Розділ 12.2

– Не захитало від стрибка? – поцікавився він.

Майя кліпнула очима, намагаючись зрозуміти, що сталося. Потім глянула на перо, що все ще міцно стискала в руці й раптом усвідомила, що тільки-но здійснила переміщення в просторі. Вона про це не раз читала, але така магія була найвищого класу. Створити річ для телепортації одне із найскладніших завдань для майстра артефактів.

Поки Майя розглядала перо, до неї підійшов маг і простяг руку.

– Радий знову бачити тебе, моя Княгине, – м'яко промовив він, коли дівчина підвелася. – Я сумував.

Майя промовчала. Вона не сумувала, але що вже заперечувати, багато про нього думала.

– І яка розважальна програма сьогодні? – сухо поцікавилась. – Одягти мене в клоуна і наказати жонглювати м'ячиками на радість публіці?

– Ми ж не у цирку.

– Але тобі подобається змушувати інших стрибати під твою команду в кільця, що горять, – зауважила Майя.

– Не без цього, – не став сперечатися маг і раптом насторожено зазирнув їй у вічі. – До речі, про звірів. Чув, що наш лускатий друг повернувся до Академії. Та дуже гучно. Ти з ним, сподіваюся, не розмовляла.

Майя напружено глянула на чоловіка.

– Розмовляла, – зрозумів маг. – Але хоч не сказала про себе зайвого?

Тут Майя вже дивилася будь-куди, але не на мага.

– Сказала, – знову зітхнув Маскарон. – Але якщо ти тут, а не в темниці, він твою таємницю зберіг. Навіть припущу, що ти попросила його про допомогу, – посміхнувся він.

Майя з побоюванням глянула на мага. Він що, її думки читав? І тепер розсердиться? Але чоловік ніяк не видав свого невдоволення, ніби все чудово розумів, і спокійно продовжив:

– Припустимо, він думає, що ти виведеш його на мене. А я вже порадувався, що він ще якийсь час не докучатиме. Повзучі мене завжди дратували.

Майя раптом зрозуміла, що їй не здалося і маг стривожений. Чи це не означає, що Академія справді в його планах дуже важлива, а поява там Ельдара плутає йому карти?

– Як багато він знає? – спитав Маскарон, пильно глянувши на гостю. – Відповідай, Майя.

Дівчина стиснула зуби, але тут її ніби пронизало тисяча ниток, схопивши кожну її клітинку тіла. І не встигла вона це усвідомити, як її губи відкрилися. Слова невблаганно вилітали, як нестерпні жуки. Майя видала все, що про неї стало відомо Ельдару, як і все, про що він здогадувався на рахунок Академії та ритуалу Лісани.

– Як завжди, не дурень, – напружено посміхнувся Маскарон.

– Ти боїшся його? – запитала Майя, бажаючи хоч якось уколоти мага за те, що має йому підкорятися.

– За стільки років я добре засвоїв, що з Яхонтами Червоними у мене завжди є проблеми. І так, я побажав би уникати з ним зустрічі, що і тобі раджу. Він небезпечний для нас.

– Для тебе, – уточнила Майя.

– Я знаю, що ти до нього маєш... деякі почуття, – трохи скривив губи маг на останніх словах. – Помічав це під час уроків. Але повір, тобі краще триматися від нього якомога далі. Не заради мене, а насамперед заради себе.

– Сказав той, хто збирається розпочати війну в цілому королівстві, – буркнула Майя.

– Ти не розумієш, – раптом похолов голос чоловіка. – Він дійсно для тебе небезпечний. І річ зовсім не у твоїй коронації. Він не помилує тебе, якщо зрозуміє… – маг замовк і вдихнув, взявши себе в руки. – Ні, ще рано.

Він розвернувся і пішов до шафи. Майя насторожено спостерігала за тим, як він надягає перед дзеркалом чорний сурдут і застібає ґудзики. На шиї у нього був пов'язаний аскот такого ж зеленого кольору, як стрічка на зап'ясті Майї. Волосся зібране у хвіст, як і минулого разу. Спостерігаючи його, дівчина все більше розуміла, що він серйозно роздратований.

– Так Ельдар має рацію? – зважилася спитати вона. – Армія Тварюк прийде з Академії?

Маскарон глянув на неї через дзеркало і його губ торкнулася легка усмішка.

– Ніщо не береться з нізвідки, маленька відьма. І величезна Армія не може виникнути із порожнього замку. – Він розвернувся до неї. – А щодо напівкровки, то дарма ти бачиш у ньому свого рятівника. – Чарівник рушив до дівчини, і та відступила. – Не заперечуватиму, він дуже тямущий учень, – несподівано м'яко промовив він. – Вчити його було одне задоволення. Якби він не був Яхонтом Червоним, я б з нього зробив великого темного мага, якого в Чарогір'ї давно не вистачає.

Майя спантеличено подивилася на чоловіка, не зрозумівши, до чого тут навчання? Але раптом задумалася, чи справді йдеться про уроки в Академії? Немов на підтвердження її думок, маг підійшов до неї й, схилившись до її вуха, прошепотів:

– Ти б бачила, як чудово він впорався з останнім моїм завданням. Вогонь палав так, що весь Рубіновий Бульвар осяяв…

Дівчина різко відсторонилася від чоловіка. На його губах грала неприховано жорстока посмішка, від якої в неї поповзли сироти по шкірі.

– Хочеш сказати, Ельдар… – видихнула вона.

– Все, ні слова більше про нього! – наказав Маскарон, задоволено поправивши свій комір. – Я не хочу витрачати ніч з тобою на розмови про Яхонтів Червоних. Їхня історія закінчена, а наша з тобою ще попереду. Так не втрачатимемо часу.

І дівчина замовкла. Рот так само зрадливо онімів, поки вона намагалася видавити з нього хоч слово. Зрозумівши, що спроби марні, вона стиснула зуби від злості. Маскарон одягнув білі рукавички, без зайвих церемоній відвів її накидку вбік і окинув поглядом вузьку синю туніку, темно-сірі штани та ботфорти.

– Не нічна сорочка, вже добре, – посміхнувся він. – Але плащ академії треба змінити, у такий пізній час він приверне надто багато уваги.

Він клацнув пальцями. У кімнату одразу ввійшла Сміх із чимось складеним у руках. Маскарон вийшов, і служниця допомогла Майї змінити накидку на довгий чорний плащ, де весь високий комір і плечі покривали довге пір'я зі срібним блиском.

У саду вже стояв знайомий летючий човен з лебединою головою. Маскарон допоміг Майї сісти у транспорт. Минувши площу, вони звернули на алею, де дорогу вистелили жовті й помаранчеві камені – Гіацинтовий Бульвар.