Розділ 1.4

Він зістрибнув з підвіконня і подав їй руку. Взявши її сумку, він попрямував до виходу. Майя пішла поруч. Побоюючись потрапити на очі комусь із деканів, вони попрямували ні до центральних воріт, а пішли через внутрішній двір.

По дорозі Майя все прокручувала в голові розмову в кабінеті батька. Цар Самоцвітів як і раніше залишався у Ельдара. Після подій з Лісаною хлопець заявив, що не знає, де камінь. Його кімнату дійсно обшукали, але нічого не знайшли. Професор Семіроз розумів, що Ельдар просто не хоче віддавати камінь. Але, на подив Майї, він залишив все, як є. Може, наразі вважав хлопця надійним охоронцем для сімейної реліквії.

Вони пішли між високими ялинами, де починалася стежка до таємної хвіртки. Дійшовши до кам'яного муру, Ельдар вивів на листі плюща родову руну. Майже одразу перед ними з'явилося обличчя з листя. Люся привітала хлопця і відсунула зелену завісу, звільняючи обшарпані двері. Коли Ельдар повернувся до дівчини попрощатися, вона раптом згадала, яку новину хотіла розповісти йому.

 – Показати нашийник? – перепитав Ельдар.

Майя кивнула. Хлопець відтягнув хустку на шиї, даючи побачити чорний ремінець з маленьким замочком. Дівчина подивилася на висічене магічне коло на ньому і кивнула:

 – Це він.

 – Він?

 – Я знаю, де ключ від твого нашийника.

Майя розповіла Ельдару, як випадково побачила ключ після тренування.

 – Ти правильно здогадувався, батько носить ключ при собі, – зауважила дівчина, подумавши, що дістатися до схованки було б простіше, ніж влізти в кишені батька.

Ельдар примружився, а потім підступив до неї, і його очі спалахнули гарячковим вогнем.

 – Прошу, дістань мені ключ! – випалив він.

 – Звичайно, – трохи зніяковіла Майя від реакції хлопця. – Це ж моя частина договору.

Ельдар кивнув, проте блиск в його погляді нітрохи не зтих. І тільки тепер Майя зрозуміла, наскільки він був напружений всю дорогу. Вона раптом згадала слова пана Касса про роль Ельдара в трагедії Рубінового Замку і то, як він відреагував на ці слова.

 – Ельдар, – обережно сказала вона, – якщо тобі потрібно поговорити, то я до твоїх послуг. У сенсі, якщо раптом тебе щось турбує, ти звертайся. Я допоможу, чим зможу.

Напевно, її слова прозвучали безглуздо. Але і в лоба питати про сімейну трагедію нетактовно. Не так давно веселий і енергійний, зараз Ельдар виглядав блідим і пригніченим. Немов згадка про його родовий замок заморозила його почуття.

Майя давно задумувалася, що сталося тієї ночі і як вижив Ельдар. Але кожен раз, коли вона якось торкалася цієї розмови, однокурсник всіляко уникав теми. В вона не наполягала. Однак його мовчання немов тримало між ними незриму, але відчутну стіну. Вона так багато часу проводила з ним, але так мало про нього знала. Немов вона залишалася йому чужою, як би міцно він її не обіймав.

 – Ти можеш мені довіряти, – запевнила Майя.

Ельдар підняв на неї очі. На мить їй здалося, що він зібрався сказати їй щось, але потім хлопець посміхнувся. Тією безтурботною посмішкою, яку Майя не раз бачила раніше. І вона зрозуміла, що схибила. Ельдар натягнув маску, через яку було майже неможливо пробитися.

 – Дякую, я це дуже ціную, – тихо вимовив він, нахилився і поцілував її в губи. – Можливо іншого разу. Корнелій зараз напевно вже чекає мене.

Майя кивнула, намагаючись не видати, як засмутилася. Забрала сумку і зробила крок за поріг хвіртки. Двері зачинилися, і вона пішла вздовж стіни. Ельдар все-таки не хотів розкривати їй свої таємниці. І вона не могла засуджувати його за це. Всі мають право на секрети. Від цієї думки її погляд зачепився за стрічку з трьома вузликами, які вислизнули з-під рукава.

Точно, у всіх є таємниці. А у деяких навіть проти їхнього бажання...

***

Ельдар увійшов в свою круглу кімнату у вежі. Як він і очікував, декан лікарів сидів за круглим обіднім столом. В абсолютно білому костюмі, і з ще більш білим волоссям, зачесаним назад. Лише чорні окуляри на світлому обличчі виділялися, як дві краплі чорнила на чистому папері. Чоловік грав з ящіркою. Він перебирав тонкими пальцями, поки повзуча ловила їх і прикушувала.

 – Проводжав леді Майю? – повернувся лікар до Ельдара.

Не відповівши, хлопець встав біля вікна і сперся корпусом на підвіконня.

 – Гадаю, Кароліна показала тобі досить, – перейшов одразу до справи чарівник.

 – Так, – не став заперечувати Ельдар.

 – Я сподіваюся, в світлі цих подій ти втримаєшся від нових дурниць. Не хотілося б, щоб ти втратив те, що зараз маєш.

 – А що я маю? Нашийник і заборону висовувати носа з академії. Тут не сильно погуляєш, навіть якщо захочеш.

 – Ти вже показав, як можеш гуляти. Радій, що відбувся ремінцем на шиї, а не головою.

 – Я не просив тебе найматися мені нянею, – холодно зауважив Ельдар. – Не тобі розпоряджатися моїм життям.

 – Цікаво, щоб Роза сказала, дізнайся, в чому ти бачиш сенс свого життя, – дещо сумно зауважив чоловік. – Твої безрозсудні витівки роблять її жертву марною.

Ельдар стиснув зуби і роздратовано подивився на лікаря.

 – Задумав тиснути на мене смертю матері? – всупереч погляду його голос залишався спокійним. – Там довгий список, хочеш перерахувати їх всіх?

 – Ти пам'ятаєш їх імена краще за мене.

 – Я знаю, заради чого живу, – сухо зауважив хлопець. – Як знаю, заради чого помру, якщо знадобиться.

 – Чи так це? – скривилися куточки губ професора. – Раз нашийник це все, що у тебе є, чи не розповісти мені леді Майї, як ти отримав його?

Зіниці Ельдара спалахнули і витягнулися. У наступну мить він встав перед чарівником, схопив того за воріт і смикнув так стрімко, що тонка тканина сорочки з хрускотом порвалася.

 – Ще р-раз, – майже прогарчав Ельдар, дивлячись на чоловіка очима зі звірячим вогнем. – Ще р-раз посмієш її вплутати...

 – То що? – нервово посміхнувся лікар, дивлячись на нього через чорні лінзи. – Зламаєш мені руку? Підпалиш мені язика? Я навчив тебе завдавати людям біль. Мабуть, мені буде це хорошою розплатою.