Розділ 9.2

І не встигла Майя підібрати щелепу, як багачка взяла її за руку і повела в найближчий затишний куток.

– Так ти? – пробурмотіла Майя, коли вони зупинилися в якомусь тихому місці біля дверей, що ведуть у підсобки. – Ти...

– Моя сім'я – нащадки прославленої Ревнивої Чаклунки*, – з гордістю заявила Лаура. – Після її смерті ми причаїлися і прийняли рішення жити обережно і не показувати місту свою силу.

– Тобто твоя пра-якась бабуся була тією, хто навперебій проклинала найгарніших дівчат Цвіточа? – вирішила уточнити Майя, чи все правильно зрозуміла, а зловивши кивок, видихнула: – Подумати тільки ... Неймовірно!

– Не менш неймовірно ніж те, що я зараз говорю з Темною Княгинею, – злегка посміхнулася Лаура.

Майя смикнула губами.

– І що тобі треба, спадкоємна темна чаклунка? – насторожилася вона.

– Хочу віддячити тобі за свій порятунок. Ми, одна з найбагатших родин у Цвіточі, не звикли залишатися в боргу, – діловито заявила Лаура.

– Гроші мені не потрібні, – відрізала Майя.

– Звичайно, не потрібні, ти ж Княгиня, – хмикнула багачка, а потім прикусила губу, ніби це викликало у неї змішані почуття. – Я хочу служити тобі!

Майя вилупилася на однокурсницю.

– Так, тепер я починаю вірити в кінець світу... – буркнула вона, але одразу похитала головою. – Але ні, слуги теж мені не потрібні. І тим більше слуги з-поміж темних магів.

– Я знаю, що раніше ми з тобою не ладнали, – зробила до неї крок Кламоріс. – Але мій брат хотів розплатитись моїм тілом, як розмінною монетою! Ти не знаєш, як це жити в сім'ї темних. Я не вибирала собі такої долі й втекти від неї не могла. Я нічого не вирішувала. Ніколи!

Майя здивовано подивилася на Лауру.

– Ти думаєш, хтось із них сильно переживав, коли я мало не загинула в ритуалі Лісани Власки? – палко запитала дівчина. – Брат сказав, що це було б честю – віддати моє життя в ім'я Темної Княгині! Адже до цього я не приносила сім'ї жодної користі, – мабуть, процитувала вона когось. – Я молодша в сім'ї і, якщо чесно, у темній магії досягаю успіху гірше за свого брата… Але я більше так не хочу! Не хочу, щоб він розпоряджався моїм життям!

Очі її заблищали, а голос здригнувся. Вона закусила губу, стримуючи почуття, що налинули. Майя дивилася на неї й не впізнавала. Перед нею стояла зовсім не та аристократка, що дивиться на оточення зверхньо і зневажала всіх, хто нижче за походженням. Чи не було все те спробою сховати цю налякану дівчину, яку вона бачила зараз перед собою?

– Я не впевнена, що сама зможу захистити тебе, – чесно сказала Майя. – Але ми можемо сказати батькові...

– Ні! – відсахнулася Лаура, наче вампір від часнику. – Мене зітруть! Та й… усю мою родину теж. Старшого брата я ненавиджу, але, будь ласка, не вбивай усю мою родину!

Майя напружено задумалася. Ситуація виходила тупикова: батько не закон, він дав клятву служити королю та Верховному Ковену. Не він вирішує, кого милувати, а кого страчувати. Значить, і немає гарантій, що він зможе випросити не те що одне життя, а цілої родини, та не простої, а нащадків жорстокої чаклунки. Лаура не хотіла їх вбивати, лише врятуватися від їхнього впливу. І ще невідомо, що скаже батько, коли дізнається, що його власна донька вписалася у всю цю веселу компанію.

– Звернися до Маскарона, – видихнула багачка, вирвавши Майю з думок. – Серед нас його дуже бояться, від того послухаються. Брат не ризикне торкнутися мене, якщо вважатиме, що це розлютить найсильнішого темного мага у Цвіточі.

Майя спохмурніла. Ось на кого вона точно не збиралася покладатися, так на цього інтригана в масці.

– Розберемося, – сказала вона. – Що-небудь придумаємо.

Лаура просяяла вдячною посмішкою. Та такою щирою, що в Майї сироти пішли по шкірі.

– Добре, зараз мені все одно треба знайти батька, – сказала вона. – Від нього вже довго немає звісток, ти не знаєш щось про це? – Вперла погляд дівчина в однокурсницю.

– Ні, нічого. Я вчора весь день ховалась від брата у гуртожитку. Не хочу думати, що він зі мною зробить, коли дізнається, що я не розплатилася з тим хтивим стариганем, – скривилася Лаура.

– Добре, тоді повертайся у свою кімнату і постарайся й далі не зв'язуватися з рідними. Зараз я повинна відшукати батька.

– І де будеш шукати?

– Ріна сказала, що командир міської варти може щось знати. Піду до нього.

– До штаб-квартири міської варти? – Вразилася Лаура. – Ти ж Темна Княгиня! Вони ж усе там сплять й бачать твою голову на піку!

– Не мою, а загадкового Темного Князя. Благо, Маскарон не додумався приклеїти вінець до мого чола.

Вона розвернулась і вийшла в коридор. Лаура поспішила поруч.

– Тобі не треба йти зі мною, – зауважила Майя, бачачи, як дівчина зблідла.

– Я піду. Я сказала, що служитиму тобі, тож допоможу знайти батька.

Майя спантеличено зиркнула на Лауру, і їй захотілося себе вщипнути, щоб точно переконатися – це не сон. Вона думала, що дивніших за те, що її коронували в Темні Княгині, у неї ситуацій ніколи не буде. Але як доля любить сміятися над цим самим «ніколи».

Ревнива Чаклунка* – згадувалася Майєю і Ельдаром у першій книзі, як чарівниця, чиє тіло не руйнувалося від використання темної магії.