Розділ 7.4

– Досить сваритися, дівчатка! – повернулася до Майї Сміх. – Не слухай Гріх, вона завжди та до всіх ревнує господаря, – Сміх зробила крок і поклала долоню на щоку дівчини. Майя відчула гладке лаковане дерево її пальців. – А я рада тебе бачити. Давай обов'язково пограємо, як раніше.

Майя здивовано дивилася на променистий вогник в очах усміхненої маски.

– Раніше? – запитала вона.

Сміх відступила.

– Своє завдання я зробила. Дочекайся майстра, не виходь без нього нікуди. Тут найбезпечніше для тебе місце.

Лялька розвернулася і швидко пішла до дверей.

– Стривай, – кинулася за нею Майя.

Але двері зачинилися, а коли дівчина знову їх відкрила, то побачила лише порожній коридор.

Повернувшись в кімнату, Майя озирнулася. Слова Сміх її збили з пантелику, і це тоді, коли вона трохи заспокоїлася. Хоча може на це й розраховано. Враховуючи, як Маскарон добре їй морочить голову, не інакше, як і його слуги гарні в цьому.

І тут Майя озирнулася. Адже вона дійсно зараз в самих покоях Маскарона. І щоб на її місці зробив батько? Швидше за все постарався дізнатися про це місце і його господаря якомога більше. Звичайно, навряд чи секрет Армії Тварюк лежить десь тут під подушкою, але з чим дідько не жартує.

Майя почала розвідувати кожен куточок кімнати. Треба сказати, вона очікувала більше скелетів від такого створіння, як головний темний маг міста. Але майже все тут виявилося саме тим, чим виглядало: звичайні книги, звичайні лампи, звичайні картини.

Заглянувши під ліжко, Майя побачила скриню. Дівчина оглянула її через Завісу. На Пальцедава не схожа, ніде ніяких охоронних рун. І взагалі ніякої магії. Але варто було Майї до неї доторкнутися, як зсередини прийшов удар.

Майя одразу впізнала його – почуття, що виникає, коли її власне серце намагається їй щось повідомити. Ось тільки що воно хотіло зараз: підказати або застерегти?

Дівчина обережно вийняла скриню. Деякий час вона її уважно оглядала, шукаючи якісь пастки або прокляття. Нічого, звичайнісінька скриня. І навіть без простого замка.

Тоді Майя обережно підняла кришку і так застигла. На дні скрині лежали іржаві брудні кайдани. Деякий час Майя розглядала їх. На металевих кільцях під шаром іржі й запеченої крові виднілося магічне коло з трьох рун. Закляття, мабуть, служило, щоб придушувати магію свого бранця.

«Схиливши коліна він замкне на тобі кайдани», – відгукнулося в голові.

Майя піднялася і позадкувала. Тіло затремтіло від жаху і паніки. Передбачення... Як же вона забула про нього!

Дівчина напружено озирнулася. Схопивши накидку, вона спішно надягла її навиворіт темної підкладкою назовні, щоб приховати колір Академії. Натягнувши капюшон, Майя вийшла в коридор. Їй потрібно вибиратися звідси! Знайти батька і показати йому лігво Маскарона.

Правда, це тільки в тому випадку, якщо вона щось зуміє сказати... Але залишатися тут і чекати пророцтва ідея ще більш кепська!

Майя тихо йшла повз дверей, які повторювалися, як одна. Вона намагалася згадати, яким шляхом привела її Сміх, але час йшов, а коридорам не було ні кінця ні краю. Коли попереду почулися кроки, Майя завмерла. Не знайшовши ж куди сховатися, вона підбігла до ближніх дверей, відкрила і зайшла в темряву.

Майя припала до дверей, прислухаючись кроків. Але тут ті самі кроки зупинилася прямо перед нею. Хтось взявся за ручку…

***

Прикривши рот, Майя намагалася якомога тихіше дихати. На секунду вона була вражена, з якою швидкістю стрибнула за диван. Але це не мало значення, адже її план втечі ось-ось провалиться.

Вона почула, як двері відчинили.

– Затягуйте сюди, полудохлики, – скомандував старечий голос, подібний скрипу іржавої хвіртки. – Вино залиште отам.

– Відпустіть! Не смійте мене чіпати! – відчайдушно кричав дівочий голос. – Ви хоч знаєте, хто я! Мій брат з вас шкуру здере!

– Твій брат програв мені круглу суму, – проскрипів старий. – А коли у нього закінчилися фішки, він поставив тіло своєї невинної сестрички. Так що не надривайся погрозами, красна дівиця.

– Брат так би не сказав!

– Так, він не сказав, а все підписав.

Почулося шелестіння паперу.

– Ні... Це не правда, – видихнула дівчина, мабуть, побачивши документ. – Він не міг мене програти, наче річ...

Почувся схлип.

– Прив'язуйте міцніше, полудохлики! – скомандував старий. – Овечка явно брикатися гожа.

Майя, яка забула навіть дихати поки слухала, глибоко вдихнула і обережно визирнула з-за дивана. На ліжку виривалася дівчина в строкатому канарковому платті. Обличчя її приховувала жовта маска лисиці. Її руки прив'язували до узголів'я рукавички привидів-слуг.

– Відпустіть! – кричала дівчина. – Ви не маєте право!

Над переляканою стояв і задоволено скалився сутулий старий в темно-сірої мантії. Він погладжував цапову борідку і неприкрито упивався страхом і відчаєм дівчини.

– Все, пішли геть, полудохлики. І не турбувати нас до початку коронації, – наказав старий.

Рукавички вилетіли за двері, тихо зачинивши за собою.

– Будь ласка, не треба... – почала благати дівчина.

– Врадуйся честі посідати на ложі з самим Крюком Буревієм! – проскрипів старий.

– Ні, брат не мав права розплачуватися мною! – виривалася дівчина. – Прошу, відпустіть! – схлипнула вона. – Я заплачу борг... Але не так... Тільки не так... – її слова потонули за частими схлипами.

Майя відвернулася і заплющила очі. В голові стукало від пульсу, заглушаючи думки. Вона не хотіла бути тут. Не хотіла ні бачити, не чути цього. Потрібно щось робити? Щойно? Бігти до дверей і кликати на допомогу? Але хто їм тут допоможе, вона в гнізді темних магів. Якщо висунеться, швидше її поруч прив'яжуть...

Виходить, треба боротися. Застати зненацька і вирубати заклинанням. Але що, якщо у старого мантія із захистом від магії. Майї вистачило уроку з Хрип-Костоломом. Ще раз вона на ті ж граблі не попре.