Розділ 12.4

Вона позадкувала. Два привиди стали її оточувати. Як вона помітила, їхні рухи ніби сковували не лише рукавички, а й повний набір броні. Напевно, вони рухаються так, як за життя, а значить, у неї є шанс ухилятися від них.

Все це промайнуло у Майї в голові за лічені секунди. Два привиди пішли на неї, піднявши свою зброю. Вона ухилилася від першого і мало не напоролася на алебарду другого. Найгірше, Майя не знала, чим атакувати привидів. У неї не було ні святої води, ні солі, нічого, що могло б допомогти у боротьбі з покійними. Лише чарівна скринька для запису голосу, але навряд чи краса співу в ній зачарує душі, що повстали.

Майя побігла сходами в сквер, але тут з грудей прийшов удар. Вона знову відскочила убік. Там, де вона стояла секунду тому, з'явилися рукавички з мечем і вдарили по сходинці.

Зрозумівши, що нехай швидко бігати привиди не можуть, а ось стрибати в просторі – цілком, Майя ще дужче помчала до живоплоту. Її тіло реагувало на магію некромантії, інтуїтивно уловлюючи поблизу появу металевих рукавичок. Повітря тоді ніби згущувалося, ставало в'язким і крижаним.

Невдовзі вона зрозуміла, що відчуває, коли вони прошивають простір. Її магічне чуття реагувало на ауру примар до того, як вони з'являються поруч. І вона ледве встигала відскакувати в бік від зброї мерців.

Забігши за високий самшит, Майя присіла. Вона приготувалася до появи залізних рукавичок, але ті ніяк не проявили себе. Стало чути, як Вергілій збігає з тераси у сквер. До цього він бив батогом щоразу, як привиди кидалися в атаку. Чого ж чекав тепер?

– Виходь, Майя Семироз, – заговорив некромант, йдучи повз гаї в її напрямку. – Не годиться Темній Княгині по кущах ховатися. Корона в гілках заплутається, – він розсміявся, видно знайшовши свій жарт дотепним. – Якщо вийдеш зараз, я вб'ю тебе безболісно.

Майя напружено глянула убік, звідки чула Вергілія. Виходить, йому треба знати, де ворог, щоб спрямовувати примарних слуг.

Дівчина тихо почала крастись у напівтемряві між хащами. Морок дасть їй виграти трохи часу. Але проблема в тому, що вона неминуче втомиться гасати від озброєних летючих рукавичок. А ось мертві…мертві не втомлюються.

– Ні? – Запитав Вергілій десь позаду. – Що ж, я сподівався, що ти не вийдеш. Тепер я накажу живцем посікти тебе по шматочках. Половину пошлю твоєму батькові, а половину – Маскарону. Чи знаєш, – пожвавішав некромант, – навіть не так. Це було б нудно. Краще я уб'ю тебе і покличу твою душу. Точно, точно! – засміявся він. – Я зроблю твою душу своєю рабинею. І примушу її задушити уві сні могутнього витирача Семіроза. Тільки так, щоб він наприкінці прокинувся і побачив твоє бліде обличчя перед очима. І те, що від тебе залишиться, буде біля моїх ніг повзати сотні років!

Майя прикусила губу. Якоїсь миті їй захотілося вискочити і помчати на некроманта, щоб просто заткнути його поганий рот. Але здоровий глузд, хай і затуманений звіриним страхом перед смертю, не дав зірватися. Дістатися Вергілія і не напоротися на озброєних привидів – ось її єдиний шанс вижити.

Чоловік йшов уперед і бив батогом. Привиди рубали кущі довкола.

– Адже ми можемо домовитися! – крикнула Майя.

Вергілій зупинився і розсік повітря батогом. Одразу примари попрямували до декоративного каменю. Майя вибігла з-за нього і встигла сховатися за новим кущем у темряві.

– Я не збираюся домовлятися з нікчемною дівкою! – виплюнув Вергілій. – Я стану істинним Князем Чарогір'я! Я вивчав темну магію, коли ти ще в пелюшках ревіла!

– Адже ми можемо домовитися! – повторилося через кущі чайної троянди на іншому кінці скверу.

– Що, не розумієш із першого разу? – глузливо скривився некромант і знову стукнув батогом.

Привиди з'явилися у кущів троянди з двох боків і почали рубати. Коли вони закінчили, Вергілій обійшов кущ і подивився на розкриту скриньку біля коріння.

– Що за…

Договорити він не встиг. Йому ззаду на голову обвалився камінь. Він скрикнув і повалився на землю. Майя вчепилася в батіг і вирвала його з руки некроманта, щоб він не встиг ним хльоснути.

– Дрібна погань! – зашипів маг, схопившись за скривавлену голову. – Ти записала свій голос у скриньку!

– Я ж розумна дівчинка. В Академії навчаюсь, – процідила Майя і побігла до бруківки.

З усієї сили вона вдарила наконечником батога об камінь. Скляний череп тріснув.

– Не смій! – кинувся до неї некромант.

Але Майя вдарила знову. Череп розлетівся на уламки. Некромант завив, у руці його з'явився чорний вихор. Він направив його на дівчину, але та встигла відскочити й прокляття влетіло в камінь, відбивши від нього шматок.

Ударна хвиля повалила Майю на землю. Вона підвела голову і поповзла від озвірілого мага, який вже створив нове прокляття і прицілився їй у голову. Дівчина заплющила очі. Поруч щось вибухнуло, гуркіт оглушив.

Коли Майя розплющила очі, у голові дзвеніло. Але вона все побачила. Дві пари металевих рукавичок тримали за руки некроманта, який кричав, і тягли вбік. Раптом за ними наче хтось розірвав простір. Рвана діра почала затягувати повітря. Майя відчула, що її теж тягне до пролому. Вона піднялася, хоч тіло хитало, і спробувала відбігти. Але вітер уже став таким сильним, що вона не змогла йому протистояти.

Діра все збільшувалася. У ній з'явилося безліч рук, що обхопили наляканого Вергілія, і затягли до сотень інших рук по той бік. Майя зрозуміла, що вона наступна. Обрубані кисті потяглися до неї. Вона закричала, намагаючись вирватися. Тут хтось штовхнув її в груди й кинув назад. Майя впала на землю.

Піднявши голову, вона вражено подивилася на бліду жінку, яка височіла над нею. Яскраві блакитні очі на білому прозорому обличчі розглядали її ніжно і радісно. Майя встала, не відриваючи від неї погляду.

– Мамо... – вражено сказала вона.

Бліда жінка зробила до неї крок, але тут зупинилася і її очі злякано розширились. Вона глянула за спину дівчини. З жахом вона перевела погляд на Майю, і на її обличчі проступив розпач, а потім жаль.