Розділ 1.2

Після душу Майя переодягалася у волошкове плаття з корсетом. Вона трохи поборолася у дзеркала з неслухняним пасмом, яке стирчало на маківці. Застебнула накидку і поспішила в бібліотеку.

Був вихідний, і коридори замку були порожні. Підлога і стіни прикрашали кольорові візерунки від вітражних вікон, а в повітрі миготіли золотисті пилинки. Привітавшись з бібліотекаркою мадам Калиною, Майя пішла повз високі шафи. Як завжди, тут пахло кислуватим старим папером, пилом і деревом.

Через арочну скляну стелю приміщення заливали вечірні промені сонця, пускаючи довгі різкі тіні. В читальному залі в тиші працювали адепти. Це були ті завзяті відмінники, які сиділи б тут цілодобово, якби бібліотеку не зачиняли на ніч.

Майя не стала спускатися в зал, а пішла вздовж атріуму. Їй потрібно було потрапити до найвіддаленіших відділів. Вона могла б скористатися одним з «зшитих» коридорів, але їй хотілося пройтися повз високі шафи з сотнями дивовижних книг про чари. В таких маленьких прогулянках Майя знаходила зрозумілу тільки їй чарівність.

У відділі з табличкою «Алхімія і її застосування» Майя пірнула в прохід і дійшла до стіни. У одного з високих вітражних вікон з широким підвіконням стояв Ельдар. Він робив записи в зошиті, поглядаючи в розкриту книгу. Його темно-червоне волосся в світлі вечірніх променів віддавало вогнем. Серце Майї пропустило удар, коли хлопець підняв на неї сині очі. Його губ торкнулася звична напівпосмішка.

Майя посміхнулася у відповідь і їй довелося постаратися, щоб не зірватися і не побігти до нього, як маленька дівчинка. Замість цього вона неспішно пішла повз вітражні вікна.

 – Як пройшла сімейна зустріч? – поцікавився Ельдар. – Чай пили, пряники їли.

Майя хмикнула. Однокурсник підколював її заняттями з батьком при кожному зручному випадку. Вона глянула на розкриту книгу з лячними довгими алхімічними формулами.

 – Розслабся, це не по домашній роботі, – помітив її напружений погляд хлопець. – Я вирішив твій варіант, – він вирвав аркуш із зошита і простягнув його Майї. – Можемо йти в сад.

 – Я ж казала не вирішувати мій варіант, – нагадала дівчина, не поспішаючи брати листок.

 – Там дріб'язкові формули. Їх і перед уроком можна було б зробити.

 – Раз дріб'язкові, то я швидко з ними впораюся сама.

Вона вийняла з сумки зошит з олівцем, присіла на підвіконня і переглянула вихідну формулу, щоб знайти необхідні зв'язки для перетворення. Ельдар тихо видихнув. Деякий час він сидів поруч і спостерігав, як вона розписує елементи. Майя згадувала останню лекцію професора Гастропода і, коли нарешті її осяйнуло, Ельдар раптом вихопив зошит.

 – Ей! – обурилася Майя. – Я майже вирішила!

 – Тільки перше рівняння.

 – Ну вибачте, як виходить, – Майя потягнулася за зошитом.

З хвилину вона безуспішно намагалася повернути собі конспект, поки однокурсник спритно крутив його в руці.

 – Ельдар, припини! Ми ж домовлялися, що підемо в сад після того, як я зроблю алхімію! – нагадала Майя і підкреслила: – Сама зроблю!

Вона знову спробувала дістати зошит, але однокурсник не збирався піддаватися. І тільки вдоволено посміхався на всі її старання.

 – Не змушуй мене застосувати силу, – примружилася Майя.

 – О, чародійка Майя, я й забув, що з вами тепер краще не жартувати, – посміхнувся Ельдар  – Ну і як вгамувати шкідливого нелюда? Обрушите на мене вихор або вдарите блискавкою?

Майя на мить задумалася. А потім обняла його за шию і міцно притулилася губами до його. Хлопець видав здивоване зітхання, але одразу охоче їй відповів. Коли він хотів обійняти її, вона швидко відсторонилася і зістрибнула з підвіконня, тримаючи в руці свій зошит. Тепер настала її черга насолоджуватися розгубленим обличчям однокурсника.

 – Дієво, – стримано визнав Ельдар.

 – Не кожна перемога дістається боєм, – з усмішкою зауважила Майя.

Ельдар хмикнув, але швидко посерйознішав. Його глибокий погляд на мить заворожив її. Випереджаючи свій порив повернутися в його обійми, вона підхопила сумку, повідомила, що скоро повернеться, і пішла в читальний зал. Вона зрозуміла, що тепер якщо залишиться, алхімію так і не доробить.

***

Майя дописала останню формулу і задоволено закрила зошит. Ельдар не обдурив, завдання дійсно було нескладним. Більше зусиль у неї пішло на те, щоб зібратися з думками і направити їх в русло науки. Те, що зараз відбувалося між нею і Ельдаром, здавалося найкращим і хвилюючим в її житті. Ні з ким їй не доводилося так втрачати голову, як з ним. Ні з ким не доводилося переживати стільки щастя.

Він провів в її житті нову межу. Немов минулі сім років були одним, довгим і похмурим днем. І раптом налетів ураган, закрутив навколо неї все, налякав, перевернув догори дном. Але коли все стихло, вона побачила, що хмари розсіялися, і замість них їй посміхається сонце. Знайомі речі навколо придбали нові живі фарби, а в душі розквітли досі невідомі почуття. Настільки сильні, що часом це її лякало. Але чинити опір їм вона не могла. Та й не хотіла...

Вставши, дівчина потягнулася за сумкою, коли з-під лівого рукава вислизнула смарагдово-зелена стрічка з трьома вузликами. Майя забарилася всього мить, а потім поправила рукав, прибираючи з очей те, про що зараз хотілося думати найменше.

Вона піднялася по гвинтових сходах. Ельдар чекав її, продовжуючи сидіти на підвіконні. Він на щось уважно дивився в руці. Коли Майя підійшла ближче, то почула голоси. В долоні однокурсник тримав кругле дзеркальце, рамка якого була у вигляді мідної змійки, яка хапає себе за хвіст. Замість відображення за скляною поверхнею Майя побачила стіл, який тут же впізнала. Це був стіл в кабінеті батька.

За ним сидів сам ректор, а навпроти в кріслах розташувалися три декана. Професор Чуб схвильовано погладжував сиву бороду, пані Роксан нерухомо завмерла, але її спокій нагадував більше напругу пантери, яка причаїлася. Професор Білозір дивився кудись у вікно і лише час від часу поправляв чорні окуляри. Все це Майя бачила з висоти шафи в кутку, звідки відкривався огляд на весь кабінет.