Розділ 22.1

Наше перше спільне літо з Демом пролетіло як один день. Після поїздки в Соммерінд я знову повернулася до роботи з архімагесою Маревою, відпочиваючи лише на вихідних. Разом ми створювали нові зілля, варили багато старих, продаючи їх в аптеки та непогано підзаробили. Мені подобалося проводити час у лабораторії. Я почувала себе на своєму місці в ній. Ельфійська м'ята, яку ми викопали у соммеріндському лісі, прижилася і в тому була і моя заслуга. Я дійсно відчувала рослини, знала, як їх доглядати.

Вихідні ми з Демом часто проводили на нашому улюбленому озері, де в нас відбулося перше побачення. Тільки один раз ми з'їздили до Велланії, щоб відвідати Ніду. Мені вона зраділа, а ось на Дема сильно бурчала через те, що познайомив її з Івером. Виявляється, їхнє розставання далося йому болісно і він кілька разів приїжджав у Велланію, намагаючись помиритися з Нідою, але та була непохитна. Вона його не кохала і не хотіла бути з ним.

Дем своєї провини не відчував. Адже він не припускав, що їхні стосунки так закінчаться, та й не нав'язував їм знайомство. Ніда з Івером зустрілися тільки тому, що вона була моєю подругою, а він — його другом, але ж це не привід звинувачувати Дема в тому, що їхні стосунки не склалися.

Більше ми з Демом до Ніди не їздили. Він не хотів, я теж не особливо рвалася, прагнучи працювати. Знову ми з Нідою побачилися лише в перший день занять, коли вона повернулася до академії. Ніда привезла мені купу подарунків із Велланії, навіть зробила невеличкий кулон із епоксидної смоли з гарною велланійською квіткою всередині. Зі всіх її подарунків мені він найбільше сподобався. Я любила прикраси Ніди, не тільки тому, що вони були красивими, а ще за їхню рослинну тематику. Адже мені вона була близька.

— Як пройшов останній місяць у Велланії? — розпитувала я подругу, коли ми ввечері після занять сиділи в саду академії.

Теплий осінній вечір огортав сад м'яким золотистим світлом магічних ліхтарів. Листя шаруділо під легким вітерцем, його пряний аромат змішувався із запахом вологої землі, нотками стиглих яблук і ледве вловимим запахом деревної кори. Над головою яскраво сяяли зірки, наче розсипані алмази на темному оксамиті неба. Нагріте за день повітря встигло трохи охолонути, але його прохолода була приємна і освіжаюча. Сад наповнював нас відчуттям спокою та затишку, наче разом із нами й сама природа готувалася до нічного відпочинку.

— По всякому: то весело, то сумно, — зітхнула Ніда, кутаючись у кофту. Вона не любила навіть найменшої прохолоди. — Я познайомилася з хлопцем. Він здався мені непоганим, але нічого не вийшло. Сенс зав'язувати серйозні стосунки з хлопцем з іншого світу? Я не могла залишитися у Велланії, та й ніколи не хотіла там жити, а він переїжджати до Муірну тим більше не збирався. Наші стосунки із самого початку були приречені.

— Тоді навіщо ти їх починала? — здивувалася я. Я б ніколи не стала зав'язувати стосунки з хлопцем, знаючи, що незабаром доведеться розійтися з ним.

— Хотілося трохи розважитись. Мені було сумно без чоловічої уваги.

У цьому вся Ніда: і без хлопців не може, і з ними теж. Надто вже завищені у неї вимоги. Я їй багато разів пропонувала знизити планку, навчитися шукати компроміси, але вона завжди категорична: або ідеальний хлопець, або ніякий не потрібен. Лишалося сподіватися, що колись вона зустріне ідеального.

— Тобі залишився останній рік навчання, Нідо. Хвилюєшся?

— Трохи. Але я хочу якнайшвидше закінчити навчання, щоб взятися за роботу.

— Ти визначилась із майбутньою професією? Бойова магія чи все ж таки зачаруванням займешся?

— Бойова магія. Що я даремно рік пропустила, щоб навчатися неї у архімагеси Тіррени? Зачарування для мене більше як хобі.

Після закінчення школи Ніді не вдалося відразу вступити до академії Мірравель: вона провалила іспити з бойової магії. Вона не стала пробуватися в інші академії, тому що хотіла навчатися тільки в архімагеси Тіррени. Цілий рік вона витратила на поліпшення своїх бойових навичок і наступного року змогла скласти іспити. Незважаючи на те, що Ніда не була надто вправна в бойовій магії, вона дуже хотіла нею займатися. Я не поділяла її інтересів, але все одно підтримувала подругу, навіть на додаткові заняття з бойової магії з нею ходила. Чого не зробиш заради подруги?

— Думаю, з тебе вийде хороший бойовий маг, — нехай я насправді так не думала, але я мала підбадьорити Ніду. Нехай знає, що я з нею поряд і вірю в неї.

— Сподіваюся. Але мені ще вчитися і вчитися, — Ніда з шумом втягла нічне повітря і зіщулилася від прохолоди. — Холоднішає. Ходімо до кімнати?

Ми повернулися до нашої кімнати і довго обговорювали, як провели літо. Орфлеї та Тороні теж було що розповісти. Заснули ми пізно, далеко за північ, але ми не шкодували. Виспатися ми ще встигнемо, а ось на душевні розмови вчотирьох у нас не так багато часу лишилося — лише один навчальний рік і дівчата залишать мене.