Розділ 6. Перший вузлик

У тиші цокав годинник, повільно, але неспинно наближаючи стрілку до півночі. Дівчина спостерігала, як професор Білозір витирає запечену кров з долонь і заклеює липкою стрічкою.

У кабінеті медпункту їх було троє: вона, декан лікарів і професор Семіроз. Останній стояв біля вікна і похмуро дивився на доньку. Майя не підіймала на нього очей. Побоювалася побачити там до болю знайоме розчарування.

Їй пощастило застати декана і батька в кабінеті. Професор Семіроз виглядав досить бадьорим, хоча і притримував голову, немов на плечах тримав зайвий вантаж. Мабуть, перед цим професор Білозір допоміг йому прийти до тями якоюсь своєю диво-настоянкою.

Обидва чоловіки так і застигли, коли розпатлана, забруднена, з опухлим обличчям дівчина виринула з мороку коридора, наче примара. У руці вона стискала розстібнутий нашийник.

– Готово, леді Майя, – закінчивши з її руками, встав професор Білозір. – Зілля деревію і попелу фенікса прискорять загоєння.

Майя вдячно кивнула і змусила себе підняти очі на батька. З самого приходу він поки нічого не питав. Просто спостерігав за нею з виразом, яке Майя все ніяк не могла зрозуміти. Але він точно чекав пояснень.

Майя стиснула пересохлі губи.

Що вона могла сказати? Що так хотіла довести батькові свою здатність до магії, що уклала договір на крові? Або що як потім по вуха закохалася в наполовину нелюда? І що навіть дізнавшись правду звернулася не до батька, а пішла на зустріч з тим, хто її обманював? Вирішила, що зможе його переконати. Вирішила, що заради неї він зміниться... Наївна дурепа!

Вона згадала обличчя хлопця в напівтемряві над нею. Його палаючі нелюдські очі. І сотий раз докорила себе за те, що перестала бачити в них небезпеку.

– Це все? – запитав батько, коли Майя зізналася про договір і те, як помітила ключ і вкрала його.

– Ні... – видихнула вона, зрозумівши, що тепер почнеться найважча частина, – так вийшло, що я і Яхонт Червоний...

– Леді Майя, прошу зачекайте хвилину, – перебив її професор Білозір. – Дозвольте дещо перевірити.

Він підхопив її під підборіддя і підняв її обличчя до себе. Вийнявши з кишені невелику лінзу в срібній оправі, він підніс її до очей дівчини: спочатку до одного, потім до другого. На склі Майя побачила, як крутиться спіраль.

В якусь мить їй здалося, що спіраль виринула зі скла і закрутилася прямо у неї в очах. Її трохи похитнуло, але лікар притримав її і опустив лінзу. Довелося кілька разів моргнути, щоб в очах перестало рябіти.

– Як я і думав, – видихнув професор, сховавши лінзу, і повернувся до ректора. – До вашої дочки застосували навіювання.

Майя здивовано глянув на того.

– Ні, я...

– Навіювання, – м'яко вимовив вчитель, знову перебивши її, – тим і небезпечне, що нам здається власним вибором. Опиратися магії навіювання вас навчать на другому курсі. І то, ніколи немає повної гарантії щодо захисту. Найкраще талісмани на кшталт бус з горобини або листя конюшини. Але вони теж не гарантія, адже їх можна зняти.

Майя моргнула на декана, і раптом зрозуміла, що він говорить їй мовчати про те, у що переріс їхній договір з Ельдаром.

– Прости, що вкрала у тебе ключ, – перевела погляд Майя на батька. Принаймні це вона точно повинна сказати. – Мені шкода... Дуже шкода...

Ректор злегка примружився. У глибині темних очей спалахнули іскорки гніву. Батько сердився, і Майя приготувалася до наслідків. Нехай буде будь-яке покарання. Нехай вона заплатить за свою дурість. Вона підвела його. Майже зрадила. Може, Лаура мала рацію, кажучи, що її стихія – одні проблеми.

– Я радий, що ти в порядку, – сказав професор Семіроз. – Стосовно решти не хвилюйся.

Дівчина здивовано дивилася на нього. Але батько вже повернувся до декана.

– Корнелій, ти ж розумієш, що, якщо цей хлопчисько знову почне полювати, я не зможу його врятувати. Та й більше не бажаю. Він використовував навіювання до адептки Академії й напав на неї. Як мінімум за це йому точно доведеться відповісти.

У Майї серце пропустило удар. Чому це звучало, як вирок?

– Я все розумію, – не приховуючи розчарування кивнув учитель. – Я попереджав його, але він зробив свій вибір.

– Мені потрібно зв'язатися з паном Кассом і повідомити про те, що трапилося, – втомлено сказав чарівник, попрямувавши до дверей. – Розмова швидше за все буде довгою. Проведи Майю до гуртожитку.

– Батько! – встала дівчина. – Якщо ти зібрався ловити Ельдара, дозволь мені допомогти! Це моя помилка, – стиснула вона кулаки так, що садна відгукнулися пекучим болем. – І я хочу її виправити!

Думка, що Ельдар і батько зчепляться, все ще стискала живіт крижаною грудкою страху. Вона цю кашу заварила, їй і розсьорбувати.

Професор Семіроз здивовано подивився на неї.

– Ні, – відрізав він.

– Але чому?

– Яхонт Червоний небезпечний. Після того, як він допоміг зупинити Лісану, я розслабився. Вирішив, що він не такий вже безнадійний. Але правда в тому, що його не можна контролювати.

– Батько...

– Це остаточне моє рішення. Я забороняю тобі лізти у це, Майя, – став голос батька подібний сталі. – Не послухаєшся мене, і клянусь, я особисто відвезу тебе до тітки Емми. Те, що сталося, не твоя провина. Але ми на порозі війни, і я не хочу, щоб ти постраждала.

Чародій розвернувся і вийшов. Майя не встигла навіть слово сказати. Вона розгублено дивилася на двері, що хлопнули за батьком. Сіла на ліжко і роздратовано видихнула. Мабуть, зараз не найкращий час сперечатися з батьком. Можливо, вона підійде до нього потім і ще раз спробує умовити.

Дівчина повернулася на професора Білозора, який ставив лікувальну мазь на полицю.

– Ельдар не міг застосовувати на мені навіювання, – сказала вона. – Я підходжу, щоб його зловити.

– Ось як, – посміхнувся декан. – Ще одна дивина від вашої магічної душі. Але я і так знаю, що навіювання до вас не застосовувалося.

– Тоді навіщо ви прикрили мене? – знизила вона голос.