Розділ 12.3

– Але який сенс просто вести мене до театру? – не могла заспокоїтися Майя.

– Ти так кажеш, ніби я другу ніч тебе розчаровую. Я не забув про твій інтерес до ланцюгів та інших утіх, – раптом схилився до неї маг і прихопив за підборіддя. – Тільки попроси, і я все це влаштую тобі після опівночі. І навіть більше... – стишив він голос.

Майя одразу відсторонилася. Її вираз помітно потішив Маскарона, тому що він задоволено відкинувся у кріслі та сказав:

– Іноді речі є тим, на що схожі. Мені теж треба відпочивати час від часу. І що дивного, що я захотів розділити задоволення з гарненькою відьмочкою?

Тут світло згасло, приховавши обличчя мага у темряві, і ширма на сцені повільно піднялася.

***

Є складні речі, що застають зненацька і вибивають землю з-під ніг. Але є й прості речі, що можуть робити те саме!

Майя вмивала обличчя у вбиральні й намагалася привести думки до ладу. Пройшла половина вистави й нічого не сталося. Маскарон розслаблено сидів і просто насолоджувався оперою, дивлячись на сцену з-під напівприкритих повік. Майя ж думала, що вона на це не поведеться і цілу годину сиділа в повній бойовій готовності. Вона твердо вирішила, що навіть поява посеред сцени дракона в балетній пачці не застане її зненацька.

Але час минав, а нічого не відбувалося. На сцені розігрувалась якась велика любовна драма між темними та світлими ельфами (явно несправжніми). І ось на кожному зайво чуттєвому моменті закоханих Майя відчувала себе вкрай ніяково поруч із сусідом. Рятівний антракт дав їй привід ненадовго залишитися наодинці.

Дівчина закрутила кран, поправила трохи скуйовджене волосся і пішла до сходів. Може справді сьогодні Маскарон вирішив не влаштовувати їй сюрпризів? Зрештою, те, що він зробив минулої ночі, важко переплюнути ще чимось. І варто було визнати, що опера їй сподобалася. Гра акторів, декорації, яскраві костюми і голоси та музика, що пробирають до дрижаків.

Чим дивовижний театр, що без будь-якої магії породжує неймовірні видовища та почуття. І вона так давно не бачила всього цього... З самого переїзду до тітки вона уникала місць, де так багато нагадувала про ту, хто більше не заспіває їй колиску і не розчеше на ніч волосся.

Слуху торкнувся м'який голос. Майя подумала, що їй здалося. Але голос знову залунав і цього разу чіткіше.

Дівчина приросла до підлоги, усередині все похололо. З глибини порожнього коридору розкочувався чистий і солодкий, мов вересовий мед, спів. Секунда сумніву, і Майя пішла на нього.

Це не могло бути правдою, але й переплутати вона не могла! Тільки не цей голос.

Вона вийшла на невелику терасу із фонтаном. На краю чаші стояла витончена порцелянова скринька. З неї виривалося легке сяйво. Майя підійшла до скриньки. Обережно, наче боялася злякати дикого птаха, взяла скриньку. Деякий час вона просто слухала голос з неї, а коли прийшла до тями, спішно закрила. Спів обірвався. Напис на кришці повідомляв «Юта Камелі. Та, чия роль зіграна, але не забута».

– Кажуть, прокляття задушило її зсередини, і вона вмирала у болючих муках, – сказали позаду.

Майя здригнулася і різко розвернулася. З-за рогу будівлі вийшов чоловік у хутряному жилеті.

– Ви? – здивувалася дівчина, впізнавши Вергілія Стригоя.

– Маскарона останнім часом на дурних баб так і тягне, – глузливо зауважив він. – Я знав, що він безумець, але думав, він розумний безумець.

– Ви взяли це зі Співочої Башти? – глянула на скриньку Майя, а потім усвідомила, що все це означає, і підняла напружений погляд на мага.

– Правильно, Майя Семироз. Я все про тебе знаю. Ти забрала щось, що по праву належить мені.

– Звідки ви знаєте моє ім'я? – пропустила претензію Майя, відчуваючи велику небезпеку в іншому. – Маскарон сказав?

– Ні, він своїх повій завжди приховує до останнього. На щастя, у мене є свої ікласті повії. А вони найкращі шпигунки з найдавніших часів.

Майя незрозуміло спохмурніла, а потім згадала про вампіршу в ліфті Скляної Арени.

– Венера.

– Я все думав, звідки ти могла знати Лісану. І коли дізнався, що в ніч коронації одна з моїх п'явок зустріла дівку у накидці Тайлогос, склав факти. Знадобився тиждень, щоб я вирахував тебе. Але уяви моє здивування, коли я дізнався, що та, хто очолить темних магів, насправді дочка того, хто пів життя поклав на їхнє винищення. О, я сміявся весь вечір, – усміхнувся чоловік і рушив до дівчини. – А сьогодні побачив тебе у фойє. Доля мені посміхнулася, не інакше!

Майя позадкувала.

– Що вам потрібно?

– Щоб ти, безрода, повернула мені те, що вкрала.

– Я не хотіла одягати цей вінець. Хочете, говоріть з Маскароном!

– І до нього черга дійде. Щойно ти скажеш, де він ховає Армію Тварюк.

– Я не знаю, де він її ховає, – випалила Майя, подумавши, що цьому сумнівному кадру не скаже про свої здогади ні слова. – Запитайте Маскарона, – вона зайшла за фонтан.

– Я вже намагався в нього вивідати, – пішов в обхід мармурової чаші Вергілій. – Підсилав до нього найвправніших вампірш. Але на нього не діє ні їхня отрута, ні навіювання, ні якісь інші хитрощі. Цей гад у масці ще мав нахабство переманити кількох на свій бік. – Він окинув Майю поглядом з ніг до голови. – Але ось ти, впевнений, будеш зговірливішою.

Він підняв руку, в якій стискав батіг. На наконечнику ручки блиснув скляний череп. Одразу глянувши через Завісу, Майя побачила всередині руків'я магічне коло з незнайомими темними рунами. То справді був артефакт. Але одразу у відбитті фонтану за спиною вона помітила рух і інстинктивно відскочила убік. Поруч пролетів меч. Він увійшов у мармурову чашу, від чого камінь тріснув. Майя вражено подивилася на залізні рукавички, що ширяли в повітрі, від обладунку.

«Привид!» – усвідомила вона і злякано подивилася на мага.

– Ти некромант, – видихнула Майя.

– Яка розумна дівчинка, – з глузуванням зауважив Вергілій. – А як інакше, в Академії ж навчаєшся.