі боки. У будинку, як у самих покоях Маскарона, переважали холодні темні відтинки. А напівтемрява, що стояла навколо, не надавала місцю чарівності. Все, окрім покоїв мага, здавалося нежитловим та незатишним.

– Не сильно витріщайся на чуже добро, рабиня, – пробурчала Гріх, чиє обличчя стежило за дівчиною, яка йшла позаду.

Вони увійшли до просторої кімнати з несподівано світлими кольорами. Тут скрізь стелилася плитка, висіла вітражна люстра, високе вікно наполовину прикривали білі штори. Кімнату оздоблювали столики з квітами в ажурних вазах, декоративні колони з витками біля стін. У центрі стояла витончена ванна у вигляді лебедя, наповнена білою рідиною, від якої підіймалася легка пара. Майя одразу вловила запах молока та трав.

– Роздягайся і залазь, – сказала Сміх.

– А вона не полетить? – про всяк випадок уточнила Майя, бачачи явну схожість із чорним човном.

– Вона зачарована тільки тримати температуру, – відгукнулася Сміх і побачивши, з як спантеличено Майя розглядає рідину, пояснила: – Це молоко і жива вода з домішкою настоянок із гірських тонізувальних трав фейрі. Це все відновить у твоєму тілі життєві сили та зніме наслідки від отруєння. – Зловивши запитальний погляд дівчини, лялька пояснила: – Грань між світами живих і мертвих була порвана, от ти й надихалася випарів ектоплазми. Це досить небезпечно. Тобі пощастило, що господар встиг вчасно.

– А йому – явно ні, – буркнула через потилицю Гріх.

Дівчину так пробивав озноб, що вона не стала навіть особливо щось розпитувати, і просто дала Сміх допомогти їй роздягнутися. Служниця заколола їй волосся нагору, і Майя опустилася у ванну. По тілу одразу розповзлося блаженне тепло.

– Речі я випраю. Вони забруднені в землі, – сказала Сміх і забрала кошик, куди Майя поклала одяг.

Деякий час дівчина розглядала вітражну люстру з малюнком золотих рибок. Поступово їй полегшало. Пішов мороз і слабкість, тіло, мов губка, набирало сили, і Майя це однозначно відчувала. Напевно, так діяла жива вода. Коли Майї стало краще, вона вийшла з ванни і сполоскала тіло під душем, обладнаним біля однієї зі стін. Взяла зі столика рушник. Витерши тіло, одягла білий махровий халат і розпустила вологе волосся. Повернулась до дзеркала, бажаючи розчесатися, і так завмерла, побачивши у відбитку Маскарона. Той стояв у дверях, склавши руки на грудях.

– Давно ти там? – напружено спитала Майя, розвернувшись.

– Мені шкода, – пропустив її запитання маг. – Я не очікував, що Стригой зважиться на таке. Вважав, що він досить розумний, щоб не йти проти мене. Я не часто недооцінюю людську дурість. Але скільки прожив, стільки не втомлююся дивуватися. – Чоловік сумно посміхнувся. – Що сталося там? Я бачив Юту.

– Ти теж? – напружилася Майя. Значить їй не здалося. Все трапилося насправді.

Оскільки її рот не вибухнув потоком пояснень, вона зрозуміла, що маг просить її, а не наказує. Це трохи пом'якшило її настрій. Вона коротко описала те, як Вергілій Стригой нацькував на неї двох привидів-лицарів. Як вона тікала від них по всіх кущах, ледве встигаючи передбачати їхню появу поряд.

– Напевно, це спрацювала інтуїтивна магія, – поділилася здогадкою Майя, але одразу схаменулася.

Маскарон не той, кому варто розповідати про свої невеликі переваги. На щастя, він нічого не уточнював. Але чомусь його губи торкнулася легкої посмішки, ніби випадково кинута фраза його порадувала.

Коли ж Майя розповіла про скриньку і про те, як розбила артефакт некроманта, чоловік відверто посміхнувся.

– Що смішного? – буркнула Майя.

– Я зробив цей батіг Похмурих Тіней.

– І дав цьому самовдоволеному психу? – зиркнула на того Майя і невдоволено відвела погляд. – І чому я не здивована?

– Так некроманти ж на кожному кроці не валяються. Хто був, тому й дав, – без найменшого докору совісті сказав маг.

Майя мало не закотила очі. І як вона забула, з ким розмовляє?

– Але ті привиди… Вони його кудись забрали, – мало зрозуміла вона, що сталося після.

– Некромантія – один із найнебезпечніших видів магії, – сказав Маскарон. – Ти маєш справу не зі звичайною енергією, а з тим, що має свідомість – примарами, які були в минулому людьми. Вони мають спогади, почуття і навіть гордість. Зазвичай некроманти домовляються із душами покійних. Просять їх про послугу. На прохання Вергілія я створив батіг Похмурих Тіней, що дозволяв без дозволу підкоряти будь-яку примару. Але йому варто було розуміти, що той, хто підкоряється мимоволі, найнебезпечніший слуга. Силу, яку використовуєш, особливо якщо вона з іншого світу, треба поважати. Варто було заклинанню в батогу розбитися, як привиди, що звільнилися від його контролю, повстали проти нього.

– Тоді та дірка у просторі та безліч рук… – тихо промовила Майя.

– Мешканці потойбіччя, – кивнув Маскарон. – Усе має ціну. Вергілій хотів отримати силу, не сплачуючи за неї. Але розплата все одно його забрала.

– То він мертвий?

– Можливо, смерть у його випадку була б кращою.

Майя злякано подивилася на мага. Адже це вона зробила… Але вона хотіла лише зупинити Вергілія.

– Він більше не твоя турбота, – зрозумів її думки Маскарон. – У нього було двох озброєних привидів, а в тебе лише музична скринька, – він злегка схилив голову, розглядаючи обличчя Майї. – Я не помилився з тобою.