Розділ 9.3

Майя дивилася на строкаті будинки міста, що пролітали за вікном. Вони їхали в екіпажі, який безвідмовно вирішила повністю оплатити Лаура.

– І все-таки це погана ідея, – скривила багачка губки, як завжди робила, коли хтось із простецьких хлопців намагався до неї підбити клини. – Може, день ще почекаєш. З професором Семирозом, напевно, все добре, він же такий сильний.

– Але не всесильний, – тихо зауважила Майя.

У голові настирливо виринала картина, яку вона всім серцем хотіла забути: вона дивиться на чорні очі, що тьмяніють. Бачить, як просочується чорна сорочка кров'ю і як блідне змарніле обличчя. Вона кричить, кличе його, але він не чує.

Дивлячись на свою долоню, Майя згадала ті нитки крові, що вона, а точніше, її інтуїтивна магія влила в серце батька. Не дай Небеса, але якщо доведеться, чи зможе вона це повторити?

– Лаура, – повернулася вона до однокурсниці, зрозумівши, що починає панікувати й час зайняти думки чимось іншим. – Ти ж одна з них… Що тобі відомо про Маскарона? – прошепотіла вона.

– В якому сенсі? – так само тихо відповіла багачка і зиркнула на кучера.

– Ну… Які в нього слабкі місця, наприклад?

– Не знаю, – замислилася Лаура. – Напевно, як у будь-якої магічної істоти: серце та голова.

– А може, у нього є страх перед чимось? Чи алергія на щось? На устриць чи помідори?

– Помідори? – не зрозуміла дівчина.

– Так, ось у моєї тітки Емми страшна алергія на помідори. Вона якщо з'їсть один, сама стає вилитим помідором, – серйозно кивнула Майя.

– Навіщо тобі знати про слабкі місця Маскарона? – напружилася Лаура. – Вбити його вирішила?

– Ну… не саме вбити. Це не мені вирішувати, що з ним робити. Але схопити його не завадило б.

– Ти зараз як змія, що хоче з'їсти свій хвіст, – насупилась Лаура. – Він тебе коронував, без нього тебе ніхто не сприйме Темною Княгинею.

– От і добре, адже цього я й хочу, – зауважила Майя.

Лаура насупилася.

– Як на мене, ти тільки собі гірше зробиш. Ну, якщо так хочеш знати, то він хоче знищити рубін з посоха Яхонта Червоного. Значить там якесь заклинання, здатне йому нашкодити чи завадити його планам.

Майя ледве втрималася, щоби не фиркнути. Вона знала про камінь. А ще знала, що він в одного хитрючого й безсовісного даймона, якого вона ще більше прагне спіймати та змусити за все відповісти! Але цього червоноголового зараз шукати, що вітер у полі ловити.

– Сам Маскарон рідко виходить відкрито битися, – продовжувала Лаура, – значить, він теж смертний. Його сильний бік: пастки та маніпуляції людьми. Він як ляльковик, який керує іншими через сни, бажання та почуття.

Майя хмикнула. Про це вона також чула. І найцікавіше навіть пам'ятала, як Маскарон на своєму ж уроці попереджав їх ніколи не зв'язуватися з собою. Напевно, про себе так хихотів, що животик надірвав, поки дивився на адептів, які уважно слухали кожне його слово.

– А що тобі відомо про минуле Маскарона? – запитала Майя, подумавши про сліди на зап'ястях мага.

– Не дуже багато, він і для темних загадка. Чи відомо тобі, що він Четвертий Засновник?

– Четвертий Засновник? – вигукнула Майя. Лаура напружено глянула на кучера, а потім обурено на сусідку. Та кивнула, мовляв, буде тихішою, і прошепотіла: – Звідки такі висновки?

– Це не висновки, а правда. Серед темних не секрет. Дехто жартує, що місто його величезна лялька. Маскарон, як це не дивно, багато зробив для процвітання Цвіточа. – Лаура глянула на Майю, немов засумнівалася, чи варто говорити таке. – Він навіть до появи академії Тайлогос руку приклав.

– А звідси детальніше, – схилилася дівчина. – Академія, наскільки мені відомо, здебільшого заслуга батька. І він точно не став би вести справи з Маскароном.

– Так, професор Семироз був головним ініціатором ідеї, але ми говоримо про побудову цілого замку. Магічний замок! Моя сім'я спонсорувала цей проєкт, бо саме його сказав підтримати Маскарон. Мій брат та ще кілька впливових сімей виступили за чарівну академію.

– Декілька впливових сімей? – зігнула брову Майя. – Ти так кажеш, ніби темні маги заправляють всім містом.

– Не всім, але наш вплив на Цвіточ більший, ніж багато хто думає. А вплив Маскарона – і поготів. Так, люди навіть зараз сумніваються в його існуванні, але це все тому, що він грає через лаштунки. У цьому його найбільша влада.

– Та ти ним захоплюєшся, – примружилася Майя.

– Захоплююсь і боюся, – кивнула Лаура і неоднозначно глянула на дівчину. – І чесно, глибоко не розумію його інтересу до тебе.

– Дякую за прямоту, – буркнула Майя. – Хоча я сама не розумію, – зізналася вона.

– Це був би не Маскарон, якби його легко було передбачити, – трохи замріяно зітхнула Лаура.

"Та він там у них прямо цар-батюшка", – дивилася на замріяне обличчя сусідки Майя. Вона повернулася на будинки, намагаючись усвідомити новину про участь головного лиходія у добробуті міста, і, що ще неймовірніше, у допомозі батькові з Академією.

Вони виїхали на центральну площу та завернули в одну із затінених вулиць. Штаб-квартира міської варти, вона ж найвідоміша підземна в'язниця в місті називалася «Пожирач Долі». І треба сказати, виглядом вона виправдовувала своє голодне ім'я.

Сіру грізну будівлю оточувала густа тернина, а високі стіни всі поросли лозами з шипами. Ці ж шипи обплели високі масивні ворота, через що вхідна квадратна арка нагадувала пащу. Темні вікна будівлі, що продивлялися за огорожею, немов очі звіра, який причаївся в гущавині, стежили за вулицею. Один погляд на будівлю навіював щемливу тривогу і напругу навіть у звичайної людини, а чародій ще здалеку вловлював магію, яка морозить жили. Аура, яку вбирав камінь будівлі разом з відчаєм і злістю тих, чиї долі були зжерли за стінами з шипами.

Кучер допоміг дівчатам вийти з екіпажу. Майя окинула Пожирач Долі поглядом. Ентузіазму в неї значно поменшало, а смілива ідея незворушно і впевнено з'явитися в місці мук і страждань раптом стала не такою простою і розумною.