Розділ 7.3

Пролунав короткий дзвін, дзеркальні двері відчинилися. Маскарон поважним жестом запросив Майю вийти.

Дівчина потрапила в хол з високою стелею. Колони з чорного мармуру з багатими капітелями, безліч позолочених канделябрів і люстр. Посередині фонтан із золотою квіткою, оточеною листям папороті, де струменіла піниста золотиста рідина, схожа на шампанське.

Далі знаходилися сходи й величезний зал. По ньому кружляло безліч фігур. Їхні обличчя приховували найрізноманітніші маски звірів і моторошних гримас, а приглушене світло не давало нікого чітко розгледіти. Але Майя і без цього зрозуміла, що всі ті люди й нелюди внизу – темні маги. Їхня аура обтяжувала повітря і поколювала шкіру, як їдкий дим.

У центрі залу на платформі грав оркестр. По струнах і клавішах перебирали білі рукавички, які самостійно літали у повітрі. Ці ж рукавички носили між чаклунів таці з наїдками й напоями. Майя впізнала магію некромантії. Персоналом тут служили примари.

З натовпу вийшла жінка в костюмі служниці та швидко піднялася до ліфтового холу. Її обличчя приховувала біла усміхнена маска.

– Темної ночі, майстер, – привітала вона Маскарона дзвінким голосочком, схилившись в низькому реверансі.

– Здрастуй, Сміх. Приготуй мою супутницю до нашого невеликого заходу.

– Все зробимо, майстер, – пообіцяла служниця, але одразу її голова різко розвернулася на сто вісімдесят градусів і на Майю подивилася біла маска з опущеними куточками рота.

– Це вона? – вимовив інший, нижчий і сумний голос.

Майя від того позадкувала.

– Так, Гріх, це вона, – підтвердив Маскарон і повернувся до Майї. – Сміх і Гріх моя лялька і вірна помічниця. Вона подбає про тебе до мого повернення.

Сказавши це, він розтанув прямо на місці. Майя тільки очима кліпнула, та роззирнулася. Але мага і слід захолов.

– Леді Майя, прошу йти за мною, – знову повернулася до неї Сміх і пішла до темної двері збоку, яку Майя не одразу помітила.

Неохоче дівчина пішла за лялькою. Йдучи за Сміх заплутаними коридорами, Майя бачила скорботну гримасу Гріх, яка спостерігала за нею з темних прорізів маски. І той погляд пробирав до мурашок.

Вони прийшли до дверей з ручкою у вигляді чорного пера, і Сміх відкрила її перед Майєю. У центрі просторої кімнати знаходилося широке ліжко з напівпрозорим балдахіном. Біля стін стояли дивани, обшиті чорним оксамитом, камін з темного мармуру, шафи до самої стелі з книгами, деякі з яких здавалися настільки старими, що ось-ось розсипляться.

Майя зрозуміла, що потрапила в покої Маскарона. І вони виявилися куди простішими, ніж вона думала. Ні тобі пристосувань тортур, ні черепушек на полицях або моторошної зброї з шипами й ланцюгами. І на відміну від зали, темної магією тут і не пахло. Тільки похмурі тони навівали легку зневіру. Єдине, що викликало підозру: три підлогових дзеркала в самій глибині кімнати. І як здогадувалася Майя, в них Маскарон милувався не своїм прегарним личком.

– За чим же ваш господар споглядає? – поцікавилася вона.

– За містом, – одразу відповіла Сміх.

– Заткнись, Сміх! – різко розвернулася до Майї Гріх. – Рабині нічого знати більше, ніж їй належить!

Майя скривилася. З похмурою гримасою явно бесіди не вийде. Помітивши щось на ліжку, дівчина відсунула балдахін і побачила шовкове плаття і маску на півобличчя, зроблену у формі чорних крил.

– Майстер наказав допомогти тобі переодягнутися, – підійшла до неї Сміх.

Майя обережно взяла наряд. Так ось що означало, що її власна сукня їй не знадобиться.

Через годину Сміх закінчувала закріплювати шпильками її волосся у високій зачісці.

– Готово! – весело зауважила лялька. – Прошу до дзеркала.

Майя піднялася з пуфика, пройшла до трельяжа й так завмерла. У відбитті стояла дівчина в елегантній чорній сукні з оголеними плечима. Висока зачіска підкреслювала довгу шию. З боків корсета йшли вирізки чорного гіпюру, які доходили до спідниці. Темно-бардові вертикальні стрічки лягали за формою грудей, талії та стегон, загострюючи на них увагу.

Майї здавалося, той, хто шив плаття, точно знав її пропорції, так акуратно воно сиділо на ній. Зрозумівши, що декольте занадто відкрите, вона спробувала підтягнути вгору корсет.

– Подобається? – підійшла до неї Сміх.

– Не знаю, – чесно зізналася Майя.

Облишивши безуспішні спроби виправити декольте, вона подивилася на свої обличчя. Наведені чорним очі й темно-вишнева помада на губах зробили її старшою і навіть надали якоїсь підступності. Ще ніколи Майя так чітко не бачила у своєму відбитті ту чарівну Злу Королеву з казок. Правда, ця Королева зараз дивилася на неї так розгублено, ніби той, хто всередині, випадково надів чужу шкуру.

– Я не звикла до такого, – поділилася Майя.

– Лялька не повинна думати, звично їй чи ні, – єхидно зауважила маска Гріх, повернувшись до неї. – Майстер вирішує, як ляльці виглядати, щоб його порадувати.

– Я не лялька, – відрізала Майя і додала: – Не рівняй мене на себе!

Гріх розсміялася.

– Ти, Майя Семіроз, не менша лялька, ніж я і Сміх. Бо ти була ніким, поки майстер не змінив цього. І тепер ти така ж його річ, як все в цій кімнаті. Тільки ще кумедніша, тому що заперечуєш це.