Розділ 20.4

Розбудивши Дема поцілунком, я вручила йому подарунки: парний браслет та кілька книг, одна з яких була, звичайно ж, кулінарною.

— Подарувала мені книгу з рецептами, щоб я тобі їх готував? А ти хитра, Кей! — Дем засміявся.

— Не хитра, а практична, — усміхнулася я. — Ти давай швидше вмивайся, на тебе ще один подарунок чекає. Але він не тут.

— А де? Ти з самого рання зібралася мене кудись тягти?

— Ні, подарунок в домі, просто в іншій кімнаті.

— Заінтригувала! Що ж, тоді я пішов у ванну.

Коли ми спустилися вниз, то виявили, що бабуся Амолін вже накрила стіл у їдальні і всі чекають на нас. Архімагеса Марева разом зі своїми старими привітала Дема, а потім бабуся Амолін поманила мене до кухні. Я прослизнула за нею і вона вручила мені наш торт.

— Неси, красуне! — бабуся Амолін відчинила двері, пропускаючи мене разом із тортом у їдальню.

Я обережно поставила його на стіл, боячись, щоб жодна квіточка чи ягідка не впали, і зі щасливим виразом обличчям повернулася до Дема.

— Соммеріндський квітковий торт! — урочисто оголосила я. — Я його сама приготувала під суворим наглядом бабусі Амолін. Чесно-чесно!

— Підтверджую! — закивала бабуся Амолін. — Кетта виконала щонайменше 75% роботи.

Дем дивився на мене, роззявивши рота з подиву. Він хотів щось сказати, але слова десь загубилися. Він мабуть чекав, що я скажу «це жарт!», але я навіть усміхатися перестала, так що йому не залишалося нічого іншого, як повірити.

— Здивувала… — до Дема нарешті повернувся дар мови, і він підвівся, щоб мене поцілувати. — Такий подарунок я запам'ятаю на все життя, Кей. Він безперечно найкращий! Просто неймовірно!

— Тільки не думай, що я щороку тебе такими радуватиму, — засміялася я.

— Навіть і в думках не було, — Дем теж засміявся.

Торт виявився нереально смачним. Я навіть не вірила, що приготувала його сама! Невже я справді можу готувати? Треба буде взяти у бабусі Амолін рецепт і всіх цих квіткових інгредієнтів накупити. Навчу Дема, наступного разу нехай він такий торт готує. Мені, звичайно, було приємно, що я дещо можу, але любов до приготування все одно не прокинулася.

Після сніданку, отримавши в подарунок від дідуся Крегана квіткове вино, ми склали в кошик ще по шматку торта і трохи ягід, і вийшли в сад. Спустившись по кам'яних сходинках до струмка, ми пройшли берегом трохи вперед і влаштувалися на зручному плоскому камені, який вже нагріло сонце. Праворуч від нас був невеличкий пагорб і струмок спускався з нього мініатюрними водоспадиками, а ми якраз влаштувалися біля широкого місця, куди бігла вся вода. Куди не глянь, скрізь були квіти — яскраві, будь-яких форм та відтінків, а над ними пролітали метелики та бабки. Ми ніби опинилися у своїй власній казці, приховані від усіх природою.

Я поклала голову на плече Дема і заплющила очі. Я почувала себе щасливою. Хотілося розтягнути цей момент до безкінечності.

— Будеш вино, Кей? — тихо спитав мене Дем.

— Буду, — я розплющила очі і взяла пляшку з його рук. Зробивши кілька ковтків, я відзначила дивовижний смак напою — легкий та помірно-солодкий. — Вино просто ідеальне!

— Так, ідеально підходить до твого торта, — посміхнувся Дем, дістаючи з кошика торт. — Я все ще не можу повірити, що ти сама його спекла.

— Я сама не можу повірити, — засміялася я, цілуючи Дема в вимазані тортом губи. — Але я хотіла тебе здивувати.

— У тебе це вийшло, Кей!

— А знаєш… — мені раптом згадався інший наш пікнік із лимонним пирогом. Наш перший пікнік. Наш перший поцілунок. — Я згадала, як ми вперше вирушили на озеро… Тільки тоді був вечір, а зараз ранок.

— Тоді твоє волосся горіло вогнем у променях вечірнього сонця, а зараз воно сяє золотом у ранковому сонці, — Дем провів рукою по моєму волоссю, дивлячись на мене таким закоханим поглядом, що серце забилося частіше. — Ти — моє сонечко. Кохаю тебе, Кей!

— І я кохаю тебе, Деме!

Забувши про вино та їжу, ми довго цілували одне одного. Світ ніби завмер навкруги, він перестав існувати, адже нам не було до нього діла. Була тільки я, Дем і наше кохання. І в такі моменти я вірила: ми з ним навіки разом.