Розділ 19.5

Якщо в Ермалі переважав білий колір у будівлях, а дерев та іншої рослинності хоч і було більш ніж достатньо, але вони не зливались з будинками, то в Лоркасі все було інакше. Я ніби потрапила до лісового села! Тут було набагато більше дерев'яних елементів у будинках, а майже всі дахи покривав густий зелений мох, переплітаючись із плющем, що сповзав униз по стінах. Квіти та трави пробивалися крізь бруковані доріжки, залишаючи відчуття, що ти йдеш по лузі. Тут часто зустрічалися невеликі водоймища — озерця чи струмки, над якими височіли дерев'яні мости. Деякі дерева взагалі були частиною будинків, химерно поєднуючись з його стінами. Все дихало свіжістю та приємною літньою прохолодою. Такого дивовижного злиття природи з цивілізацією я ще не зустрічала.

— Подобається Лоркас? — запитала архімагеса Марева, бачачи моє захоплення.

— Я думала, Ермаль чудовий, але Лоркас настільки приголомшливий, що я не можу знайти слів. Чому у нас не створюють таку красу? Єднання людини з природою прекрасне.

— Не всі цінують єднання з природою, Кетто, — відповіла мені викладачка. — Ти захоплюєшся зіллями, розумієшся на рослинах, тому тобі подобається природа. Іншим же до вподоби відсутність трави на дорозі та дерев у стінах. Кожному — своє. У нас, ельфів, тісніший зв'язок із природою, ніж у інших, так вже ми влаштовані. До того ж увесь наш світ — суцільні ліси та поля з буйними травами. Ми б не змогли їх вирубити, щоб побудувати будинки, це зруйнувало б нас самих, ми втратили б зв'язок з корінням, своєю магією. Наша архітектура, планування міст — не забаганка, а вимушена необхідність. Ми не руйнуємо природу, ми існуємо з нею у гармонії.

— Але ж в Муірні теж не руйнують ліси.

— Ні, але їх набагато менше. У Муірні зовсім інша природа. Там немає сенсу будувати хатини в лісах, там вистачає простору поза ними.

— Шкода, я б не відмовилася від хатинки в лісі.

Я подивилася на чарівні будиночки навколо з деяким жалем. Як же було б добре жити ось у такому разом із Демом.

— Можливо, колись ми заробимо достатньо грошей і зможемо збудувати тут будинок. Приїжджатимемо на вихідні, — Дем ніби прочитав мої думки. Схоже, йому теж сподобалася архітектура Лоркаса.

— Як же було б чудово! — я стиснула руку Дема, мене переповнювало захопленням.

До будинку бабусі та дідуся архімагеси Мареви ми дійшли пішки. Пройшовши кілька вулиць, ми повернули праворуч, пройшли ще трохи і опинилися на східній околиці Лоркаса, поряд зі справжнім густим лісом, який був вільний від будівель. Я думала, що вже встигла звикнути до красивих будинків, але побачивши цей, я втратила мову. Чарівна дерев'яна хатина з покритим мохом дахом, яка немов зійшла зі сторінок казок, стояла посеред квітучої галявини. За нею розкинувся ліс, він немов оточував її з трьох боків, а перед хатинкою протікав струмок, через який був перекинутий дерев'яний міст. До самого струмка можна було спуститися кам'яними сходами поряд з мостом. Вражена побаченою красою, я застигла посеред дороги.

— Ходімо, Кетто, — архімагеса Марева м'яко підштовхнула мене в спину, з усмішкою дивлячись, як я не перестаю захоплюватися Соммеріндом. — Всередині будинку не менш гарно, ніж зовні.

Я слухняно пішла вперед, відчуваючи, ніби потрапила до казки. Я навіть не могла припустити, що в Соммерінді настільки чарівна атмосфера! Ні фотографії, ні передачі по телевізору її не могли передати повністю. Тільки побувавши тут особисто, можна відчути всю красу цього чудового світу!

_____________________________________________________________________________________

Більше ілюстрацій в моєму телеграм-каналі "На крилах фантазії": https://t.me/annapotii_books