Розділ 2.3

Дзвінок з коридору став полегшенням для всієї групи.

– Якщо маєте бажання, я можу провести для кожного хвилинний сеанс, – посміхнулася провидиця. – Пророцтво в питаннях кохання, – хитро глянула вона на дівчат, – чи великих перемог, – обвела ельфійка поглядом юнаків.

У лічені секунди до вчительського столу вишикувалася черга. Майя спостерігала за тим, як Зіневра Трилуна заглядає в магічний кристал, в якому клубочиться туман з дрібними іскорками. Майя ж, як й декілька адептів, в чергу не встала. Заглядати в майбутнє наразі їй не дуже кортіло. Від цієї думки вона мимоволі глянула на зелену стрічку на зап’ясті.

Серед тих, хто не пішов, був й Ельдар. Мабуть, боявся, що провидиця побачить його втечу незабаром. Він розглядав щось в підручнику. А коли до нього повернувся після сеансу Ян, почав вислуховувати емоційну розповідь приятеля про прийдешні подвиги того на літніх канікулах. Стефан очікував своєї черги з іншими й виглядав незвично замисленим.

Побачивши, що Майя нудьгує, староста групи Олівія попросила її заповнити журнал групи. Сама однокурсниця стояла в черзі на передбачення. Закінчивши писати список, Майя пішла шукати професора Чуба для підпису. Той уже втік в майстерню, де почав щось лагодити в музичній шкатулці. Дівчині довелося деякий час чекати, поки він закінчить. Коли вона повернулася в клас, парти вже були порожні. Навіть Олівія втекла, так і не забравши журнал.

Зіневра Трилуна погладжувала сферу і сонно розглядала магічні предмети біля стін.

– Майя Семіроз, правильно? – посміхнулася вона дівчині.

– Так, – кивнула Майя, ховаючи журнал в сумку, – ви це в кристалі побачили?

– Ні, тут і гадати нічого, – простодушно відповіла жінка. – Одразу видно, чия ви донька.

Дівчина посміхнулася. Якщо раніше схожість з батьком її дратувала, то тепер це стало компліментом.

– Я також мала честь познайомитися з вашою матір’ю. Хоча в той час мало хто не знав нову зірочку Оперного Театру з золотим голосом. Велізар познайомив нас ще коли тільки почав до неї залицятися. Навіть хотів прийти на сеанс і дізнатися, яке у них буде майбутнє.

– І що ви йому показали? – зацікавилася Майя, підступив до столу.

– Нічого, він врешті передумав.

– Чому?

– Сказав, що йому це вже не потрібно, – усміхнулася Зіневра. – Гадаю, це й означає усвідомити, що по-справжньому кохаєш. Незалежно від майбутнього він вже точно вирішив, що хоче зустріти його з вашою мамою.

Майя злегка посміхнулася і підійшла до столу, щоб ближче розглянути кулю. Чи міг він показати, що чекає її маму? І чи міг тоді батько врятувати маму, якби знав?

– Є речі, які не можна змінити, – увірвався в думки Майї голос провидиці.

Дівчина підняла очі на жінку.

– Як ви зрозуміли, про що я...

– Я не побачила загибель свого першого чоловіка, – провела по кулі тонкими пальцями Зіневра. – Точніше побачила, але не зрозуміла, що до цього призведе... На жаль не завжди можливо зрозуміти, що має статися, навіть якщо це побачити.

Майя подивилась на кулю, на поверхні якої відбивалися фарби кабінету.

– Це стосується й Армії, так? – тихо запитала Майя. – Ви бачили її, але не зрозуміли, звідки вона з'явиться.

Кутки вуст провидиці злегка здригнулися в сумній усмішці. Вона піднялася і хотіла загорнути кулю, як та вислизнула з м'якої тканини й покотилася по столу. Майя зреагувала швидше, ніж зрозуміла. Вона підхопила кристал, коли той полетів з краю столу.

– Відмінна реакція! – посміхнулася Зіневра і злегка похитала головою, від чого сережки на її гострих вухах задзвеніли. – Прошу вибачення, після довгих сеансів в очах рябить.

– Нічого страшного, – посміхнулася Майя. Куля виявилася досить важкою і холодною.

Вона хотіла повернути кристал його власниці, як з грудей прийшов удар. Туман в мить наповнив нутро сфери. Він буквально завирував, немов кипляче зілля в котлі.

– Ого, воно так і рветься назовні, – пожвавилася провидиця.

– Що рветься?

– Передбачення.

І не встигла Майя отямитися, як Зіневра спритно накрила її долоні своїми і прикрила очі. Коли вона відкрила їх, Майя мало не відскочила: в очах жінки клубочився той самий бурливий туман, що і в кулі. Її губи повільно заворушилися:

– Ім'я твоє стане для тебе забороною, бо ніч втрачає владу на світанку, а слово – ні. Схиливши коліна, він замкне на тобі кайдани...

Туман в очах жінки розсіявся, і на дівчину подивилися ясні фіалкові очі. Провидиця видихнула, схопившись за голову, і похитнулася. Розгублена Майя ніяково підтримала її.

Увійшов професор Чуб. Побачивши гостю, яка ледь стояла на ногах, він злякано підскочив до неї.

– Пані Зіневра, вам погано?

Жінка спантеличено закліпала, глянула на чарівника, а потім запитально на Майю. І та зрозуміла, що провидиця нічого не пам'ятає. Професор Чуб допоміг Зіневрі сісти.

– Леді Майя, що сталося? – напружено глянув він на адептку і запнувся, побачивши нездорово бліде обличчя тієї. – Леді Майя? – насторожено запитав він, мабуть, побоюючись, що і друга ось-ось втратить свідомість.

– Вибачте, мені треба йти, – вручила йому кулю дівчина, схопила з парти сумку і вискочила з класу.

_____________________

Шановні читачі, щиро дякую вам за зірочки і відгуки! Дуже приємно бачити вашу цікавість до цієї історії :)