Розділ 10. Друг чи ворог

Кам'яні стіни давили. Майя йшла за паном Морганом, ледве стримуючи тремтіння від вогкості та страху. Вона все не могла позбавитися відчуття, що так само приречена тут залишитися, як і нещасний, що йде позаду неї. У коридорах майже не було вікон, а якщо й були, то з ґратами, усипаними антимагічними та захисними рунами. І муха не пролетить.

Вони почали підійматися спіральними сходами й увійшли у невелику приймальню. За столом сиділа жінка похилого віку. Побачивши мага Ковена, вона встала і вклонилася.

– Пан Кассе і пан Семирозе вже чекають на вас, – повідомила вона.

Кабінет командира міської варти виявився досить просторим і не таким суворим, як похмурі коридори темниці. На стінах висіли безліч нагород за заслуги перед містом та королівством. Стояли опудало тварин, і навіть нелюдів, таких як лісовик, повністю вкритий пожухлим листям. На стіні за письмовим столом висіла голова єдинорога. Майя так і дивилася на скляні порожні очі. На уроці їм розповідали, що ці тварини на межі вимирання. Їх майже всіх відстріляли через повір'я, що чарівний ріг приносить удачу. Навіть якщо так, то не самим єдинорогам.

Пан Касс та ректор стояли над столом, де лежала карта міста. Деякі місця були обведені червоним, подекуди написані позначки. Майя подумала, що все це можливі ворота для Армії Тварюк. Пан Морган потиснув чоловікам руки.

– Майя? – здивувався батько, побачивши дочку, і кинув насторожений погляд на мага Ковена. – Що вона знову наробила?

– "Знову"? – Розгубилася Майя.

Пан Морган засміявся та пояснив причину появи супутниці.

– Лише хвилювалася? – помітно розслабився ректор, але потім невдоволено глянув на дочку. – Навіщо через це сюди приходити?

– Тому що ти міг хоч вісточку послати, що в тебе все добре, – буркнула Майя, не бажаючи виправдовуватися, але почувши за спиною мукання бранця, схаменулась. – Нам потрібно поговорити! Це важливо!

– Важливіше, ніж допит, де на кону стоїть безпека міста? – втрутився командир варти. – Люба леді, ваше хвилювання за батька зрозуміле, але зараз він зайнятий. Сімейні розмови доведеться відкласти.

– Але... – Майя запнулася, побачивши попереджувальний погляд батька.

Тоді супутники пана Моргана поставили бранця навколішки посеред кабінету.

– Сімейне возз'єднання, це зворушливо, але починаймо, панове, – нетерпляче сказав командир, дивлячись на темного мага. – Нині у нас кожна секунда на рахунку.

– Майя, почекай за дверима, – наказав професор Семироз.

– Чому ж? – втрутився пан Морган. – Я вважаю, що леді Майї варто залишитись. Якраз подивитеся, як працює ваш батько, – усміхнувся він дівчині. – Запевняю, видовище захоплює.

Майя помітила, як на обличчя батька впала тінь, а пан Касс здивовано повів довгими вусами.

– Це погана ідея, Северине, – холодно озвався чарівник. – І не для сторонніх.

– Я ж тобі вже казав, тут нема чого соромитися, – простодушно запевнив маг. – Ти служиш королівству. Ти герой! І я хочу, щоб ти пишався тим, що робиш. А для цього час перестати ховатися від своїх рідних.

– Северине, це не для її очей, – насупився батько.

– Велизаре, нас чекає війна, і коли вона почнеться, краще їй бути готовою до того, що вона побачить.

Професор Семироз похмурнів ще дужче і глянув на командира, бажаючи почути його думку. Той хоч теж був здивований пропозицією, ніяково поправив монокль і сказав:

– Якщо пан Морган так вважає, я не заперечую.

– Дякую, пане Моргане, – усміхнулася Майя, вирішивши переконати батька, що вона не боїться. – Прийму це як за корисний урок.

Ректор обернувся до неї й невдоволено примружився. Але Майя продовжувала посміхатися магу Ковена і намагалася не помічати обурений погляд батька. Насправді їй ледь вдавалося стримувати паніку. У голові гуркотів пульс, і живіт скрутився в нервовий вузол до нудоти. Вона почувала себе ягнятком, що по дурості сунулося в лігво вовків. Так чи не краще в такій ситуації залишатися ближче до вовка, який принаймні бачить у тобі своє вовченя.

– Його ім'я Еріх Сальвар, – сказав пан Морган, кивнувши на бранця, – дрібний темний маг, торгував амулетами з дешевими прокльонами в одній схудлій корчмі. Вчора, напившись, почав кричати «Слава Маскарону та Темній Княгині». Так його затримали.

– Княгині? – скривився командир. – Знову справа в жінці?

– Справи майже завжди в жінках, – посміхнувся маг Ковена.

– Так, але мені вистачило й однієї жорстокої чаклунки – Лісани Власки, – пробурмотів пан Касс. – Від жінок зі владою завжди одні проблеми.

Майя зиркнула на командира і насупилася. Ну ось, її вже без суду та слідства записали у кровожерливі чаклунки з манією величі. Та й взагалі, хто б тут казав про жорстокість, коли у своєму кабінеті виставив на показ із понад двох дюжин шкурок невинних звірят?

– Жінки-чаклунки, як і жінки-воїни, завжди відрізнялися більшою підступністю, ніж чоловіки, – сказав Морган. – Для кровопролитної війни саме воно. – Він повернувся до професора Семіроза. – Твій вихід, мій любий друже.

Чарівник глянув на Майю з виразом, що вона так і не зрозуміла. Їй раптом захотілося сказати, що, щоб вона зараз не побачила, він залишиться для неї тим же батьком, що й раніше. Інше питання, чи залишиться вона йому тією ж дочкою, коли розкриються її секрети.

Один із вартових, який був вище і в червоних рукавичках, зняв мішок, відкривши обличчя чоловіка з дводенною щетиною і шкірою, що блищала від бруду й поту. Низький і кремезний страж схопив мага за засалене волосся, зірвав стрічку з його рота і грубо підняв голову, давши присутнім побачити опухлі від випивки очі. Професор Семироз підійшов до чоловіка, той глянув на нього, жмурячись від світла в кабінеті.

– Еріху Сальваре, ти розумієш, де знаходишся?

Чорнокнижник озирнувся, потім підняв очі й посміхнувся жовтими зубами.

– А як же? Через ваш мішок нічого не видно і не чути, але всі знають, куди попадають ті, кому його надягають.