Розділ 3.1. Навіювання

Майя швидко йшла по коридору. У животі скрутився тугий вузол, а думки хаотично металися, нагадуючи рій ос. Минаючи зустрічних адептів, дівчина ледь стримувалася, щоб не зірватися на біг.

«Ім'я твоє стане для тебе забороною, бо ніч втрачає владу на світанку, а слово – ні, – відлунювали слова провидиці в голові. – Схиливши коліна, він замкне на тобі кайдани...»

Дівчина зціпила зуби. Не важко було здогадатися, хто міг таке з нею зробити. Всі чотири місяці Майя жила в обіймах неминучого, але намагалася не піддаватися страху перед майбутньою платою ворогові. А що ж тепер, він закує її в ланцюги?!

Повернувши за ріг, Майя влетіла в чиїсь груди й боляче вдарилася носом. Вона б упала, але її встигли притримати за плечі.

– Леді Майя?

Дівчина підняла очі й подивилася на своє перелякане обличчя з великими очима в чорних круглих окулярах. На неї збентежено дивився професор Білозір.

– Святі Древа, на вас обличчя немає, – зауважив чоловік. – Вам погано?

Стиснувши губи, Майя похитала головою. Їй довелося кілька секунд стояти і просто дихати, намагаючись вгамувати паніку, яка стиснула горло. І це ще більше спантеличило вчителя.

– Ви не підхопили вірус? – притулив він долоню до її лоба.

– Ні, я підхопила пророцтво, – похмуро буркнула Майя, але зловив здивований погляд вчителя, видавила посмішку. – Все добре, просто невелика слабкість.

– Ходімо зі мною, леді Майя. Я дам вам щось для бадьорості, а то ви зараз блідіше за потопельника.

– Але у нас же з вами урок... – нагадала дівчина.

– Здоров'я адептів завжди на першому місці, – м'яко посміхнувся декан.

Він поклав руку на її плече і підштовхнув у бік свого кабінету. Зрозумівши, що відмова не приймається, Майя пішла з учителем. По дорозі чарівник раптом запитав:

– Сподіваюся, це не через одного бовдура?

– Ні, Ельдар тут ні до чого.

– І не через другого?

– Батько теж ні до чого.

Професор злегка кивнув. Вони ще трохи пройшли, коли він знову запитав:

– А ви випадково не пили з пробірок в кімнаті Ельдара?

Майя підняла брови. Вона згадала, що бачила в кімнаті однокурсника невелику коробку з різними рідинами, підписаними невідомими назвами. Як і пам'ятала, що хлопець попросив їх не чіпати.

– Ні.

– І не пийте, то я йому відправив. То все отрута.

– Ви надіслали йому отруту? – здивувалася Майя. – Навіщо?

– А він вам нічого не казав? – глянув на неї професор. – Ще коли я працював на його сім'ю, я вчив його не тільки розрізняти зілля, але й отрути, – не без ноток гордості заявив він. – Та коробка його позакласне завдання: впізнати отруту по запаху і підібрати до неї антидот. Так би мовити, згадуємо давно пройдений матеріал.

– А-а, – видихнула Майя. – А це не небезпечно?

– Для Ельдара? – насмішкувато спитав професор Білозір. – Будьте спокійні, ще в дитинстві я йому всі ці отрути давав пити.

Майя зупинилась і вилупилася на вчителя.

– Так-так, для профілактики, – спокійно підтвердив професор, ніби мова йшла про вітаміни. – Ще я призвичаїв його до зілля правди. Повинен зізнатися, зараз я дещо про це шкодую, – криво посміхнувся чоловік. – Шкода, що його батько даймон, а не фейрі. З тими простіше, вони не можуть брехати.

Пару секунд Майя розгублено дивилася на вчителя, а потім тихо видихнула:

– А я ще дивувалася, чому він поруч з вами такий напружений.

Учитель на це тільки загадково посміхнувся. Він привів її до свого кабінету і налив якесь трав'яне зілля. Майя прийняла стакан, вирішивши промовчати, що після всіх цих оповідань про «профілактику» у неї ще більше сумнівів що-небудь приймати з рук декана лікарів.

– А хто батько Ельдара? – запитала Майя, повернувши пустий стакан вчителю.

– Він і цього вам не розповів?

– Ні. Він взагалі мені мало що розповідає про своє життя до Академії, – пробурчала дівчина.

Професор Білозір повернувся до неї. Через його чорні окуляри вона відчула уважний погляд.

– Ви знаєте, чому? – запитала Майя.

– Припускаю, він вас оберігає.

– Від чого?

Професор відповів не одразу.

– Від самого себе.

Майя спантеличено подивилася на чоловіка. Хотіла запитати, що це означає, однак в коридорі пролунав дзвінок. Професор посміхнувся і заявив, що їм потрібно поспішити. Вони пішли до кабінету Зілля і Настоянок на верхньому поверсі.

– Говоріть, якщо знову стане погано, – мило посміхнувся Майї професор Білозір, коли вони увійшли в клас. – Не хотілося б витягувати ваше гарненьке личко з котла.

Дівчина кивнула і пішла на місце. По дорозі вона глянула на Ельдара, який насторожено спостерігав за ними з учителем.

Урок йшов досить спокійно. Майя була рада відвернутися від поганих думок завдяки роботі. Вони зі Стефаном навіть закінчили варити захисне зілля від магії морока одними з перших. Професор Білозір перевірив їхню роботу і дозволив піти раніше.

Йдучи по коридору, Майя знову прокручувала в голові слова провидиці. Вона раптом усвідомила, що та мала на увазі, сказавши, що отримати передбачення ще не означає зрозуміти його.

– Тобі було погано? – запитали її.

Майя повернулася. Поруч йшов Ельдар. Значить, теж закінчив варити зілля раніше за інших.

– Так, просто невелика слабкість, – натягнула посмішку Майя.

Вона вирішила не говорити Ельдару про те, що трапилося. Та і яка користь, раз не зможе пояснити хлопцю, що заборгувала і кому.