Розділ 4.3

Як Майя й очікувала, мадам Пуфа змусила її всю зміну писати пояснювальну через запізнення. Вийшовши з класу, дівчина застала Ельдара в коридорі біля підвіконня. Він простягнув їй паперовий пакет.

– Ти не встигнеш в їдальню, – пояснив він.

Майя вдячно прийняла пакет. Зазирнувши всередину, вона знайшла два кекси з родзинками, вимочені в яблучному сиропі. Вона одразу витягла один і вкусила, адже вранці зовсім не встигла поснідати. З-під коміра накидки хлопця виглянула зелена голівка ящірки. Кароліна спритно пробіглася по руці Ельдара і стрибнула в підставлену долоню дівчини. Майя погладила повзучу, від чого та задоволено прищулилася. Дівчина відламала від кексу родзинку і дала їй.

– З приводу вчорашнього... – сказав хлопець і, зробивши невелику затримку, видихнув. – Вибач, я занадто захопився.

– Я не готова дати тобі відповідь, – попередила Майя.

– І не треба. Я все обдумав і зрозумів... – він подивився на неї з виразом, наче боровся з чимось всередині. – Ти маєш рацію, ми не повинні забувати про наші цілі.

– Здається, ти це вже говорив, – хмикнула дівчина, згадавши, що щось подібне почула від Ельдара, коли у них не виходило плести заклинання після їхнього поцілунку в кабінеті ректора. – І що це має означати зараз?

– Що ти повинна залишатися в Академії та навчатися чарівництву. Ти ж цього завжди хотіла.

– А чого хочеш ти?

– Втекти з Академії.

– А далі?

Хлопець відповів не одразу.

– Продовжу те, що робив до ув’язнення тут, – нарешті вимовив він.

Майя допитливо на нього подивилася: він знову уникав прямої відповіді. Але дзвінок ознаменував початок нового уроку. Дівчина швидко доїла кекс, і вони з Ельдаром поспішили на верхній поверх.

На Травознавстві їхню групу повели не в сад, як це бувало зазвичай, а на вулицю. Коли вони проходили головний двір, адепти дружно охали і ахали на золоту карету з грифоном біля входу. Майя помітила, як Стефан поруч спохмурнів і відвернувся в інший бік.

– Не любиш грифонів? – поцікавилася Майя.

– Мене хвилює не хто в упряжці, а хто у поводів, – тихо відгукнувся хлопець.

Чомусь його слова здалися Майї зовсім не про карету і грифона.

Їх привели на галявину, заховану в гаю позаду замку. Професор Хедера мала славу в Академії специфічного учителя. Її захоплення рослинами було прикладом тієї чистої й безоплатної любові, яку оспівують в ельфійських піснях. Захоплення кореневими створіннями доходило до того, що вона могла розповісти цілу епопею про кульбабку чи лопух.

І оскільки тема заняття стосувалася чарівних лісів, проводити урок травниця вирішила саме в лісовому гаю. Професор Хедера згадала знамениті чарівні ліси, на кшталт Темнолісся або Гаї Перевертнів, де на повний місяць вило все, що рухалося. Намистини на її дрібних рудих косицях дзвеніли при ходьбі, як дзвіночки.

– Ліс Тисячі Шепотів, – кивнула жінка в бік, де серед дерев проглядалася заросла плющем стіна, а за нею підніжжя лісистих гір, – теж входить в одне з найнебезпечніших місць серед найближчих королівств. Головне правило проходження таких лісів – не сходити зі стежки. Начебто просто, але у жителів цих місць приховано сотня трюків, щоб заманити вас в гущавину. І тисяча – щоб після замучити до смерті, – застережливо зауважила травниця.

Чародійка сказала залишити сумки на галявині і йти за нею вглиб хащі. Майя повісила сумку на гілку одного молодого дубка. Весь урок вони вивчали кору ялин, кленів і беріз, густоту їхніх крон і форму гілок. За територію Академії, в сам ліс, їх пообіцяли зводити в наступному році.

Для практики професор Хедера дала завдання стояти біля стовпів, поклавши на них долоні, і намагатися відчути потік життя, що вирує в глибині. Майя не особливо відчула прилив сил від обіймів з деревами, а ось від запаху весняної трави та свіжої хвої мало не заснула. Позбавлена цього задоволення вночі вона весь урок проходила по гаю, борючись з бажанням подрімати на якомусь пеньку.

І лише після повернення різко отямилася, застав гілку без своєї сумки. Дівчина озирнулася, вирішивши, що переплутала дерево. Але навколо учні забирали свої речі й ні у кого нічого не пропало.

Почувши смішок, Майя подивилась на Лауру, Шарлоту і Таю. Вони посміхалися їй з іншого боку галявини, відверто насолоджуючись її розгубленим виразом.

– Де? – підійшла до них Майя.

– А ми хіба знаємо? – з неприхованим глузуванням запитала Лаура. – Лісові мешканці люблять розіграти дурних дівчат. Може, піксі вкрали.

Тая і Шарлота захихотіли.

– Швидше, три потвори, – похмуро озвалася Майя.

Лаура тут же перестала посміхатися, примружилася і зробила крок до неї.

– Стеж за словами, Семіроз. Ти наживаєш собі нерівного ворога.

– Було б на що рівнятися, – криво посміхнулася Майя.

Очі Лаури гнівно спалахнули, а жовна смикнулася.

– Нахабна низькородна, – прошипіла вона. – Ти бур'ян і не більше!

Лаура швидко пішла через галявину. Її подружки, здивовані різкою зміною зверхності красуні на відкриту злість, переглянулися, але поспішили слідом. Майя роздратовано подивилася їм в спини. Вона зрозуміла, що тепер вимагати від Лаури відповіді марно.

По-хорошому варто було піти до професора Хедери й все їй розповісти, але Кламоріс прийме це за слабкість. А показувати слабкість нахабній багачці – останнє, чого хотіла Майя. Та і які у неї докази? Один голос проти трьох, до того ж Лаура вважалася непростою адепткою: її батьки спонсорували Академію, так що тут вона поводилася, як господиня.

Сумка виявилася зовсім недалеко від галявини. Її знайшла Кароліна, коли Майя залишилася зі Стефаном і Ельдаром шукати пропажу. Втім, знахідка дівчину не сильно втішила. Сумка лежала зверху мурашника під кущем шипшини. Вусаті солдатики повзали по ній вздовж і поперек.

Ельдар за допомогою підібраної палиці забрав сумку. Він створив в руці невелику вітряну кулю, щоб скинути комах. Стефан став допомагати обтрушувати зошити і підручники. Кекс виявився втрачений назавжди, і Майя залишила його мурашкам.