Розділ 6.3

Майя підняла погляд на батька. Завжди зібраний і зосереджений, щоб не сталося. Здавалося, ніщо не може похитнути його впевненість в собі.

Батько має рацію, вона не повинна забувати, що її головна мета – стати хорошою чарівницею. І не просто гарною, а тієї, що перевершить видатного батька, інакше ніколи не вийде з-під тіні його слави.

Майя перехопила зручніше меч. Ельдар залишився вірним своїй справі, а вона залишиться своїй. Якщо на те пішло, вона навіть найглибшим почуттям не дозволить заважати їй йти до заповітної мрії!

У грудях спалахнув пекучий гнів, варто було їй згадати погляд Ельдара. Як він дивився на неї згори вниз, а вона безпорадно сиділа на землі.

Вона раптом зрозуміла, наскільки зла. Зла на нього, зла на себе, зла на все, що пам'ятає про нього і так бажає забути. Але на жаль навряд чи зможе.

Глибоко всередині закипіла сила. Вона піднялася на поклик власниці, і немов теж просочена її обуренням, по жилах попрямувала до магічного кола на клинку меча. Майя дивувалася, як ця сила завжди тягнеться до заклинань, немов знає, що від неї потрібно. І зараз ця сила знову знала, що потрібно Майї. А їй потрібно перевершити противника.

Дівчина зірвалася з місця, батько виставив клинок вперед, але тут його обличчя витягнулося від подиву.

– Майя, що ти ...! – видихнув він, але договорити не встиг.

Дівчина махнула мечем, випустивши заклинання зброї. Але замість вітрового клинка в бік батька полетів чорний туман, який обернувся у ворон. Вони густою хмарою почали оточувати чародія у воронку. Їхнє шалене каркання різало по вухах. Скверна від них просочила повітря, зробивши його колючим і тяжким. Птахів було стільки, що фігуру батька немов поглинула темна безодня океану.

Майя ахнула і випустила меч. Потік ворон припинився. Дівчина хотіла кинутися в гущу зграї за батьком, але тут із хмари вирвався сніговий вихор. Такий сильний, що збив Майю з ніг. Завірюха покрила всю галявину, заморожуючи чорних птахів. Вони падали й розбивалися, як фарфор.

Майя весь цей час лежала, прикривши голову і навіть не могла встати: такий піднявся вітер.

Коли все припинилося, вона обережно відкрила очі. Тіло пробило тремтіння від морозу. Тепер замість зелених схилів перед нею лежали білі пагорби. Батько йшов до неї, і на його обличчі читалося чи то розгубленість, чи то гнів. Він підібрав її меч і оглянув його, а потім повернувся до доньки.

– Коли ти цьому навчилася? – суворо запитав професор Семіроз.

– Що?

– Коли ти навчилася прокляття «Вороняча пастка», – похмуро запитав батько.

Майя розгублено подивилася на ректора. А потім глянула на свій меч через Завісу. Магічне коло на клинку під держаком було те саме, що й раніше, і повинно було викликати повітряне закляття.

– Як так, адже це «Вітровий клинок»? – не зрозуміла Майя.

– Хіба? – запитав батько.

Дівчина підійшла ближче і здивовано видихнула. Поверх однією з трьох рун магічного кола була сплетена нова руна. Майя бачила її, коли батько не раз спрямовував на неї зграю ворон. Вона схилилася до меча. Невже це вона її сплела? Та ще на іншому готовому магічному колі?

– Не розумію, що це? – буркнула вона.

– Ти перекрила одну руну іншою й отримала інше заклинання, – похмуро сказав батько. – Це магічне коло налаштоване на сильну потужність. Небезпечно змінювати заклинання, не враховуючи всіх його рун. Так можна не тільки інших, але і себе покалічити.

Майя розгублено на нього глянула. Зрозумівши, що зауваження їй не зовсім зрозуміло, професор запитав:

– З чого складається завершене магічне коло?

– Руна функції, руна форми й руна міцності, – одразу видала Майя, як завчену скоромовку.

– Правильно, і що буде, якщо поміняти руну функції заклинання?

– Зміниться його призначення, – зрозуміла дівчина.

Професор кивнув і глянув на зброю, мовляв, то, що якраз зробила ти. Майя подивилася на магічне коло на своєму мечі. Всього лише одна руна, і якби на місці батька був звичайний чарівник, то скверна серйозно поранила б його. Або навіть гірше...

– Більше не використовуй цю руну, – похмуро наказав професор. – Я ознайомлю тебе з подібними темними закляттями, але пізніше. Це небезпечна магія навіть для її власника.

Майя кивнула. Батько підніс долоню до меча і нитками своєї мани зняв руну прокляття, повернувши заклинанню колишній вигляд.

– До рун функції завжди треба ставитися уважно, – простягнув меч дівчині ректор. – Зміни її, і вийде зовсім інше заклинання. Як ти це зробила, якщо не знала?

Дівчина задумалася.

– Інтуїтивно, – озвучила вона єдину логічну відповідь. Охоплена гнівом вона і не помітила, як сплела смертельно небезпечну руну.

***

Дві години потому професор Семіроз розвіяв ілюзію, забрав втомленою доньки зброю і попрямував в інвентарну. Благо, ніяких більше випадкових проклять Майя в батька не посилала.

Вона почекала, поки ректор зачинить зал, і вони пішли по коридору, де вже засвітилися блідо-зелені вогні канделябрів. Майя глянула на свої долоні. Що ж, це не вперше, коли її магія сама веде її. Але що ж виходить: інтуїтивно вона може не тільки рятувати, але і калічити? Якщо так, то потрібно придумати, як це контролювати. Інакше що вона буде за чарівницею, яка розкидає прокляття так само раптово, як чхає?

Майя вирішила не йти в роздягальню, а переодягнутися вже у своїй кімнаті. Їхнє заняття закінчилося пізніше, ніж зазвичай, так що не хотілося спізнитися на вечерю. Професор Семіроз не став знімати магічні рукавички, від чого Майя зрозуміла: він не збирається зараз додому. Вона звернула увагу, що батько все частіше покидав Академію. Невже його полювання скоро почнеться?

– Іди додому і гарненько виспись, – сказав чоловік. – А завтра піди з друзями погуляй.

– Домашнього завдання багато, – байдуже відповіла та.

Батько недовірливо зігнув брову.

– Що? Сокурсники зазвичай гуляють по Цвіточу, – зніяковіла Майя. – Ти казав мені не йти далеко в місто. Я не хочу створювати тобі проблем.