Розділ 3.2

Вони вийшли в сад на даху. Напередодні літа це місце, і так повне химерних рослин, перетворилося і стало ще яскравіше. Деякі дерева вже почали покриватися першими плодами. Пелюстки запізнілих цвітінь стелили під ногами різнобарвний килим. Всюди дзижчали бджоли, пурхали метелики і феї. У вологому повітрі пахло зеленню і чарівним пилком. Чувся спів голосистих птахів і деяких квітів, чиї весняні оди нагадували чи то щебет, то чи сміх.

– Я помітив, ти як увійшла з Корнелієм, подивилася на мене... збентежено, – висмикнув Майю із думок голос Ельдара. – Це тільки через самопочуття або він знову тебе допитував про мене?

– Швидше, розповідав про тебе, – не стримала кривої посмішки Майя. Але помітивши, як насупився хлопець, уточнила: – Професор Білозір поділився зі мною деякими деталями твого дитинства.

– Дитинства? – ще більше насторожився Ельдар.

– Він розповів, що давав тобі отрути.

– А, це, – промайнуло полегшення на обличчі хлопця, але потім він знову уважно глянув на Майю. – І як він це пояснив?

– Профілактикою, – хмикнула Майя і злегка хитнула головою. – Як твоя сім'я таке допустила, ти ж був дитиною. Твоя мама знала?

Вираз однокурсника став неоднозначним: наче одночасно глузування і смуток.

– Взагалі-то саме вона попросила Корнелія проводити таку «профілактику».

– Навіщо?! – здивувалася Майя.

– Як у будь-якого впливового роду, у Яхонтів Червоних були вороги. Отрути, як відомо, популярна зброя серед дворян. Я пив різні отрути, щоб розвинути до них стійкість.

– Он як, – напружено відгукнулася Майя, згадавши, що чула про щось подібне.

Їй завжди думалося, що Ельдар жив в родовому замку, як принц: не знаючи ні турбот, ні тривоги. Хоча світ аристократів, напевно, здається казкою тільки простолюду. Насправді історія сповнена саме таких трагедій в колах вищих верств суспільства. Чи не тому Ельдар уникає розмов про своє минуле?

Вони пройшли повз величезну квітку-людожера, яка в привітанні схилилася до дівчини й підставила бутон під її руку. Майя провела по гладкій пелюстці, що переливалася райдужними жилками. Уже в кімнаті Ельдара вона сіла на ліжко однокурсника і стала гратися з Кароліною, яка одразу заповзла їй на коліна. Хлопець готував їм чай. Погляд Майї зупинився на дошці недалеко від узголів'я.

Там висіли листівки з фотографіями Цвіточа: бульвари з трамваями, вулиці з вітринами крамниць, сквери з фонтанами й площі з вуличними музикантами і жителями, які безтурботно прогулюються. Мабуть, Ельдар намагався зрозуміти, що хотів сказати батько Луки, залишивши у спогадах безліч міських пейзажів.

– Ти розгадав, як працює Цар Самоцвітів? – повернулася до Ельдара Майя.

– Поки що ні. Мені не вистачає знань, – неохоче зізнався Ельдар. – Рубін зачарований нелюдською магією, що не дивно, раз раніше він належав Віувру, – згадав Ельдар короля змій, який вчив його предка лісовому чаклунству.

– Але ж тобі знайома лісова магія.

– Так, але хоч мій предок Заклинатель Рубінів, ця магія немов спить і на родову ману не відгукується. Мені знадобиться порада.

Ельдар глянув на зелені вершини, що видніються за вікном.

– Хочеш звернутися за допомогою до лісового народу? – здогадалася Майя. – А це безпечно?

Хлопець повернувся до неї та посміхнувся, мовляв, невже вона забула, хто він. Дівчина закотила очі й підійшла до вікна. Вона подивилася на дрімучі гори, а потім на будинки бульвару: два різних світи, які існують в такій близькості один від одного. І Майя все ще не могла до кінця зрозуміти, який з них ближче Ельдару.

Спостерігаючи за будинками з такої висоти, їй раптом згадався сон на уроці мадам Пуфи. Вона не хотіла про це думати, але здавалося, чим старанніше намагається забути, тим сильніше воно впивається в її думки. Глянувши на однокурсника, вона зустріла його уважний погляд і злякалася, що він якимось чином здогадався, про що вона думає. А потім згадала, що ще може хвилювати хлопця.

– Хочеш запитати мене про ключ? Я працюю над цим питанням.

– Не сумніваюся, – злегка посміхнувся Ельдар, але одразу посерйознішав. – І я всі вихідні думав про те, що буде, коли ти дістанеш ключ.

– Ти втечеш, хіба ні? – нагадала дівчина.

– Так, але що буде з тобою?

– Батько здогадається, що я зробила, – тепер уже напружилася Майя. – І покарає, напевно. – А вона й справді особливо не замислювалася, які будуть наслідки для неї після втечі Ельдара. – Якщо батько покарає мене, так і буде. Головне, щоб не відрахував. А все інше не стане проблемою.

– Боюся, що стане, – раптом сказав Ельдар. – За тобою після цього будуть постійно стежити. Можливо, це приверне до тебе зайву увагу міської варти. А я цього не хочу. Я поділяю хвилювання твого батька на рахунок того, що ти потенційний темний маг. Це може відкритися, якщо навколо тебе почнеться розслідування.

– Тоді у батька є ще одна причина тихо все залагодити та приховати мою причетність до твоєї втечі, – знайшла собі лазівку Майя. – У будь-якому випадку я не згодна, що тебе збираються зробити псом витирачів. Впевнена, батько зрозуміє мене. Він повинен зрозуміти, – відвела вона погляд.

Але схоже Ельдара це не сильно переконало, тому, що він як і раніше уважно дивився на неї. Тільки в погляді раптом спалахнув вогник, як це бувало, коли їм заволодівала нав'язлива ідея.

– У мене інша пропозиція, – підступив він до неї.

Майя здивовано підняла на нього погляд, коли він стиснув її долоні й заглянув в очі.

– Втечімо разом, – випалив він.

– Що?

– Ходімо зі мною, – повторив Ельдар. – Поживемо деякий час за містом, поки сум’яття не стихне. Довго чекати не доведеться, у варти й так вистачає проблем з коронацією Темного Князя. Коли повернемося, зможемо пояснити твоєму батькові все. Думаю, він зрозуміє.

– А я думаю, він на нас обох начепить нашийник, – нервово посміхнулася Майя.

– Ти ж розумієш, що як тільки я втечу, невідомо, коли ми знову побачимося. Ми більше не зможемо так просто зустрічатися. І я не знаю, як довго це триватиме.