Розділ 5.3

– Зрозумій же, в очах міської варти ти знову станеш злочинцем, – нагадала вона. – Якщо ти втечеш і продовжиш полювання, то батька знову відправлять за тобою. І невідомо, помилує він тебе на цей раз.

– Мені не потрібна його милість. Як і нікого іншого. Та й хто сказав, що старший Семіроз знову мене зловить, – зухвало посміхнувся Ельдар.

– Я не хочу бачити, як він полює за твоєю головою! – насупилася Майя.

Безтурботність хлопця почала її дратувати.

– Ти вже помиляєшся, недооцінюючи батька. Він – досвідчений чарівник, який роками ловив магів. І вони були старші та хитріше за тебе! – гаряче помітила Майя.

Як вона могла пояснити Ельдару, який жах відчувала від однієї лише думки про його сутичку з батьком. Як і не могла пояснити, що через стрічку на зап'ясті вже кілька місяців живе, як спіймана на гачок рибка. І перед кожною ніччю все чекає, коли її ворог смикне вудку і візьме улов. І коли прийде час, хто знає, яку розплату зажадає найнебезпечніший маг міста. Ще мучити себе думкою, що десь там дві її найдорожчі людини можуть вбити один одного... Це здавалося гірше будь-якого нічного кошмару!

– Договір був не такий! – в серцях випалила дівчина. – Я не допущу цього!

Майя зціпила зуби, поки Ельдар здивовано дивився на неї. Потім він відвів погляд. Секунди в очікуванні здалися годинами. Майя бачила, як хлопець про щось напружено розмірковує. В її грудях спалахнув вогник надії. Вона може його переконати, може вберегти...

Ельдар повернув до неї погляд і дівчина затамувала подих.

– Договір є договір, Майя, – сказав він і опустив погляд на її руку.

Його губи беззвучно ворухнулися, а очі спалахнули червоним. Майя відчула в мізинці правої руки укол, немов від розпеченої голки. Від несподіванки вона розтулила кулак і ключ впав в траву. Але тільки вона схаменулася і присіла за ним, як поруч блиснула золота корона. Кароліна спритно підхопила ключ і понесла Ельдару.

– Стій! – вигукнула Майя, але ящірка вже підскочила до ніг однокурсника.

Він підхопив Кароліну, та вклала йому в долоню ключ. Хлопець оглянув його і перевів погляд на дівчину.

– Це не він.

Майя відповіла не одразу. Вона намагалася узяти себе в руки, що виявилося складніше, ніж вона думала. Ельдар не збирався змінювати своє рішення. Значить, змінить вона.

– Це ключ від шафки в моїй кімнаті, – похмуро повідомила Майя і вийняла з кишені ключ, на голівці якого було висічене магічне коло. – Не ти один умієш говорити стільки, скільки вважаєш за потрібне.

Деякий час вони обидва дивилися одне на одного. Майя відчувала, як прокляття пульсує під шкірою пальця, обпікає. Але вона намагалася не помічати цей біль і не спускала очей з хлопця. Ельдар рушив до неї, і вона відійшла за поріг хвіртки.

– Віддай ключ, інакше втратиш руку, – холодно попередив він, зупинившись у дверях. – Прокляття роз'їсть шкіру і кістки. І чим тоді плести заклинання? Яка з тебе буде чарівниця?

– Та, що не випустила темного мага на свободу.

– Ти не розумієш, Майя, – спалахнув погляд Ельдара. – Не ускладнюй все. Прошу, просто повір мені...

У Майї перехопило подих. Як він міг просити її? Як міг дивитися на неї так, ніби це вона зараз зраджує його?

Адже це він дурив її весь цей час. Змусив повірити, що її батько несправедливо ув’язнив його. Підштовхнув на крадіжку у нього, хоча знав, як вона намагалася довести батькові, що може бути корисною і самостійною.

Але все це було нічим у порівнянні з тим, як сама вона вірила Ельдару, поки він «говорив їй стільки, скільки вважав за потрібне ». Він не довіряв їй, але спритно використовував її довіру до нього. І після цього просив повірити...

– Навіщо мені вірити демону?! – вирвалося у Майї від образи і злості.

Ельдар здригнувся. На мить його обличчя стало тією ж гримасою болю, що вона бачила від згадки Рубінового замку. Але як і тоді, це була лише мить.

– Я – даймон, – сказав він.

У наступну секунду плащ хлопця покрився лускою, а поділ обернувся крилом і підчепив кігтем воріт накидки дівчини. Вона навіть ойкнуть не встигла, як її затягнули у хвіртку, швидко підставили підніжку і поклали ниць.

Ельдар притиснув її до землі, грубо завівши руку за спину. Вона скрикнула, але нічого не могла зробити. Ельдар був сильніший.

У наступну мить хлопець уже стояв над нею з ключем в долоні. Руки у нього трохи обпекло від порошку горобини на її накидці, від шкіри підіймався легкий серпанок. Скинувши з шиї хустку, Ельдар сунув ключ у замок і провернув три рази. Магічне коло на замочку спалахнуло, той відкрився. Хлопець зняв нашийник і відкинув його в траву. А потім глянув на Майю, яка ошелешено дивилася на подряпані від падіння долоні, де проступила кров.

– Та що з тобою діється? – тихо запитала вона. – Ти наче незнайомець.

Ельдар підійшов до хвіртки й повернувся до неї.

– Може, ти тільки тепер почала мене узнавати, – холодно вимовив він і зробив крок за поріг.

Два перетинчастих крила за його спиною розкрилися на всю довжину. Дівчина заплющила очі, коли від їхнього помаху піднявся вітер і пил. Силует хлопця зник в темряві нічного неба.

Майя сиділа під зарослою плющем огорожею, захована вночі від усього світу. Мізинець більше не кололо, але інший біль, набагато глибший і пекучіший, душив її зсередини. Прикривши обличчя, вона ковтала сльози. До чого ж паршивий виявився день... І до чого ж дурною – вона.