Розділ 20.2

Коли бабуся Амолін дізналася, що я геть не вмію готувати, вона дуже здивувалася.

— Як це дівчина і не вміє готувати? Люба, що ж ти так? А от вийдеш заміж і що тоді? Чоловік голодним ходитиме? — спробувала мене присоромити старенька.

— А готуватиме чоловік, — посміхнувся Дем. — Бабусю Амолін, давайте довіримо Кетті щось простеньке: нехай овочі якісь наріже, а ми з вами займемося складнішими завданнями.

Бабуся Амолін дістала кілька невеликих жовтогарячих гарбузів і сказала мені почистити їх і нарізати кубиками.

— Це ж треба, — продовжувала дивуватися літня ельфійка, — хлопець вміє готувати, а дівчина — ні. Ну що за дивна пара!

Я не звертала уваги на її слова: люди похилого віку завжди дивувалися моєму невмінню готувати. Вони звикли до того, що готує жінка, хоча в сучасному світі домашні обов'язки частіше розподілялися порівну, а не як за старих часів — були лише на жінці.

— Зате Кетта — чудовий зіллєвар! — похвалив мене Дем. — У неї талант. Мені здається, вона згодом перевершить у своїх вміннях вашу онучку.

— Зілля — це добре, — кивнула бабуся Амолін. — Зілля я також люблю. Але приготувати суп не складніше, ніж зварити зілля.

— Кому як, — заперечила я.

— Зізнайся, люба, — старенька мені весело підморгнула, — ти просто не хочеш. Знайшла хлопця, який любить готувати й розслабилася.

— Я й раніше не напружувалася, — усміхнулася я. — Але так, мені цікавіше зілля варити, аніж супи.

— Ну от, хоч би не приховуєш. Чесність — хороша якість, — бабуся Амолін схвально закивала.

— А що ми готуємо? — спитала я, бо за тими продуктами, що лежали на столі, я не могла зрозуміти, що бабуся Амолін хоче приготувати.

— Кукурудзяну кашу з гарбузом і травами, а до неї смажене м'ясо з нашим особливим пряним трав'яним соусом.

— Ого! — захопленно вигукнув Дем. — Той самий пряний трав'яний соус, який соммеріндці тримають в секреті?

— Саме він, юначе, саме він! — посміхнулася старенька.

— Може, ви все ж таки поділітесь його рецептом зі мною? — Дем з надією зазирнув у вічі бабусі Амолін. — Обіцяю нікому його не розкривати. Лише для власного використання.

— Поділюся, якщо Кетта навчиться варити хоча б два супи і нагодує нас, — я закотила очі. Бабуся Амолін поставила майже нездійсненну умову.

Дем з благанням, навіть з деяким відчаєм, глянув на мене.

— Кей, ну будь ласка! Повір, цей соус того вартий! Я тебе все життя ним годуватиму.

— Ну гаразд, я спробую, — здалася я. Приготую кілька разів при бабусі Амолін і все. Ніхто ж не змусить мене готувати ці супи, коли я повернуся в Муірн. Адже так?

— У тебе все вийде, люба, — старенька широко усміхнулася. — Я виберу для тебе найпростіші рецепти.

Повільно нарізуючи гарбуз, я спостерігала, як Дем із бабусею Амолін готують все інше. Я сподівалася, що Дем зможе запам'ятати, як готувати соус у процесі, але бабуся Амолін дістала для нього кілька заготовок із трав та спецій, тому важко було зрозуміти, що вона використовує. Хитра стара ельфійка!

Що ж, виходу в мене не лишалося. Доведеться трохи повчитися готувати. Думаю, фірмовий соммеріндський соус вартує таких зусиль.