Розділ 19.3

Соммерінд дихнув на нас несподіваною прохолодою. Ні, тут не було холодно, просто сонце не палило так нещадно, як у нас у Муірні.

— Тут м'якше літо, з комфортним теплом, — пояснила архімагеса Марева. — Трохи спекотніша погода тільки на південному узбережжі континенту та на південних островах, але там спека легше переноситься через близькість до моря.

— А ми перенеслися до столиці?

Зазвичай міжсвітні портали зв'язувалися між столицями різних світів, але в Соммерінді був ще портал на віддалений північний острів і в деяких інших світах також стояли кілька порталів. Змучена муірнською спекою, я не звернула уваги до якого з двох порталів ми вирушили.

— Так. Ми зараз в Ермалі. У Німдунг, що на острові Колючих вітрів, є сенс переміщатися тільки на початку осені, там якраз на той час дозрівають унікальні ягоди, яких більше ніде в Соммерінді немає, та й трави з квітами там теж краще збирати восени. В іншу пору року на острові Колючих вітрів робити нічого, якщо ти, звичайно, не живеш там.

— А ваші бабуся з дідусем живуть у столиці?

— Ні, Кетто, вони живуть у Лоркасі — невеликому містечку поряд із Ермалем. Їхній будинок стоїть практично на узліссі. Там дуже красиво.

Я не сумнівалася, що будинок рідних архімагеси Мареви дуже красивий, втім, тут кожен будинок виглядав чудово. Я так часто розглядала фотографії Соммерінда, бачила його в новинах та передачах, але побачити на власні очі — зовсім інша річ. Соммерінд зачарував мене своєю архітектурою. Витончені білі будиночки з дерев'яним оздобленням гармонійно перепліталися з деревами та кущами. Здавалося, ніби місто збудовано у лісі, тут відчувалося єднання людини з природою. Дерева росли біля кожного будинку, часто кілька, створюючи затишну тінь. По стінах багатьох будинків вився плющ чи виноградна лоза. Клумби перед входом у будинки були засаджені найрізноманітнішою рослинністю, а невеликі камені доповнювали композицію. Біля тих магазинів, де не було клумб, неодмінно стояли горщики з квітами. Все місто виглядало єдиним цілим — виключно білі будиночки з дерев'яним оздобленням в тон стовбурам дерев, сірі камені та дорога, зелені чи коричневі дахи. Тільки квіти вибивалися яскравими плямами і імператорський палац вдалині, до якого вела брукована дорога, виблискував блакитно-бірюзовим гострим дахом, а його чисто білі стіни виглядали інакше, ніж будинки звичайних жителів. Зупинившись посеред дороги, я не могла відірвати зачарований погляд від міста.

— Подобається? — з усмішкою спитала архімагеса Марева.

— Приголомшливо! — вигукнула я. Моє захоплення важко було передати словами. Збулася моя мрія і я дивилася на неї, не вірячи своїм очам. Ермаль прекрасний. Я стільки разів бачила його на фотографіях, але наживо він ще кращий.

— Так, тут гарно, але в моєму рідному Лоркасі не гірше. Там більше рослинності. Здається, ніби живеш у лісі, але цивілізованому.

Якщо вже в столиці я відчула близькість до природи, то я боялася уявити, наскільки чудово в цьому самому Лоркасі.

— А ми одразу в Лоркас вирушимо? — запитала я. Мені хотілося трохи поблукати столицею.

— Ні, мені треба зайти до однієї знайомої, у неї крамничка біля головної площі, тож у вас із Демом буде трохи часу, щоб прогулятися тут. Давайте так, ми зараз разом підемо до моєї знайомої, я поспілкуюся з нею годинку, а ви поки в цей час можете погуляти площею, заглянути до місцевих магазинів, а потім ми разом поснідаємо у моєму улюбленому кафе. Згодні?

— Звичайно, ви це здорово придумали, архімагесо Марево, — я не відмовилася б провести в столиці більше часу, але я сюди приїхала, щоб допомагати викладачці збирати трави, а не гуляти містом. Тож вистачить години, щоб познайомитися з Ермалем. Можливо, в якийсь інший день ми зможемо знову тут побувати.

_____________________

Більше ілюстрацій Соммерінду на моєму каналі "На крилах фантазії": https://t.me/annapotii_books