Розділ 6.4

Її зустріла безмовна напівтемрява. Майя тихо зайшла в круглу кімнату. По приміщенню немов пройшов тайфун: всюди лежали розкиданий одяг, книги, сувої, прикраси. Скрині всі перериті й залишені відкритими. Деякий посуд розбився.

Дівчина обережно пішла до сходів, коли зверху долинув короткий зойк і тупіт. Майя сплела в руці магічне коло. Вона побігла по сходах і завмерла біля дверей. По кімнаті носилася дівчина з двома високими хвостиками.

– Сава? – здивовано глянула на неї Майя.

Старшокурсниця різко повернула до неї обличчя в ластовинні, перекошене від болю.

– Допоможи! – схлипнула та, показавши долоню, в яку вчепилася невелика дерев'яна шкатулка. – На неї не працює магія...

Майя глянула на руку дівчини й швидко оглянула кімнату. Схопивши зі столу ножиці, вона підскочила до адептки.

– Навіщо тобі ножиці? – зблідла ще дужче Сава і позадкувала.

– Спокійно, не для пальців, – швидко запевнила Майя. – Став руку на стіл.

Схлипнувши, Сава поставила руку, Майя просунула ножиці в щілину під кришкою і почала їх відкривати. На щастя, ножиці, які були заговорені ніколи не затупляться, також виявилися заговорені на міцність і розімкнули хватку дерев'яної шкатулки. Сава швидко вийняла руку і почала дути на долоню.

– Що це за зараза?! – вигукнула вона, зло дивлячись на штучку, яка продовжувала невдоволено клацати кришкою на столі.

– Їх називають «пальцедавами», – розглядаючи шкатулку, повідомила Майя. – Ти, схоже, не особливо слухала уроки професора Чуба, раз не впізнала охоронні знаки на кришці. Тобі пощастило, що він такий маленький. Якби був більший, твої пальці так би в ньому й залишилися.

Сава скривилася.

– Навіщо зберігати таку бридоту?

– Наприклад, щоб провчити надто цікавих дівчат, коли ті лізуть в особисті речі інших, – виразно глянула на неї Майя.

Сава стиснула губи та сіла на ліжко, яке теж опинилася повністю переритим.

– Що ти тут робиш? – суворо запитала Майя.

Старшокурсниця надуто глянула на неї й потерла руку.

– Іду слідом сенсації, звісно.

Майя ледве стрималася, щоб не закотити очі. Напевно, це було питання часу, коли журналістка і головна проноза Академії знайде кімнату адепта, про якого повзає більше чуток, ніж мишей в гуртожитку.

– Як ти пройшла повз охоронця?

– Ти про те м'ясоїдне в горщику? Приспала, – посміхнулася дівчина і діловито поправила фібулу на накидці з емблемою факультету лікарів. – Хай там як, а в зіллях я розбираюся.

– Прекрасно. Шкода, з магічними речами – ні, – Майя глянула на безлад навколо. – Що ти тут влаштувала?

– Це не я. До мого приходу воно все так було.

Майя зміряла дівчину пильним поглядом. Не те щоб Сава славилася прикладом зразкової чесності, але схоже вона не брехала. Та й важко уявити, щоб одна людина таке влаштував і не вимоталася. Тоді кімнату Ельдара ще раніше перерив хтось інший. Можливо, хтось із деканів або група вартових. І Майя навіть знала, що вони шукали Цар Самоцвітів. Ось тільки навряд чи знайшли. Знаючи Ельдара, він не став би ховати рубін предка в такому очевидному місці, як своя кімната. Напевно батько встиг пошкодувати, що не забрав у нього камінь одразу.

Сава потерла пальці й знову на них подула.

– Неголений дідько! – процідила вона. – Тепер будуть синці.

Майя глянула на розпухлі пальці й попрямувала до шафи, де Ельдар зберігав різні настоянки та зілля.

Взявши мазь від набряків і бинт, вона глянула на коробку з маленькими флакончиками – тими самими отрутами, залишеними професором Білозором. Тепер на їхніх кришечках висіли на нитках папірці з назвами. Значить, Ельдар всі отрути вгадав. Майя обережно вийняла синій флакончик з назвою «Настоянка беладони». Тітка Емма користувалася нею, додаючи три краплі в склянку для сну без сновидінь.

Мить подумавши, Майя заховала флакон в кишеню. Вона присіла поруч з Савою й обережно нанесла лікувальну мазь на почервонілу шкіру пальців, після чого узялася перебинтовувати. Старшокурсниця спочатку морщилася від болю, але, коли мазь подіяла, хитро посміхнулася.

– А ти тут добре орієнтуєшся, – єхидно зауважила Сава.

– На твоє щастя, – не стала заперечувати Майя.

– Щось Ельдара в останні дні не помітно. Та й тут такий безлад, немов бився п'яний орк з вовкулаком. Невже наш шановний ректор дізнався про прогулянки доньки в саду і приходив по червону голівку?

– Не скажу, що у нашого шановного ректора немає таких планів, – стримано кинула Майя.

– Ну що ж, тебе не можна звинувачувати. Яхонти Червоні славляться палкими коханцями. Рубін – камінь пристрасті, і його магія у них в крові. А ще кажуть, цей камінь робить хорошу людину ще добрішою, а зі злого – лиходієм. Хто по-твоєму Ельдар?

Майя підняла на неї очі. Зловивши в її погляді хитрі іскорки, вона насторожилася.

– Я знаю, що варта його розшукує, – лукаво усміхнулася Сава, – хоча не афішує це. Що він зробив?

– Питання в тому, що збирається зробити, – стримано відповіла Майя, зав'язуючи вузлик на останньому пальці. – Ну як?

Сава подивилася на свої розчепірені пальці й кивнула.

– Так навіщо ти рилася тут? – похмуро запитала Майя.

– Я розраховувала знайти хоч щось, що підказало б причину трагедії в Рубіновому замку. Тобі багато відомо про це? – Сава знову уважно примружила очі.

Майя спохмурніла. Попри те, що вона переглянула всю теку зі справою Ельдара, про час, коли він жив у родовому замку, там не згадувалося ні слова. Відповідь, заради якої вона тоді розв'язала злощасний вузлик, вона так і не отримала.

– Не більше, ніж усім, – криво посміхнулася Майя. – А тобі це навіщо?

– Трагедії великих завжди цікаві публіці. Уяви, як я прославлюся, коли розкрию, що погубило одну з найбільш легендарних родин в Чарогір’ї, – мрійливо закотила очі Сава. – Подумай сама, Яхонти Червоні – чарівники вогняного елемента. І тут майже всі гинуть у пожежі. Чи не придумаєш більшу іронію. Ніби хтось хотів не просто вбити їх, а принизити. Залишити в історії невдахами.