Розділ 5. Ключ

Майя стояла у дверях і не могла відвести круглі очі від столу ректора. Батько розтягнувся по ньому. На голові перекошений лицарський шолом, обличчя вперлося в документи. Недалеко стояла пара порожніх пляшок і дві чарки, де в одній на дні виднівся яскраво-зелений напій, який Майя спочатку прийняла за зілля.

– Професор Семіроз і пан Морган просиділи дві години в кабінеті. Згадували минулі подвиги, – пояснила Рина, що стояла поруч з дівчиною у дверях кабінету.

– Подвигів, дивлюся, було багато, – глянула Майя на порожні пляшки.

Це виявився абсент знаменитої столичної марки – один з небагатьох напоїв, який здатний і зеленого троля зробити ще зеленішим.

Чоловік підняв голову, від чого шолом спав з голови, з гуркотом звалився на підлогу і відкотився у куток. Чарівник із зусиллям сфокусував заспані очі на дочці.

– Майя... Сонечко моє...

Від нудотно-ніжного тону у Майї пішли сироти по спині.

– Рина, допоможіть мені, – попросила вона секретаря.

Дівчата підтримали чоловіка з обох боків. Рукою він змахнув кілька паперів і тек на підлогу. Майя і Рина поклали ректора на диван.

– Я за професором Білозором, – повідомила секретар і вийшла з кабінету.

Шукаючи, чим укрити батька, Майя заглянула до шафи й завмерла. Перед нею висів чорний плащ. Той самий, в якому ректор зберігає чохол з ключами.

Майя глянула на чарівника на дивані. Очі закриті, дихання рівне, обличчя безтурботне. Рідкісне видовище. Мабуть, батько і справді довіряє своєму колишньому напарнику, раз дозволив собі так розслабитися поруч з ним.

Вона повернулась до плаща і пірнула рукою до внутрішньої кишені. Та була порожньою.

– Не там...

Майя здригнулась і подивилася на батька, який стежив за нею.

– Плед на верхній полиці, – сказав чоловік. – Будь ласка…

Дівчина квапливо кивнула. До верхньої полиці вона не діставала, так що довелося підставити стілець. Знайшовши плед з малюнком двох фавнів зі сопілками, вона підійшла до батька і вкрила його.

– Дякую, – злегка посміхнувся той.

– Щось ще? – поцікавилася Майя.

Батько деякий час дивився на неї, немов вивчав. Невже все-таки помітив, що вона нишпорила у його одязі?

– Твої очі такі самі, як у неї, – тихо промовив чоловік. – Блакитні й чисті, як гірське озеро в ясний день.

Дівчина розгублено завмерла.

– Забавно, як Небеса люблять сміятися над нашими планами, – криво посміхнувся чарівник. – Ми обидва заприсяглися бути вірними нашим покликанням. Вона – сцені, я – полюванню. Обидва заборонили собі кохати. Обидва заборонили собі навіть думати про дітей... Але коли твоє серце забилося під її, усі клятви перестали мати хоч якесь значення.

Чоловік вдихнув, на мить прикрив очі та знову відкрив: повні теплоти й гіркоти одночасно. Майя мовчала. З її приїздом вони жодного разу не розмовляли про матір. Але їй і так все говорив чорний колір, який батько не переставав носити після смерті дружини.

– Коли ти з'явилася, вона не відходила від твого ліжечка. Одного разу вона не спала цілих п'ять днів, уявляєш, – посміхнувся чарівник. – Пам'ятаю, як небо тоді розколювалося від грози, і ти багато плакала, поки злива затоплювала місто, – чоловік прикрив очі. – А вона повторювала, що їй не можна спати. Що сон не спіймає її. Так хотіла бачити, що з тобою все добре.

– Що ти сказав? – насторожилася Майя.

– Я сказав їй, що захищу тебе. І це була моя нова клятва.

– Ні, я не про це... – заперечила вона, але запнулася, коли батько прикрив очі й скривився, наче від болю.

– І я знову її порушив. Я майже дозволив своїм ворогам нашкодити тобі.

Дівчина здивовано подивилася на нього.

– Ти не міг знати. Ти думав тримати мене якомога далі від магії... і від себе.

– Я все ще так думаю, – криво посміхнувся чоловік. – Але я щасливий, що можу бачити, як ти вчишся. Хоча не впевнений, чи маю на це право.

Майя промовчала. Виявилося, дві пляшки абсенту можуть творити перевтілення не слабші за магію: викликати у суворого і замкнутого чародія такий напад сентиментальності не кожне чарівне зілля здатне.

Батько прикрив очі, його обличчя розслабилося. З-під плаща Майї визирнула Кароліна і сповзла на підлокітник. Незабаром по рівному диханню чоловіка Майя зрозуміла, що той заснув. Дівчина встала, тихо відійшла від дивана і завмерла.

«Бігти не думай, від снів не можна сховатися».

Так їй сказав той, кому вона пообіцяла три ночі. Всього лише збіг? Правда, професор Лан не раз згадував, що знав її маму...

Майя злегка хитнула головою, відганяючи неприємні думки. У неї немає часу на ці роздуми. У будь-який момент прийдуть Рина і професор Білозір.

Підійшовши до шафи, вона дістала плащ, подивилася на нього через Завісу. На ґудзику кишені виявився магічне коло. Майя помацала кишеню зовні. Там точно щось лежало.

Дівчина прикусила губу. В кишені щось є, але варто її відкрити, як там нічого.

Вона посміхнулася, впізнав трюк. Скарбниця Засновника діяла за тим же принципом – кишеня має два відділення. І щоб потрапити у друге, потрібна особлива дія. Ось тільки тут навряд чи спрацює простий стукіт (Майя постукала кісточкою пальця по ґудзику про всяк випадок).

Вона оглянула кабінет, не знаючи, що шукати. Батько не раз діставав при ній чохол, але ніяких ритуальних дій вона не помічала. Значить, справа в іншому.

Вона заплющила очі, згадуючи батька перед дверима тренувального залу. Нічого незвичайного. Він стоїть в плащі, поправляє рукавички, суне руку у внутрішню кишеню...

Дівчина різко відкрила очі. Одразу знайшла поглядом чорні рукавиці на краю стола. Схопивши праву, вона заглянула всередину. Те ж заклинання, що і на ґудзику, вишите з внутрішньої сторони рукавиці.

Майя наділа рукавицю, в якій її долонька відразу потонула.

– Попався, – з посмішкою прошепотіла вона, коли рука стиснула в кишені чохол.

Кароліна весь цей час спостерігала за нею, продовжуючи сидіти на підлокітнику дивана. Майя відстебнула від зв'язки найменший ключик і показала його ящірці.