Розділ 2.2

Успішно переживши урок мадам Пуфи, Майя йшла у клас професора Чуба. Мав початися урок Магічних Речей і Артефактів. Минулого разу декан майстрів в кінці заняття загадково натякнув, що підготував для них сюрприз до наступної теми.

По дорозі Майя зайшла у вбиральню, щоб подивитися на себе в дзеркало. Там вже стояли три її однокурсниці: Лаура і її нові «фрейліни» – Шарлота і Тая. Обидві належали до родин аристократів, але куди менш багатих і впливових, ніж рід Кламоріс. Так що кожна з них весь другий семестр від Лаури ні на крок не відходила, сподіваючись зайняти місце Рути Огневич. Багачка на це тільки іронічно посміхалася і вибір робити не поспішала, насолоджуючись їхньою боротьбою за своє заступництво. А, може, жодна з них не могла замінити їй Руту, ось вона і задовольнялася двома.

Майя знову почала поправляти прядку, яка стирчала на маківці. Краєм ока побачила, як Лаура дістала з сумки помаду в позолоченому футлярі з великою плямистою черепашкою на кришці. Красуня стала наносити на губи ніжно-кораловий колір.

– Ох, це ж Поцілунок Сирени? – запитала Шарлота. – Вона страшенно дорога.

– Так, – не дивлячись, на неї підтвердила Лаура, продовжуючи підфарбовувати пишні вуста.

– Кажуть, у них дійсно додають чари сирен, – приєдналася Тая. – Якщо нанести її й поцілувати хлопця, то він закохається без пам'яті.

– Я чула ці чутки, – сказала Лаура. – Треба буде перевірити.

Вона скосила погляд на Майю, яка продовжувала боротися з нахабною прядкою, і кутки її чуйних губ злегка зігнулися.

– Думаю, Яхонт Червоний підійде.

Майя на мить завмерла, а потім з тим же спокійним обличчям продовжила поправляти волосся.

– Чому б і ні? – відповіла вона, а потім повернулася до Лаури і мило посміхнулася: – Раз нічого іншого не працює.

Очі багачки гнівно спалахнули, але Майя вже з гідністю попрямувала до виходу. До аудиторії вона йшла, намагаючись вгамувати роздратування, яке спалахнуло в грудях. Оскільки уколи на рахунок невдач в навчанні або зовнішності на Майю більше не працювали, Лаура кинула всі штурмові сили на останню її слабкість – Ельдара. У однокурснику Майя не сумнівалася. Але й у вправності Лаури підсовувати їй свиню – теж.

Вона увійшла в клас і сіла на своє місце. Аудиторія професора Чуба була однією з найцікавіших в Академії. Тут був цілий музей із найрізноманітніших чарівних предметів всіх часів. Вони стояли в вітринах біля стін: пляшки з маленькими кораблями в бурхливому морі, посохи, летючі мітли, намиста шаманів. А також плащ-невидимка, парасолька, що поїдає блискавки. І навіть золоте блюдце з рум'яним яблуком, яке катається по колу і показує далекі країни.

Професор Чуб сидів за вчительським столом і розмовляв з жінкою, чиє обличчя приховував капюшон темно-пурпурової шовкової мантії. В руках вона тримала щось кругле, загорнуте в чорну оксамитову тканину. Коли вся група зібралася, учитель встав перед адептами й задоволено погладив сиву бороду.

– Сьогодні у нас дуже цікаве заняття, мої юні чарівники, – хитро заблищали його очі. – Тема всім відома, але все ще дуже таємнича.

Він підняв руку. Рукавичка злетіла з його долоні, в польоті схопила крейду і вивела на дошці: «Магічні кристали і їх застосування».

– Здатність до передбачення полонила розуми чаклунів усіх часів, – з почуттям почав старий. Його летюча рукавичка сама обтрусила з себе крейду і повернулася на підставлену руку чарівника. – У світі придумано безліч методів і способів ворожіння. І одним з найвідоміших – ворожіння з використанням кристалічної кулі. І перш ніж я продовжу урок, я хочу представити вам нашу вельмишановну гостю і мою добру знайому – Зіневру Трилуну.

По класу пройшовся тихе охання. Гостя піднялася і скинула капюшон. Майя подивилася на високу смагляву жінку невизначеного віку з трикутним обличчям. На голові у неї була хустка, зав'язана в складний вузол. На довгих, схожих на леза, вухах блищало таке розмаїття золотих кілець і цвяхів, що навіть дивно, як під їхньою вагою гострі вуха не прогиналися.

«Ельфійка?» – здивовано подумала Майя.

Вона озирнулася і зрозуміла, що раса здивувала лише малу частину її однокурсників. Інші ж з захопленням впізнали жінку.

– Хто це? – тихо запитала Майя Стефана, зрозумівши, що знову не в темі.

– Зіневра Трилуна, – прошепотів хлопець, – висококласна чародійка в області кристаллізма.

– Чого?

– Ворожіння на кристальних кулях, – пояснив Стефан. – Вона одна з найвідоміших провидиць Цвіточа, та й взагалі Чарогір’я. Ця жінка на одну третину ельфійка, на одну чверть циганка, а ще подейкують, що в предків у неї була навіть банши.

– Остання, це та фея, що смерть пророкує? – задумалася Майя, намагаючись зрозуміти, що її більше дивує: той факт, що перед нею справжня провидиця або те, що це ельфійка з циганським корінням.

– Так, – кивнув Стефан.

– Прямо мультифрукт для ворожіння, – оцінила Майя.

Вона повернулася до гості, фіалкові очі якої дивилися на адептів туманним, злегка сонним поглядом.

– Вітаю, адепти академії Тайлогос, – сказала вона глибоким низьким голосом. – Для мене честь бути присутньою сьогодні тут і допомагати пану Чубу.

– Після того, як я розповім вам історію і технологію виготовлення магічних кристалів, – бадьоренько заговорив учитель, – пані Зіневра розповість специфіку їх використання з особистого багатого досвіду.

Після цього декан майстрів зайшовся промовою з великою кількістю історичних фактів. Виявилося, легендарний предмет був воістину багатофункціональним: на них і пророкуй, і ясновидінням займайся, і лікуй, і алхімію практикуй. Загалом, куди кулю не котили, всюди їй знаходилося застосування.

У другій половині уроку прийшла черга Зіневри Трилуни. Може це було особливістю професії, а може її особистими якостями, але оповідачем провидиця виявилася майстерним. Вся група слухала її з відкритими ротами, поки ельфійка розповідала про глибокі занурення в тонкі сфери й таємні світи. Час від часу вона розбавляла серйозну тему смішними випадками з життя. Як з'ясувалося, Зіневра до свого дару ставилася з іронією.