Розділ 21.4

Зв'язавшись зі своїм знайомим архімагом, бабуся Амолін дізналася, що той зараз на Колючих островах і повернеться лише наприкінці нашого перебування тут. Нам не залишалося нічого іншого окрім як цілком і повністю присвятити себе збору трав, чому я була дуже рада.

В один із днів архімагеса Марева, взявши з собою їжу, повела нас углиб лісу. Чим далі ми заходили, тим я все більше відчувала, як ліс дихає магією, ніби просочився нею наскрізь. Високі дерева, з тонкими і гнучкими гілками, тяглися до неба, їхнє листя шепотіло одне з одним, створюючи тиху мелодію. Світло пробивалося крізь густу крону, танцюючи золотими плямами на покритих мохом стежках.

Моя викладачка йшла попереду, її рухи були плавними та впевненими, як у людини, яка почувала себе тут як удома. Вона періодично зупинялася, щоб зірвати витончену стеблину або ніжну квітку, пояснюючи мені значення кожної незнайомої мені трави. Я старанно запам'ятовувала її слова, відчувала дотик прохолодного листя до пальців і вдихала аромати лісу — солодкуваті, пряні, з легким відтінком свіжості.

Ми збирали трави в плетені кошики, які наповнювалися яскравими, різнокольоровими букетами, кожна трава мала свою енергетику та силу. Викладачка показувала мені, як вибирати потрібні рослини, прислухаючись до ритму лісу, до його тихих підказок, але я й сама розуміла інтуїтивно, які з них слід взяти. Я відчувала, як ліс оживає навколо нас, його магія була майже відчутною.

Звуки природи — спів птахів, шелест листя та дзюрчання далекого струмка — створювали відчуття повної гармонії. У цьому місці все дихало спокоєм і мудрістю, а я, йдучи за своєю наставницею, відчувала себе частиною чогось більшого, стародавнього і таємничого.

Через кілька годин, ближче до вечора, стежка привела нас до природної арки — тепер наш шлях лежав через неї. Пройшовши крізь арку з вигнутого дерева, що густо поросло мохом і обвилося плющем, за якою повітря якось дивно мерехтіло, ми опинилися в самому серці ельфійського лісу.

Його магія пронизувала все довкола, наче невидима нитка, що зв'язує кожне дерево, кожну травинку. Ліс жив і дихав цією магією, його енергія відчувалася в повітрі, легка і тепла, як сонячне світло, що грає крізь густі крони. Листя на деревах випромінювало м'яке свічення, ніби вбирало світло невидимого місяця та зірок. Птахи співали мелодії, які здавалися давніми заклинаннями, а кожен шепіт вітру в кронах дерев був як тиха, але мудра порада.

Мох під ногами світився блідо-зеленим світлом, і здавалося, що ступаючи ним, ти торкаєшся самої природи. Потоки води в струмку мерехтіли, наче в ньому розчинилися зірки, а кожна рослина в лісі була просякнута життєвою силою, доступною лише тим, хто знає, як її побачити та відчути.

Лісова магія була м'якою, але водночас потужною і незбагненною. Вона вливалася в кожну живу істоту, наповнюючи її життям та енергією. Тут час протікав інакше, і кожна мить була просочена мудрістю віків, прихованою в шелесті листя і далекому відлунні лісових голосів. Магія лісу була гармонією, її ритм був ритмом самої природи, і той, хто опинився в цьому місці, відчував, що стає її частиною, відчуваючи зв'язок із чимось вічним і незбагненним.

— Де ми? — тихо спитала я, боячись гучними словами зруйнувати магію, що витала в повітрі.

— Тут одне із джерел магії, — так само тихо відповіла мені архімагеса Марева.

— Я думала, що джерело — це споруда з каменів чи кристалів, — більшість джерел у книгах зображувалися саме так.

— Ходімо за мною, — архімагеса Марева усміхнулася і поманила нас із Демом до струмка.

Опустившись на землю біля широкої частини струмка, викладачка показала рукою на дно — воно все поросло сріблястими кристалами. Так ось що мерехтіло на сонці!

— Це водно-кришталеве джерело, Кетто, — пояснила мені викладачка. — Унікальний витвір природи. Можна випити трохи води з нього, вона знімає втому та відновлює запаси магії.

Ми напились із чарівного струмка. Вода в ньому була холодна, трохи солодкувата, з легким відтінком пряних трав. Вона справді зняла втому — лише кілька ковтків і я відчувала себе бадьорою, ніби проспала всю ніч, а не ходила лісом декілька годин, нагинаючись і присідаючи, щоб зірвати трави.

— Давайте поїмо, а потім продовжимо збирати трави, — запропонувала архімагеса Марева.

Ми не стали відмовлятися, бо встигли вже зголодніти. Розстеливши на м'якому моху покривало, ми дістали з кошика наш пізній обід: хліб, випечений з додаванням лісових трав, м'який сир та пиріжки з начинкою із гарбуза з прянощами. Зручно вмостившись на покривалі, я намазала сир на хліб і з насолодою вгризлася в нього. Їжа була неймовірно смачною, довкола чувся тихий шепіт листя та спів птахів, створюючи відчуття, що сама природа благословляє наш обід. Їжа на галявині була не просто трапезою, а справжнім єднанням із лісом, його магією та життєвою силою. Я поділилася своїми спостереженнями з Демом та архімагесою Маревою.

— Схоже, ти справді лісова, — усміхнулася мені викладачка. — Тому що я не відчуваю такого сильного зв'язку з природою, навіть при тому, що я ельфійка.

— Мабуть, ви маєте рацію.

Мені залишалося дочекатися повернення знайомого бабусі Амолін, щоб підтвердити це, але я й так розуміла, яку відповідь отримаю.

Пообідавши, ми пішли в дальню частину галявини, де росли дивовижної краси квіти. Побачивши їх, я завмерла в захопленні. Я тільки й робила, що захоплювалася всьому, потрапивши до Соммерінду! Але він справді був приголомшливим. А квіти ці були ще одним дивом природи. Яскравих кольорів, вони переливалися на сонці й зачаровували своїми витонченими формами, вони були ніби зіткані з самої магії. Свіжі та солодкі аромати їх проникали просто в душу. Кожна квітка здавалася живою, наповнюючи серце теплом та відчуттям дива. Я відчувала, що торкнулася самого серця природи. Навіть шкода було зривати їх, але викладачка сказала, що квіти потрібні для зілля та кулінарії.

— Вони ростуть спеціально для того, щоб допомагати нам, — архімагеса Марева усміхнулася, бачачи мою розгубленість. — Зцілювати та годувати. Природа їх не задля милування виростила.