Розділ 11.4

Майя відвернулась, зрозумівши, що ще трохи й стукне знайому. Вона поспішила до батька та декана, які продовжували стояти біля сходів. Судячи з їхньої спокійної реакції на неї, в розмові про неї раніше не згадували.

– Як це розуміти? – напружено запитала вона.

– Як бачите, леді Майя, – зітхнув декан лікарів. – Є звірі, яких неможливо приручити, – чоловік трохи сумно подивився туди, де зник Ельдар. – Наш повністю зірвався з ланцюга. І здається мені, щойно дав зрозуміти, що може начепити їх на нас.

Майя обернулася до батька. Той виглядав спокійно, але вона бачила, як танцюють іскри гніву в чорних очах. Глянувши на дочку, він пом'якшив погляд.

– Не хвилюйся, Яхонт Червоний тебе не зачепить. А якщо зачепить…

– Я можу за себе постояти, – сказала Майя, сподіваючись, що її слова пролунали переконливо. Звичайно, вона вчора трохи схибила з цим, але Ельдар застав її зненацька. Тепер подібне не повториться.

– Про що ти хотіла вчора поговорити? – вирвало із думок запитання батька.

Майя уважно подивилась на нього. Її пауза вийшла неприродно довгою.

– Я думаю, ворота Армії Тварюк в Академії, – тихо сказала Майя.

– Що? – здивувався батько.

Поруч скинув брови декан лікарів.

– Ем… Я так думаю, бо Маскарон попри все завершив ритуал. Може варто добре обшукати Академію на наявність чогось дивного?

– Ми так і зробили ще після ритуалу, – відповів батько. – Але нічого підозрілого не знайшли.

– А ви пошукайте щось, що з'явилося тут з моменту побудови замку.

– Побудови замку? – не зрозумів професор Семироз. – До чого тут будівництво замку?

– Просто подумала, що не завадило б перевірити, – знизала плечима Майя.

Чоловіки переглянулись. І поки батько не поставив запитання, звідки Майя все це взяла, вона поквапилася на урок.

Швидко йдучи коридором, вона так напружено думала, що не помітила, як вп'ялися нігті в шкіру долонь. Все звичне їй починало перевертатися догори дном. Вона з темною короною на голові, Ельдар, який тиждень тому сидів з нашийником, тепер ходить тут, як господар і навіть свою другу сутність не приховує.

Немов хтось, хто стоїть над їхнім світом, вирішив струсити кулю звичного буття і подивитися, що буде. А може, просто Майя все більше заглядала за лаштунки величезної вистави, де їй мимоволі дали роль головного лиходія. У будь-якому випадку вона точно зрозуміла одне: все, що раніше здавалося неможливим, навіть абсолютно безглуздим, могло стати справжнім.

І у світлі останніх потрясінь Майя не наважилася відкрити батькові, що, можливо, головна справа всього його життя втілилася завдяки Маскарону. Він надто багато віддав цій Академії, напевно, вважав це найкращим, що він коли-небудь робив у житті.

Є правда, яку краще не знати. Як і маски, які краще не зривати.

Майя запам'ятала цей урок. І не змогла зізнатися батькові, що його єдина дочка тепер є ворогом всього королівства. Адже якщо на це Маскарон і розраховує…

«…його голова може опинитися під тим самим мечем, що й твоя».

Правильно. Зараз вона стоїть на краю прірви. Але якщо їй судилося туди зірватися, вона з собою батька не потягне. Настала її черга мовчанням захищати близьку людину.

***

З великим зусиллям висидівши урок мадам Пуфи, Майя з першим дзвінком кулею вискочила з класу і поспішила в сад. Минувши величезну квітку, вона вийшла на терасу, а коли зазирнула в вежу, побачила, як меблі там ходять ходуном. Речі літали, крутилися, обтрушувалися, а навколо метушилися ганчірочки та щіточки.

«Домовики», – зрозуміла Майя.

Дивно, що вони так швидко почали прибирання. Хоча якщо в минулому всі вони працювали на родину Ельдара, то не дивно, що одразу прийшли на його заклик.

У спину повіяв вітер, Майя обернулася і побачила, як над терасою пролетів листочок плюща і завернув до верхнього вікна вежі. Одразу звідти долинув високий голосок. Дівчина увійшла в вежу, пройшла повз предмети, що літали, і домовиків, у яких було видно тільки палаючі очі. Піднявшись сходами, вона обережно зазирнула у прочинені двері й застала таке ж генеральне прибирання. Ельдар сидів на підвіконні відчиненого навстіж вікна, звісивши одну ногу. Навколо нього кружляв той самий листочок плюща.

– Я так рада! Так рада! Я боялася, ви не повернетеся, – щебетав листочок, і Майя впізнала у ньому голос Люсі. – Я сподівалася, що ви не покинете свій дім і нас.

Ельдар підставив руку і листочок плавно опустився йому на долоню.

– Ти зробила все, як я просив?

– Звичайно, пане! Я розпустила своїх шептунів біля всіх вікон Академії. Ніхто не проникне сюди без вашого відома, і ви знатимете все, що відбувається в цих стінах. Ось, наприклад, зараз за нами підслуховує адептка Майя Семироз.

Майя здригнулася і завмерла.

– Так, я помітив, – не повертаючись, сказав хлопець.

– Вивести її?

– Ні, я сам з нею розберуся. На сьогодні ти вільна, Люсю. Спасибі.

– Рада служити, пане! – бадьоро пискнула Люся, листочок злетів з долоні і зманеврував у двір замку.

– Залишіть нас, – сказав Ельдар.

Одразу всі книги, одяг та інші речі плавно осіли. Почулося безліч тихих кроків, що розбіглися по кутках. Повисла тиша. Лише напівпрозорі штори колихалися від гірського вітру, що прослизав у кімнату.

– Ну? – Не обертаючись запитав Ельдар. – Довго на порозі стоятимеш?

– Я прийшла поговорити, – відчинила двері ширше Майя.

– Її Темність просить аудієнції? – трохи повернув до неї голову хлопець. Очі в нього зараз були людські, але гострий погляд нікуди не подівся. – Навіть не знаю… Після вчорашнього удару знизу я не ризикував би наближатися до вас.

– Образився, чи що? – хмикнула Майя.

– Ображаються дурні, решта роблять висновки.

Дівчина ледь не закотила очі й сміливіше увійшла до кімнати.