Розділ 8.2

Майя сиділа на іншому кінці лави від нього. Вона зиркнула на мага, але не збиралася нічого ні заперечувати, ні підтверджувати.

– Навіщо ви...

– «Ти», – перебив Маскарон, – звертайся до мене на «ти». Адже після цієї ночі ми більше не чужі, – лагідно посміхнувся він. Майя здивовано моргнула, і вже хотіла заперечити, як Маскарон додав: – Тільки в цьому випадку я відповім на твої запитання.

Майя шумно вдихнула, готуючись обвалити новий потік всього, що вона про це думає, але одразу голос розуму помітив, що замість суперечок краще витратити час на відповіді.

– Навіщо ти мене коронував? – буркнула вона.

– Я знайшов тебе найбільш підхожим кандидатом.

– Ти казав, твій кандидат номер два – Вергілій Стригой.

– Номером два він і залишився, – кивнув Маскарон. – Ти перемогла Лісану, мого кандидата номер один. І зайняла її місце.

Майя зміряла чоловіка оцінювальним поглядом.

– Вам... Тобі ж п'ятсот років, якщо не більше, – задумливо сказала вона. – Наче мудрим магом повинен був стати за цей час...

– Я не втнув дурницю, Майя. Я спостерігав за тобою з перших днів в Академії. Ти маєш такі важливі якості, як, – Маскарон почав загинати пальці, – старанність, гнучкий розум, потяг до знань, витривалість до темної магії й, що не менш важливо, – глянув він на розбиту вазу позаду, – певна схильність до руйнування. – Він показав дівчині усі пальці долоні. – Мій стартовий набір Темного Князя.

Майя теж зиркнула на вазу. І хочеться ж заперечити, а крити нічим – під все підійшла ...

– Ти не врахував одне «але», – повернулася вона до мага. – Я нізащо не погоджуся стати темною чаклункою! Та й подумай тверезо, ти кого коронував? Я з магією знайома менш як рік. Ні репутації, ні знань, ні грізного вигляду, урешті. Та який темний маг у тверезому розумі побачить у мені княгиню?

І глянула на Маскарона, натякаючи: останнє питання саме до нього.

– Що по-твоєму я тут роблю? – діловито запитав чоловік.

– Викрадаєш ночами дівчат, тягаєш їх по сумнівних закладах і підбиваєш їх на завоювання світу, – не витримавши, почала загинати пальці Майя.

Маскарон хмикнув, але промовчав.

– Думаю, тобі час додому, – сказав маг. – А то якщо не зробиш домашніх уроків, у тебе виникнуть проблеми в Академії. А ми ж цього не хочемо, – посміхнувся він.

Майя глянула на співрозмовника. Дивно почути це від людини, що поки що була головною її проблемою. Але затримуватись у будинку ворога їй не хотілося. Вона проспала весь день, і батько міг уже її почати шукати. І що вона йому скаже під час зустрічі? Що послухала його поради повеселитись у місті, та так погуляла, що підчепила корону Темної Княгині?

– І сміх, і гріх, – буркнула Майя і глянула на дволику служницю, що стояла у дверях. Вона раптом подумала, чи не все, що створює чи робить Маскарон, має таку ж дволикість?

***

Майя знову спостерігала за Рубіновим бульваром з висоти. Люди внизу здавалися такими маленькими й іграшковими. Дівчина подумала, як часто Маскарон дивиться на них так: зверху вниз. І як часто саме так само думає про них.

– Шукаєш внизу батька? – Майя напружено подивилася на чоловіка, що сидить у човні навпроти. – Не дуже розумна ідея говорити йому про те, що трапилося.

– Батько мене не чіпатиме, – впевнено заявила Майя. – А ось ти його ціль номер один. Ти для цього вирішив мене використовувати?

– Я не дурень, виходити на відкритий бій проти одного з кращих катів темних магів. І ні, я не маю намірів використовувати тебе проти нього. Він перешкода мені, але не ворог. Проте подумай сама, він – шановний ректор чародійської Академії, тепер батько Темної Княгині. Скільки б у нього не було влади, навряд чи її вистачить, щоб захистити тебе від тих, хто дав йому цю владу.

– Хочеш, щоб я мовчала?

– Це твоя справа, чи втягувати в наші з тобою справи батька. Але я попереджаю, що від твоїх необдуманих рішень ви обидва можете опинитися під ударом.

– Цікаво, кому за це дякувати? – виразно глянула на співрозмовника дівчина.

– Я твій друг, Майя, – подивився їй в очі маг. – І сподіваюся, скоро ти це зрозумієш.

Майя промовчала. Деякий час вона розмірковувала, дивлячись на місто, а потім повернулася до чоловіка.

– Можна запитання? – Той кивнув. – Хто ти? – Зловивши запитальний погляд мага, вона уточнила: – Адже ти не людина. І не ельф, – згадала Майя, як раніше не раз заглядалася на чарівну зовнішність вчителя історії, поки він розповідав про великі битви й не менш великих героїв.

– Таких, як я, називали по-різному: духами, божествами, демонами. А зараз згідно з визначенням у ваших підручниках я – геній місця.

Майя задумалася, згадуючи, що про це чула. На уроках Чарівні Істоти вони проходили цей термін, хоч і не сильно поглиблювалися. «Геній» – дух-охоронець, відданий місцю, предмету чи іншим створінням. Власне покровитель. Генії місця відрізняються тим, що точно знають, заради чого існують і вкрай рідко змінюють своє призначення.

– І якого ж місця ти геній? – спитала Майя і посміхнулася, подумавши, якою напрошується відповідь.

– Вважай, всього Чарогір'я, – сказав Маскарон.

– Не погано, – хмикнула дівчина. – І багато вас таких у Чарогір'ї?

– З мого роду я останній. Ми, якщо просто висловлюватись, були споконвічним народом Чарогір'я. Споконвічним і головним у цих землях. Народ Акротер.

– Не пам'ятаю, щоб ти розповідав нам про цей народ на уроках, – задумалася Майя.

– У ваших підручниках цього немає. Для більшості з вас ми – сліпа пляма історії. – Чоловік глянув на гори, і Майя на мить помітила, як він стиснув губи, наче від болю чи злості. – Точніше ми ті, кого зробили такими.

Дівчина запитливо подивилася на нього, але з його погляду зрозуміла, що тему він продовжувати не хоче.

– І який сенс генію місця влаштовувати у своєму краю війну? – обережно запитала Майя.

– У цьому і сенс – заради краю влаштувати війну.